Рішення № 121930683, 23.09.2024, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/12060/24

Категорія 19

2/295/2936/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі головуючого судді Лєдньова Д.М.

секретар - Кучер Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування вимог зауважує, що під час перебування сторін у шлюбі в період з 26.01.1991 року по 19.12.2012 року подружжям на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2006 року придбане майнове право на будівництво жилого будинку - незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1810136300:10:002:002.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14.08.2020 року будинок АДРЕСА_2 визнано спільною сумісною власністю подружжя, визнано право власності по частині за кожним, 30.12.2020 року позивачем зареєстровано право власності на відповідну частку із внесенням відомостей до реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому, 02.07.2024 року позивач звернувся до Виконавчого комітету Житомирської міської ради з питанням реєстрації права власності на частини земельної ділянки, розташованої під будинком. У здійсненні реєстрації позивачу відмовлено.

Посилаючись на порушення прав як власника будинку, що полягає у неможливості його належного використання та утримання, вказуючи на положення ст. 120 ЗК України, яка зводиться до того, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без міни її цільового призначення, позивач просить визнати за ним право власності на частину земельної ділянки площею 0,0617 га, кадастровий номер 1810136300:10:002:002, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23.08.2024 року по справі відкрите спрощене позовне провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву із запереченнями щодо заявлених позовних вимог.

Сторона зазначає, що спірна земельна ділянка, розташована під житловим будинком АДРЕСА_2 , право на частки у якому визнано за подружжям судовим рішенням від 14.08.2020 року, фактично набуто в порядку приватизації, що підтверджується копією Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 792273 від 26.06.2007 року.

При розгляді справи про поділ майна подружжя позивачем не заявлялись вимоги про визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності та її поділ.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 10.10.2023 року належні сторонам частки у спільному майні виділено в натурі, припинено право спільної часткової власності.

При цьому, за твердженням відповідача, жодні перешкоди у володінні та користуванні спірною ділянкою не чиняться, оскільки відповідний учасник (відповідач) фактично не проживає у будинку.

Сторона посилається на сформовані висновками Верховного Суду принципи щодо ефективності відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду, зауважуючи, що при вирішенні спору суд повинен з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес, якщо так, то чи має місце його порушення, чи підлягає право або інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним.

Ігнорування права на звернення із позовом про поділ земельної ділянки одночасно з вирішенням питання в частині вимог визнання права власності на житловий будинок, на думку відповідача, не відповідає наведеним принципам.

Вказуючи одночасно на пропуск встановленого строку позовної давності відповідач просить відмовити у задоволені позову.

В судовому засіданні представник позивача, представник відповідача підтримали наведені вимоги та заперечення з підстав, викладених у письмових заявах по суті спору.

Судом встановлено наступні обставини.

З 1991 року по 2012 рік сторони перебували у шлюбі, під час відповідного періоду подружжям набуте спільне майно.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14.08.2020 року по справі 295/7176/19 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ухвалено визнати будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , визнати право власності по частині будинку за кожним.

Згідно з постановою Житомирського апеляційного суду від 10.10.2023 року по справі 295/14629/20 виділено в натурі сторонам по 1/2 частки житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , припинено право спільної сумісної часткової власності на даний житловий будинок.

Судом встановлено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0617 га, кадастровий номер 1810136300:10:002:002, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Право власності відповідача на земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 792273 від 26.06.2007 року, що виданий на підставі рішення 11 сесії міської ради від 30.05.2007 року.

Позивачем, за яким в результаті судових спорів визнано право власності на частку в спільному майні, а в подальшому, на користь якого виділено таку частку в натурі, ініційоване звернення до суду із вимогами про визнання права власності на частину земельної ділянки в забезпечення належної реалізації права користування житловим будинком.

При вирішенні спору суд керується таким міркуванням.

У частині першій статті 377 ЦК України в редакції, що діяла на час перетворення об`єкта (житлового будинку) в спільну часткову власність, передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Так, згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України в редакції, що діяла у час формування часткової власності, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

При застосуванні статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 зазначеного Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку чи право користування у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу "збудоване на поверхні слідує за землею". Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить відображення у приписах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Таким чином, виходячи з принципів, закріплених у статті 120 ЗК України, слід погодитись з твердженням позивача про фактичне набуття у власність частини земельної ділянки, розташовано під будинком, за наслідком вирішення питання щодо визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та його поділ.

Суд звертає увагу, що при розгляді спору в частині поділу майна в натурі судом не допускалось відхилення від ідеальних часток у праві спільної власності, тобто від за кожним співвласником.

Оскільки позивач набув право власності на частину житлового будинку, вимога про визнання права власності на частини земельної ділянки за критерієм пропорційності, є обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

На думку суду, саме по собі не заявлення вимог про поділ в натурі земельної ділянки або встановлення порядку її користування не може бути перешкодою в поновленні порушеного права, пов`язаного, зокрема, з перешкодами реєстрації речового права на земельну ділянку як офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття такого права.

З приводу зауважень представника відповідача про необхідність застосування строків позовної давності суд зазначає.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд виходить з того, що про можливість порушення інтересу позивача в частині прав на земельну ділянку останній міг довідатись при судовому розгляді поданого ним в 2019 році позову про визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частку в майні.

Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з 12 березня

2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово

продовжувався (в тому числі на час звернення із позовом).

Згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, яким під час карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин відмінено.

Відповідно доп.19Прикінцевих таперехідних положеньЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

На час розгляду справи воєнний стан не припинено та не скасовано, отже строки позовної давності зупинено.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо необхідності застосування строків позовної давності.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі, обрахованому в порядку Закону України «Про судовий збір», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням відомостей про ціну позову як вартість спірного майна.

Оскільки вартість усієї земельної ділянки визначена як 206078,00 грн., а запит позивача пов`язаний з визнанням права власності на частини такого майно, сума судового збору визначається з огляду на оцінку саме спірного майна 103 039 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору при зверненні фізичної особи з вимогами майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1211,20 грн. на день звернення із позовом.

За змістом ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сумасудового зборуповертається заклопотанням особи,яка йогосплатила заухвалою судув разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 141, 258-279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , право власності на частину земельної ділянки площею 0,0617 га, кадастровий номер 1810136300:10:002:002, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення можебути оскарженедо Житомирськогоапеляційного судушляхом поданняапеляційної скаргипротягом тридцятиднів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду в повному обсязі буде виготовлено 27.09.2024 року.

Суддя: Д.М. Лєдньов