Ухвала суду № 12190753, 04.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-1297/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач: Данилова М. В.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" листопада 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Данилової М. В.,

суддів: Кучми А.Ю., Мацедонській В.Е.,

при секретарі судового засідання Горбачовій Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року у справі за адміністративним позовом сільськогосподарського акціонерного товариства відкритого типу "Турбівське" до Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2010 року сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу "Турбівське" звернулось до суду з позовом, у якому, посилаючись на положення Закону України «Про податок на додану вартість», просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262301/0 від 21.08.2009 року, яким позивачу визначено до сплати податкове зобовязання в сумі 141312 грн., в т.ч.: за основним платежем 113535 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27777 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду позов задоволено.

В апеляційній скарзі Відповідач, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказану постанову і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги та, перевіривши доводи апеляції наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведення планової виїзної перевірки сільськогосподарського акціонерного товариства відкритого типу “Турбівське” працівниками Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції з 20.07.2009 року по 07.08.2009 рік з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2009 рік, валютного та іншого законодавства за період з 03.04.2007 року по 31.03.2009 рік.

За результатами перевірки складено акт №15/23-00385632 від 13.08.2009 року, згідно з висновками якого встановлені порушення позивачем положень пп. 11.29 ст. 11, п. 4.1 ст. 4 та ст. 8-1 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 57981 грн., а також встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 55554 грн..

На підставі вищезазначеного акту перевірки 21.08.2009 року відповідачем щодо позивача було прийнято податкове повідомлення рішення №0000262301/0 на загальну суму 141312 грн., в т.ч.: основний платіж 113535 грн., за штрафні санкції 27777 грн. (а.с.6).

Позивач, не погоджуючись з зафіксованими у акті перевірки порушеннями та, як наслідок, прийнятим рішенням, надіслав на адресу Липовекої МДПІ скаргу на прийняте податкове повідомлення-рішення. 28.10.2009 року Липовецька МДПІ, розглянувши скаргу позивача, скасувала оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині сплати податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 99726 грн., в т.ч.: 85811 грн. основного платежу та 13915 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення рішення №0000262301/0 залишила без змін, а скаргу без задоволення (а.с.30-32).

З рішення про результати розгляду первинної скарги вбачається, що деклараціями з податку на додану вартість квітень - грудень 2007 року, 2008 рік та січень - березень 2009 року, актом перевірки від 13.08.2009 року № 15/23-0035632 суму донарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість (113535 грн.) визначено без врахування показників рядків 19-27 декларацій з податку на додану вартість за період, який перевірено. У результаті чого, фактично перевіркою донараховано 27724 грн. податку на додану вартість (з урахуванням того, що платником у декларації квітень - травень 2007 року зайво враховано, відповідно, 1353 грн. і 3146 грн. у зменшення податкового боргу з ПДВ, які проведено по картці) та у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2009 року (рядок 26) зменшений залишок від'ємного значення в сумі 85811 грн., який включається до складу: податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та керуючись підпунктом 2 пункту 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 року № 29 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.1996 року за № 723/1748 зі змінами і доповненнями, Липовецька міжрайонна державна податкова інспекція скасувала власне податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2009 року №0000262301/0 в частині 99726 грн. визначеної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у тому числі; 85811 грн. основного платежу та 13915 грн. штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2009 року №0000262301/0 залишила без змін, а скаргу без задоволення

В результаті подальшого адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення та звернення з відповідною скаргою безпосередньо до ДПА України, остання прийняла рішення залишити без змін податкове повідомлення рішення Липовецької МДПІ №0000262301/1 від 28.10.2009 р. з урахуванням результатів його адміністративного оскарження, а скаргу позивача - без задоволення.

19 березня 2010 року відповідачем по справі винесено податкове повідомлення-рішення №0000262301/3, яким позивачу визначено до сплати податкове зобовязання в сумі 41586 грн., в т.ч.: за основним платежем 27724 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13862 грн. Зазначене рішення позивач отримав 31.03.2010 року.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган при проведенні перевірки неповно оцінив надані платником податків докази в обґрунтування правомірності вчинених дій стосовно віднесення коштів до спеціальних скорочених декларацій по податку на додану вартість, в яких відображаються податкові зобовязання по операціях з продажу продукції власного виробництва, що стало підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Згідно з п. 8-1.6 ст. 8-1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР) сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до абзацу 4 п. 1.2 розділу І “Загальні положення” Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 р. за № 250/2054 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР) суми податку на додану вартість, нараховані сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), повністю залишаються у розпорядженні таких сільськогосподарських підприємств для відшкодування сум податку, сплачених (нарахованих) постачальникам на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку таких сум податку - для інших виробничих цілей, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невідємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

З положень чинного законодавства випливає, що розподіл даних позивача за податковими зобовязаннями та податковим кредитом між загальною та спеціальною податковими деклараціями з ПДВ має відбуватися за ознакою повязаності певних господарських операцій із сільськогосподарським товаровиробництвом.

Спір у даній справі виник через внесення позивачем до спеціальної декларації з ПДВ суми податку в розмірі 107495 грн., що виник внаслідок реалізації цегли будівельної, та 6040 грн., що виник, внаслідок реалізації металолому.

Судом першої інстанції зазначено, що дана цегла є товаром власного виробництва позивача, а тому підприємство має право на залишення у своєму розпорядженні сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість виготовленої ним цегли, для відшкодування сум податку, сплачених позивачем на вартість виробничих факторів, тобто тих товарів та послуг, які придбавались підприємством для їх використання у виробництві зазначеної продукції.

Зі змісту зазначеного випливає, що за спеціальною декларацією при визначенні об'єкта оподаткування платник податку, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону №168/97-ВР, декларує як податкове зобов'язання, так і податковий кредит.

Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. N 271 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 4 Порядку передбачено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та мяса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто відємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобовязань наступних звітних періодів.

Колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні обєкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію п. 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР, і податкове зобовязання, і податковий кредит декларує за спеціальною податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобовязання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями, пов'язаними з виготовленням будівельної цегли, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника.

Судовою колегією не приймаються доводи апелянта про те, що суд не може самостійно нарахувати податки та штрафні санкції, не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, з тих підстав, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Липовецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:

Судді: