Ухвала суду № 121896627, 23.09.2024, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16069/24

Провадження №: 2/755/8633/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

"23" вересня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов за заявою

ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Перевіривши матеріали позовної зави та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Як убачається із заявлених позовних вимог, позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є матір`ю померлої ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . В отриманні свідоцтва про право на спадщину на вказану частку нерухомого майна позивачеві відмовлено у зв`язку із відсутністю документів, що підтверджують право власності померлої на зазначене майно та відсутністю реєстрації права власності на таке майно.

У зв`язку із вказаним просить позов задовольнити.

Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред`явлення позову до суду.

Також відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Зазначає, що є матір`ю спадкодавця. Однак доказів на підтвердження родинних зв`язків між нею та ОСОБА_2 не надає.

Також суд звертає увагу заявника на таке.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2001 року по справі № 2-3312/2001, за ОСОБА_2 визнано право приватної власності на 1/6 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1998 року № 192 «Про заходи щодо створення системи реєстрації прав на нерухоме та рухоме майно» прийнято Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом Держбуду України від 9 червня 1998 року

№ 121, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839.

Інструкція втратила чинність згідно з наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 15 лютого 2002 року № 36 у зв`язку з прийняттям Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

Згідно з пунктом 1.5 Загальних положень Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (чинної на момент ухвалення рішення суду від 03 грудня 2001 року), державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснювали державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Згідно з Додатком 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (чинної на момент ухвалення рішення суду від 03 грудня 2001 року), рішення суду про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна є одним із правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

Долучені до позовної заяви документи підтверджують факт проведення державної реєстрації частки у розмірі 5/6 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , на іншу особу та не стосуються ОСОБА_2 .

Отже, позивачеві слід надати докази на підтвердження здійснення у відповідному бюро технічної інвентаризації державної реєстрації права власності на 1/6 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 грудня 2001 року по справі № 2-3312/2001.

Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У позовній заяві міститься клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, на обґрунтування якого остання зазначає, що коштів для сплати судового збору не має. На підтвердження надає довідку Управління соціального захисту населення в Дніпровському районі в місті Києві про отримання державної соціальної допомоги особам, які досягли віку 63 (58) років.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, згідно приписів статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому сторона повинна довести існування, передбачених законом підстав.

В постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року по справі № 815/2320/18 касаційний суд зробив акцент, що в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди мають встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо) рухомого, нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Княт проти Польщі, заява № 71731/01; п. 63-64 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Єдамський та Єдамська проти Польщі, заява № 73547/01).

Суд зазначає, що скрутне матеріальне становище - це умови існування фізичної особи, які проявляються перш за все при відсутності грошових коштів та інших майнових засобів, що необхідні для задоволення потреб фізичної особи та придбання речей першої необхідності: продуктів харчування, медичних ліків, одягу тощо.

Незадовільний матеріальний стан залежить і від відсутності у особи нерухомості, депозитів, акцій, активів у фінансових установах, документів про відсутність доходів членів сім`ї, довідки про склад сім`ї, відсутність чи наявність виплат соціальної допомоги, тощо.

Тому визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Як зазначалось вище, на обґрунтування заяви про відстрочення сплати судового збору позивач зазначила про відсутність у неї коштів на оплату судового збору.

Водночас, враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що заявником не надано належних доказів про скрутне матеріальне становище, зокрема, довідки про склад сім`ї, довідки про відсутність доходів у членів сім`ї, банківських документів про відсутність на рахунку коштів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про звільнення від сплати судового збору.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає своєчасній сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Дослідивши надані матеріали суд приходить до висновку, що клопотання позивача не підлягає задоволенню.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (із змінами та доповненнями).

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на нерухоме майно визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Пунктом 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розміри ставок судового збору встановлено пунктом 2 статті 4 вказаного Закону. Зокрема, за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не майнового характеру

- 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»

у 2024 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3 028 гривень.

Отже, судом встановлено, що позивачем у позові заявлено одну вимогу майнового характеру, яка є об`єктом справляння судового збору.

Ціну позову позивачем визначено - 94 942,00 грн, як вартість 1/6 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, за подання цієї позовної заяви сума судового збору, що підлягала сплаті позивачем становить 1 211,20 грн.

Судом встановлено, що позивачем не долучено до позовної заяви квитанцію про сплату судового збору.

Отже, позивачу слід сплатити суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Відповідні документи, що підтверджують сплату судового збору, або ж документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачу слід надати суду.

При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача: UA 478999980313141206000026005, код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті

9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами).

Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.

Вказаний висновок також підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, та постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20.

Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - Десята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Хромова