Рішення № 121932253, 26.09.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 вересня 2024 р. Справа № 120/10461/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови від 17.07.2024 про накладення на позивача штрафу в межах виконавчого провадження ВП №75263105.

Ухвалою від 09.08.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 КАС України. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали від 09.08.2024 була доставлена до його електронного кабінету 10.08.2024, що підтверджується відповідною довідкою.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.06.2024 відкрито виконавче провадження ВП №75263105 з примусового виконання виконавчого листа №127/7331/21 від 10.06.2024, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області.

Як видно зі змісту постанови державного виконавця від 13.06.2024, виконавчий лист №127/7331/21 від 10.06.2024 виданий про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 нежилого вбудованого приміщення 67, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв.м.

Поряд із цим, 17.07.2024 державним виконавцем прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 1700 грн. за невиконання рішення суду.

Як видно із даної постанови, вона прийнята у відповідності до положень ст.ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", а також з огляду на те, що боржник не з`являється до відділу та не сприяє виконання рішення суду, в частині припинення права власності (незаконного володіння) на нежитлові вбудовані приміщення. Також, в постанові зазначено, що боржник не з`явився для підписання акту приймання-передачі приміщень.

Разом із тим, позивач не погоджується із прийнятою постановою від 17.07.2024, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VІІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ).

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону №1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших дій, що є гарантією належного виконання своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

За змістом статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої); виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята); за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню) (частина шоста).

Частинами 1 та 2 статті 63 Закону №1404-VІІІ встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

За змістом наведених норм підставою для накладення штрафу за невиконання боржником рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, є відсутність поважних причин невиконання такого рішення.

Положеннями статті 10 Закону №1404-VІІІ передбачено, що заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Відповідно до ч. 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, постановою старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.06.2024 відкрито виконавче провадження ВП №75263105 з примусового виконання виконавчого листа №127/7331/21 від 10.06.2024, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області.

Як видно із змісту постанови державного виконавця від 13.06.2024, виконавчий лист №127/7331/21 від 10.06.2024 виданий про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 нежилого вбудованого приміщення 67, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять приміщення 67-1, 67-2, 67-3, 67-4, 67-5, 67-5, 67-6 загальною площею 72,9 кв.м.

Отже, на примусовому виконанні у відповідача перебуває виконавчий лист щодо витребування у боржника ( ОСОБА_1 ) нежилого вбудованого приміщення 67.

Водночас, суд зазначає, що у разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 183/1617/16).

Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону № 1404-VIII, шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 травня 2018 у справі № 2-690/11, постанові від 08 червня 2022 у справі №369/13690/20.

Таким чином, у спорах про витребування та повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), такі вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 у справі № 905/98/20).

У постановах від 30 травня 2018, від 14 січня 2020 у справі №2-690/11, від 13 листопада 2019 у справі № 314/738/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинне виконуватись державним виконавцем в порядку п. 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у пункті 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.

Обов`язком державного та приватного виконавця відповідно до закону є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю незрозуміле рішення суду, порядок його виконання, виконавець не позбавлений можливості звернутись з заявою про роз`яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 червня 2022 у справі №369/13690/20, з метою виконання рішення державний та приватний виконавець мають право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом № 1404-VIII.

Водночас, відповідачем в межах розгляду даної справи не надано ані відзиву на позовну заяву, ані доказів на підтвердження того, що державний виконавець вжив усіх передбачених Законом №1404-VIII заходів щодо належного виконання рішення у встановленому законом порядку, натомість, на думку суду, безпідставно виконував його як рішення немайнового характеру у порядку, передбаченому статтею 63 Закону № 1404-VIII.

Окрім того, 17.07.2024 державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 1700 грн. за невиконання рішення суду зобов`язального характеру без поважних причин.

Однак, як встановлено судом вище, рішення суду не мало зобов`язального характеру, тому підлягало примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом вилучення майна у боржника, передачі його стягувачу та складення відповідного акту, а не в порядку виконання рішення суду, що зобов`язує боржника виконати певні дії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявність підстав для скасування постанови від 17.07.2024 про накладення на позивача штрафу в межах виконавчого провадження ВП №75263105

Поряд із цим, суд не вбачає підстав для задоволення вимог даного позову, які стосуються визнання протиправними дій державного виконавця щодо накладення штрафу на позивача, адже такі дії фактично виразились у прийнятті оскаржуваної постанови від 17.07.2024, яка, як уже було зазначено судом вище, підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74,75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287,295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.07.2024 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в межах виконавчого провадження ВП №75263105.

В решті вимог позову, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 )

Відповідач: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 34983238)

Повний текст рішення складено 26.09.2024.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна