Рішення № 121884615, 22.08.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/49654/17-ц

пр. 2-611/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Підпалого В.В.,

при секретарях - Гук О.Р., Дахно С.С., Маленівській К.М., Луцюк А.В., Каракосі В.О., Лимарь К.С., Кострійчуку В.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представників відповідача - Листопадової Н.О. , Тузової В.О., Бригинець А.А., Штронди А.М.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернулася до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі по тексту - Відповідач), в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь 37 361,47 доларів США та 40 000, 00 грн. відшкодування завданої шкоди, що складаються з суми обох депозитних вкладів, яка складає 8 171, 37 доларів США (4, 321, 64 дол. США перший вклад + 3 849, 73 дол. США другий вклад), суми договірних відсотків по обом вкладам за період з 22.02.2014 року по 22.02.2015 року, яка складає 735, 42 дол. США., суми інфляційних втрат по обом вкладам за період прострочення з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року, яка складає 5 664, 68 доларів США, суми 3% річних по обом вкладам за період прострочення з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року, яка складає 668, 00 доларів США, відшкодування завданих збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) по обом вкладам у розмірі 2 004, 00 доларів США, пені за прострочення надання фінансової послуги по обом вкладам за період з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року, яка складає 20 118, 00 доларів США, відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн., відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації, у розмірі 20 000, 00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що між нею та відповідачем 21.02.2014 року були укладені наступні договори банківських вкладів (депозитів): договір від 21.02.2014 року № SAMDN80000740732355 з відкриттям депозитного рахунку № НОМЕР_1 на суму 4 321, 64 доларів США, договір від 21.02.2014 року № SAMDN800000740732398 з відкриттям депозитного рахунку № НОМЕР_2 на суму вкладу 3 849, 73 доларів США.

Відповідно до п. 6, 7 договорів, сторони домовились про те, що мінімальний строк вкладу по закінченні якого позивач могла б забрати вклад та отримати нараховані відсотки без санкції за дострокове повернення - 6 місяців, котрий продовжується автоматично ще на 6 місяців, якщо кредитор по закінченню мінімального строку вкладу не заявить банку про бажання його забрати.

Внаслідок загальновідомих обставин - подій з тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, починаючи з квітня 2014 року вказані банківські рахунки та картки банком були заблоковані, припинено здійснення банківського обслуговування, включаючи нарахування і виплати відсотків по вкладам.

22.08.2014 року позивачем була подана заява відповідачу про виплату вкладів, в подальшому при розмові із представником банку, позивач погодилась на продовження строку вкладів за обома депозитними договорами.

В подальшому позивачем подавались заяви стосовно надання інформації щодо договорів, потім щодо розірвання депозитних договорів, відповідачем була надана відповідь, що ПАТ КБ «Приватбанк» припинив діяльність в АР Крим і робить усе можливе для врегулювання ситуації, що склалася.

За таких обставин, відповідач до теперішнього часу не виплатив позивачеві суми вкладів, нарахованих відсотків, у зв`язку із чим позивач була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2017 року позовну заяву залишено без руху, у зв`язку із виявленням недоліків.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.11.2017 року відкрито провадження у справі.

26.04.2018 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк», у якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне. Зокрема зазначив, що позивач на підтвердження своїх доводів згідно чинного законодавства повинен надати суду в якості належних доказів тільки оригінали договорів. Натомість ПАТ КБ «Приватбанк» немає доступу до інформації щодо клієнтів, які укладали договори з філією «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», а відтак немає можливості підтвердити існування правовідносин із позивачем. Стягнення пені, 3 % річних ї, інфляційних втрат, на думку представника, від непідтвердженої суми залишку на депозитному рахунку є безпідставними, оскільки в діях відповідача відсутні всі складові цивільно-правової відповідальності. Стосовно відшкодування моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що ні законодавством, ні договором не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит. За таких обставин просив суд витребувати у позивача оригінали документів, які ним були надані у копіях як додатки до позовної заяви, застосувати строк позовної давності щодо стягнення пені по договорам, відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

06.06.2018 року позивачем було подано відповідь на відзив, у якій просила відхилити доводи представника відповідача, та зазначила, що всі оригінали документів надавалися для огляду банку при численних зверненнях до нього із заявами про виплату вкладів, та надаються суду для огляду та засвідчення копій 06.06.2018 року. Щодо твердження відповідача про те, що недоведено факт розміщення грошових коштів на рахунку, то воно не підлягає дійсності та спростовується матеріалами справи. Зокрема позивач зазначив, що розміщення вкладу по першому депозиті підтверджується банківською квитанцією від 21.02.2014 року № 3147269520, крім того підтверджуються довідкою банку № 51205450. Всі твердження відповідача про те, що у банку відсутній доступ до серверів, документів нічим не підтверджуються, натомість позивач зазначив, що у відповідача як у головного офісу зберігаються всі документи його філій як у паперовому так і електронному вигляді. За таких обставин зазначав, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.06.2018 року ухвалено витребувати у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», такі документи як: банківську виписку про рух і залишок грошових коштів на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , який був відкритий ОСОБА_3 по умовах договору № SAMDN80000740732355 від 21.02.2014 року Вклад «Стандарт»; банківську виписку про рух і залишок грошових коштів на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , який був відкритий ОСОБА_1 по умовах договору № SAMDN80000740732398 від 21.02.2014 року Вклад «Стандарт».

18.07.2018 року представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що копія виписки (справки) № 51205450 від 24.06.2014 року не може бути прийнята судом як належний доказ знаходження коштів на рахунках в ПАТ КБ «Приватбанк» не тільки на сьогодні, але й взагалі. Крім того, 22.08.2014 року позивач висловила своє небажання продовжувати договори на новий строк, тим самим було розірвано договори, таким чином за період з 25.08.2014 року по 22.02.2015 року відсотки за депозитом повинні нараховуватися виключно по ставці на вимогу, як було зазначено в відзиві на позовну заяву.

13.06.2019 року від представника позивача надійшли заперечення на пояснення ПАТ КБ «Приватбанк» щодо нарахування пені, в яких зазначив, що стягнення неустойки не обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені за вказаними правочинами за період з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року (912 днів) в період охоронних правовідносин, до моменту їх виконання. Крім того фінансовою послугою за депозитними договорами є нарахування і виплата встановлених відсотків за договорами вкладу.

16.07.2019 року представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» подав додаткові пояснення стосовно нарахування пені, в яких зазначив, що позивач нараховує пеню за період з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року, але не враховує ту обставину, що пеня повинна бути нарахована з застосуванням строку спеціальної позовної давності 1 рік, отже нарахування пені за період з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року є безпідставним. Таким чином пеня може бути нарахована лише за період з 21.08.2016 року 21.08.2017 року , що складає 562, 06 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.10.2019 року закрито підготовче засідання та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

26.03.2021 року представником відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» були подані письмові пояснення, в яких зазначив, що після подання відповідачем відзиву, банк виявив наявність факту переведення боргу за зобов`язанням ПАТ КБ «Приватбанк» на нового боржника ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, укладеними між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» та електронного додатку № 1 до договору про переведення боргу від 17.11.2014 року. За таких обставин ПАТ КБ «Приватбанк» не несе жодних зобов`язань за такими договорами (з позивачем), а ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником за договорами, які є предметом спору, у відповідності до умов договору про переведення боргу від 17.11.2014 року. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «Приватбанк».

В подальшому позивачем була подана відповідь на пояснення відповідача стосовно передання боргу третій особі, в якій зазначила, що передача боргу від банку до ТОВ ФК «Фінілон» не змінює обов`язок банку виплатити позивачу всі суми відповідно до укладених договорів та не змінює ніякі зобов`язання банку стосовно позивачки. Крім того позивач не надавала свою згоду стосовно передачі боргу ТОВ ФК «Фінілон».

21.09.2021 року представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із письмовими поясненнями, у яких вказував на те, що будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 відносно переведення банком на ТОВ ФК «Фінілон» боргу за договорами банківського вкладу, які є предметом спору у дані й справі, на адресу банку не надходило, то вважається, що переведення боргу банком було здійснено за згодою ОСОБА_1 . Таким чином, оскільки права позивача відповідачем на цей час не порушуються та не оспорюють ся, оскільки зобов`язання за договорами , які є предметом спору, повинен виконувати з 17.11.2014 року ТОВ ФК «Фінілон», не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог до АТ КБ «Приватбанк».

29.03.2021 року представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 757/49654/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 320/5115/17 та вважає недоцільним розгляд даної цивільної справи в частині вимоги щодо стягнення пені до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі № 320/5115/17 та наведення правових висновків.

01.09.2022 року представник відповідача подав письмові пояснення, в яких зазначив, що розміщення банком повідомлення від 30.01.2015 року на офіційному сайті Приватбанк у відповідному розділі Умов та Правил з встановленням строку для Клієнтів до 15.02.2015 року для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів відповідного клієнта/кредитора) на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» було цілком правомірно-юридичною дією банку, яка підтверджується вимогами чинного законодавства, а отримання банком «мовчазної» згоди від кредиторів було підтвердженням їх відношення до такого правочину, що був укладений 17.11.2014 року та досягненням ефекту переведення боргу. Крім того, з огляду на відсутність на цей час судового рішення про визнання недійсним Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року в частині прав та обов`язків позивача у даній справі - всі правові наслідки, які були породжені з моменту укладання між первісним та новим боржником договору про переведення боргу, зберігаються до моменту визнання недійсним правочину на підставі рішення суду та зберігаються всі наявні обов`язки і у нового боржника щодо повернення коштів кредитору. Належним відповідачем є ТОВ «ФК «Фінілон». Крім того, зазначив, що з моменту розірвання договорів банківського вкладу 28.08.2014 року - відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад.

01.04.2024 року представником позивача було подано до суду письмовий текст судових дебатів, в яких уточнила позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача на її користь суми обох депозитних вкладів, яка складає 8 171, 37 доларів США, суми договірних відсотків по обом вкладам за період з 22.02.2014 року по 22.02.2015 року, яка складає 735, 42 доларів США, суми 3% річних по обом вкладам на момент подачі позову за період прострочення з 22.02.2015 року по 02.04.2024 року, яка складає 2404, 83 доларів США, неодержані доходи (упущена вигода) по обом вкладам, які за період прострочення з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року склали 2 004, 00 доларів США, пеню за прострочення надання фінансової послуги по обом вкладам, за період прострочення з 22.02.2015 року по 22.08.2017 року - 20 118, 00 доларів США, що по курсу НБУ в гривні за 1 дол. США на 22.08.2017 року складає - 512807,00 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн., відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації, у розмірі 20 000, 00 грн., просили їх задовольнити.

18.04.2024 року представник відповідача подав письмові пояснення у відповідь на письмові дебати позивача, у яких зазначив, що стороні відповідача незрозуміло чи відмовляється позивач від позовних вимог в частині інфляційних втрат. Просив відмовити у задоволенні позову.

В засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримували позовні вимоги з урахуванням їх уточнень, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача Листопадова Н.О. , Тузова В.О. , Бригинець А.А. , Штронда А.М. заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, та з урахуванням вищенаведених підстав просили відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши думки учасників провадження, дослідивши матеріали провадження, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.02.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SАMDN80000740732355 (вклад стандарт), на виконання якого позивачем внесено 4 321, 64 доларів США.

21.02.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SАMDN80000740732398 (вклад стандарт), на виконання якого позивачем внесено 3 849, 73 дол. США.

За умовами укладених договорів ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачує ОСОБА_1 проценти по вкладу, а саме 9% річних.

У зв`язку із закінченням строків дії договору вкладу від 21.02.2014 року 22.08.2014 року ОСОБА_1 направила до ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про повернення їй суми вкладів та нарахованих відсотків.

Листом від 26.08.2014 року № 20.1.0.0.0/7-20140822/1370 відповідач повідомив про неможливість виконання вимог позивача у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим та міста Севастополя.

19.02.2015 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання інформації та виписки стосовно її вкладів.

25.02.2015 року за № 20.1.0.0.0/7-20150219/3744 банк повідомив, що ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність в АР Крим і робить усе можливе для врегулювання ситуації, що склалася.

24.02.2015 року позивач звернулася із заявою про розірвання договорів.

27.02.2015 року за № 20.1.0.0.0/7-20150224/3679 банк надав відповідь, що ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність в АР Крим.

Так,за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).

Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Судом встановлено, що внесення грошових коштів підтверджуються договорами та платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, відповідачем було надано належним чином посвідчені виписки з реєстру до меморіальних ордерів №№ Е1118L019R, Е1118L019X від 18.11.2014 року тодо договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, який містить розмір боргу за депозитними договорами, відповідно до якого за договором № SАMDN80000740732355 сума залишку коштів станом на 18.11.2014 року становить 29, 83 USD, 4 338, 68 USD, за договором № SАMDN80000740732398 сума залишку коштів станом на 18.11.2014 року становить 26, 57 USD, 3864, 00 USD.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено вказані договори банківського вкладу. До того ж представником відповідача факт укладання договорів між ним та позивачем не заперечувався.

На підставі положень договорів, які є аналогічними, строк їх дії був неодноразово пролонгований.

Заперечуючи щодо позову, відповідач посилався на те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитним договором, укладеним сторонами, суд відхиляє, оскільки суду не надано доказів, а саме письмової згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «Приватбанк» у зобов`язанні за депозитним договором на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон», що виключає здійснення заміни боржника у зобов`язання відповідно до положень ст. 520 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення сум вкладів, з урахуванням позовних вимог та положень ст. 13 ЦПК України оскільки між сторонами було укладено договори банківського вкладу.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України визначає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Тому, позовні вимоги про стягнення коштів, внесених за договорами депозитного вкладу, підлягають стягненню у відповідній іноземній валюті - долари США, а не в їх гривневому еквіваленті.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, враховуючи Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення Украйни», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» та з урахуванням неможливості здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «;Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова НБУ № 260).

Згідно з п. 5 вказаної Постанови банки, у тому числі ПАТ КБ «Приватбанк», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/І від 21.04.2014 року також було припинено з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «Приватбанк».

За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню.

Водночас, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ КБ «Приватбанк» унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк».

Тому, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «Приватбанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність, після окупації АРК та міста Севастополя.

Неможливість банку здійснити повернення вкладу позивачеві у зв`язку з тим, що за законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку вказаної держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів по вкладах покладено на автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», судом не беруться до уваги, оскільки згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Тому, невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення сум банківських вкладів з цих підстав є безпідставним.

Стосовно стягнення суми відсотків по вкладах у сумі 735, 42 дол. США, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Умовами договорів банківського вкладу передбачено його пролонгацію на умовах договору банківського вкладу. При чому, розрахунок процентів на новий строк при продовженні дії договору банківського вкладу здійснюється за процентною ставкою, яка діє в банку для продовжених депозитних вкладів, а у разі їх розірвання за процентною ставкою «На вимогу».

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до договорів, банк зобов`язувався щомісяця нараховувати на суму внесених позивачем вкладів 4 321, 64 дол. США та 3 849, 73 дол. США відповідно, відсотки у розмірі 9% річних.

Таким чином, на депозитні вклади в загальній сумі 8 171, 37 доларів США, підлягають сплаті відсотки в розмірі 9% річних за 366 днів оформлення вкладу за період з 21.02.2014 року по 22.02.2015 року в сумі 735, 42 дол. США (8171, 37 дол. США х 9% = 735, 42 дол. США).

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в цій частині.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних по обох вкладах за період прострочення з 22.02.2015 року по 02.04.2024 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки зобов`язання банку з виплати процентів за своєю природою є грошовим, то він несвоєчасно виплачені проценти має сплатити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення такої виплати та з урахуванням 3% річних від простроченої суми.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 29.05.2013 року № 6-39цс13, 22.01, 09.04.2014 року та 28.01.2015 року № 6-247цс14, від 21.09.2016 року 6-544-цс16.

Враховуючи вищевикладене, за період з моменту закінчення строку вкладів 22.02.2015 року та до моменту подачі позовної заяви, відповідач повинен в якості компенсації 3 % річних, встановлених ст. 625 ЦК України, розрахованих на загальну суму боргу у розмірі 667, 64 дол. США. (8 906. 79 дол. США х 3% =667, 64 дол. США).

Стосовно вимоги позивача щодо неодержаних доходів (упущеної вигоди) по обох вкладах, за період прострочення з 22.02.20105 року по 22.08.2017 року у розмірі 2 004, 00 доларів США, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст. 623 ЦК України);

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (ч.2 ст. 623 ЦК України);

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч.4 ст. 623 ЦК України);

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи припис частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинення відповідачем збитків, понесення збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками в розмірі 2 004, 00 доларів США.; позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 2 004, 00 доларів США грн., у разі належного виконання зобов`язання, а також вжиття кредитором заходів для їх одержання, що є необхідним при заявленні до стягнення упущеної вигоди.

Отже зазначені вимоги щодо неодержаних доходів (упущеної вигоди) в розмірі 2004, 00 доларів США, є необґрунтованими, недоведеними та ґрунтуються лише на припущеннях, у зв`язку із чим задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги позивача про стягнення пені за прострочення надання фінансової послуги по обох вкладах, за період прострочення з 22.05.2015 року по 22.08.2017 року - 20 118, 00 доларів США, що складає станом на 22.08.2017 року - 512 807, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № справа №761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) викладено правову позицію про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка складає грошовий вимір має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що відплатності відповідного договору.

У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 105, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № справа №320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. (ч.1 ст. 1075 ЦК України). Як вже було встановлено судом, позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту).

Відповідно, через два банківські дні з моменту повідомлення позивачем про розірвання договорів) наведені договори вважаються розірваними і ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суми вкладів із нарахованими на них процентами. Отже між сторонами розірвано договори банківського вкладу, в зв`язку з чим між сторонами припинились договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного суду, наведені у постанові від 09 листопада 2021 року в справі №320/515/17 щодо відсутності споживчих правовідносин між сторонами після розірвання договору банківського вкладу та відповідно відсутності підстав для застосування до даних правовідносин норм ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дати розірвання договору банківського вкладу, в зв`язку з чим вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн. та моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації у розмірі 20 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

З наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов`язань.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди. Відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», а тому суд відмовляє у відшкодуванні моральної шкоди на користь позивача .

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. 625, 1058, 1060, 1061, 1064 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення кошті, - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у валюті вкладу у загальному розмірі 9 574,43 дол. США, що складається з :

- суму депозитних вкладів, яка складає 8 171,37 дол. США (4 321,64 дол. США за договором № SAMDN80000740732355 від 21.02.2014 року та 3 849,73 дол. США за договором № SAMDN80000740732398 від 21.02.2014 року);

- суму відсотків у розмірі 735,42 дол. США за (388,95 дол. США за договором № SAMDN80000740732355 від 21.02.2014 року та 346,47 дол. США за договором № SAMDN80000740732398 від 21.02.2014 року);

- 3% річних у розмірі 667,64 дол. США (353,10 дол. США за договором № SAMDN80000740732355 від 21.02.2014 року та 314,54 дол. США за договором № SAMDN80000740732398 від 21.02.2014 року).

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001.

Суддя В.В. Підпалий