Рішення № 121888986, 24.09.2024, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14905/24

Провадження № 2/344/3600/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.

секретаря Волощук Є.Ю.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 75 894,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 06.06.2018 по 01.03.2024 позивач знаходилась у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА». Під час перебування позивача та відповідача у трудових відносинах роботодавцем було нараховано, але не виплачено заробітну плату у розмірі 75 894,34 грн. Відповідач виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів, виплати могли здійснюватися частково і за різні періоди. Остання виплата заробітної плати була здійснена 21.03.2024 року за листопад 2023 року. 01.03.2024 позивач була звільнена з роботи за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України. У зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не провів розрахунок при звільнені, позивач просить суд стягнути з ТОВ «ДІЄСА» заборгованість по заробітній платі в сумі 75 894,34 грн. За наведених обставин позов просила задоволити.

12.09.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для формування та подання відзиву.

Позивач 24 вересня 2024 року подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, відзиву так і не надав, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 06.06.2018 року по 01.03.2024 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Дієса».

Відповідно до наказу №Z00/29/02/014 від 29 лютого 2024 року позивач звільнена з займаної посади за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України ( далі «КЗпП України») з 01 березня 2024 року.

Згідно розрахункових листків за грудень-квітень 2024 року, борг по заробітній платі за підприємством на кінець квітня 2024 року становить 75 894, 34 коп. (а.с.5-6).

Як зазначає позивач у позовній заяві та підтверджується довідкою ТОВ «Дієса» не виплачено позивачці ОСОБА_1 заробітну плати за період із грудня 2023 по квітень 2024 року в загальній сумі 75 894.34 грн.

Як передбачено частиною 1 статті 15Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України та частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 43Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно статті 22 цього Закону та статті 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно вимог статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середня заробітна плата обраховується згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Крім того, необхідно зазначити, що у частині 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідно до частини 2 статті 30Закону України від 24березня 1995року №108/95-ВР «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Правила нарахування заробітної плати трудовим законодавством не регламентовано. У cтатті 115 КЗпП України визначено лише порядок її виплати, - не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 6 статті 81ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац 2 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.

Відповідно ж до пункту 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд зазначає у резолютивній частині рішення присудженні до стягнення кошти без утримання податків й інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, оскільки такі відрахування є обов`язком роботодавця.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі, зокрема у справах про стягнення заробітної плати.

Отже, при подачі позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, позивач був звільнений від сплати судового збору

Як зазначено вище, ціна позову при зверненні до суду становила 75 894.34 грн., а відтак, позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір, з врахуванням ціни позову, проте, як вказано вище, при подачі позову був звільнений від сплати судового збору. За таких обставин, оскільки позов задоволено, відповідач є юридичною особою, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 3028 грн. судового збору.

З огляду на наведене, керуючись статтями 2,12,13,76-79, 141, 258, 259,263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», місцезнаходження якого м. Київ, вул.. Велика Васильківська 45, код ЄДРПОУ 36483471, на користь ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , заборгованість по невиплаченій заробітній платі в сумі 75 894 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири гривні) 34 копійки з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», місцезнаходження якого м. Київ, вул.. Велика Васильківська 45код ЄДРПОУ 36483471, на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 3028 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25.09.2024 року.

Суддя Бабій О.М.