Постанова № 121837, 16.08.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16.08.06 Справа № 8/502.

Суддя Середа А.П., розглянувши матеріали справи за позовом

Прокурора міста Луганська в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганська, м. Луганськ,

до Міського комунального підприємства «Жилкомфорт», місто Луганськ,

про стягнення 40859 грн. 40 коп.,

при секретарі судових засідань Смірновій В.М.,

прокурор –не прибув;

в присутності представників сторін:

від позивача –Буркова О.М. –державний податковий інспектор, - довіреність №286/10 від 11.01.06 року;

від відповідача – не прибув, -

встановив:

суть спору: прокурором в інтересах позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з податку з доходів фізичних осіб (далі –ПДФО) у сумі 40859 грн. 40 коп.

Відповідно до позовної заяви, господарським судом цю справу порушено та призначено до судового розгляду на підставі ст.ст. 1, 2, 12, 61 та 64-68 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено з 06 липня до 16 серпня 2006 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

Приймаючи до уваги те, що позивачем по цій справі є суб’єкт владних повноважень –Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у місті Луганську (далі - МДПІ; Ленінська МДПІ, - Позивач), - відповідно до ст.ст. 1, 17-19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС України) подальший розгляд справи здійснено за правилами адміністративного судочинства.

Заявник до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про день, час та місце судових слухань.

З урахуванням цієї обставини, суд, керуючись ст.ст. 40, 49, 86, частиною 8 ст. 56, ст. 60 та частиною 2 ст. 128 КАСУ, розглянув спір по суті за відсутності представника заявника.

Представником позивача подано клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.41 та п. 2-1 розділу УІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ), а тому його задоволено судом.

У судовому засіданні він позовні вимоги підтримав.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, до судового засідання не прибув, участь у ньому свого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча про день, час та місце проведення засідань суду повідомлений належним чином.

У зв’язку з викладеним, керуючись ст.40, частиною 2 ст. 49, ст.86 КАСУ та застосовуючи щодо відповідача аналогію закону, викладеного у частині 4 ст. 128 КАСУ, суд розглянув справу по суті за відсутності відповідача.

Заслухавши представника позивача, дослідивши обставини справи та додатково надані матеріали, суд дійшов наступного.

01.11.1999 року виконавчим комітетом Луганської міської ради Міське комунальне підприємство „Жилкомфорт” (далі –МКП „Жилкомфорт”, - Відповідач), ідентифікаційний код 30597192, зареєстроване в якості суб'єкта підприємницької діяльності –юридичної особи, про що зроблено запис №13821200000001002 та внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується довідками Луганського обласного управління статистики №3028 від 10.11.99 року та Головного управління статистики у Луганській області №13-48/1489 від 17.07.06 року.

25.11.99 року МКП «Жилкомфорт» Ленінською МДПІ взято на облік як платника податків, що підтверджується довідкою №684 від 20.11.03 року.

В період з 17 квітня по 06 травня 2006 року фахівцями МДПІ здійснено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України МКП «Жилкомфорт»за період з 01.04.2003 року по 31.12.2005 року, - за результатами якої 10.05.06 року складено акт №186/23/30597192.

В ході згаданої перевірки виявлено факт наявності у МКП „Жилкомфорт” заборгованості з податку з доходів фізичних осіб (далі –ПДФО) за період з 01.04.03 року по 01.01.06 року у сумі 40859,40 грн., який відображено у розділі акту 3.1.6 „Перевірка правильності обчислення, повноти та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб”.

З актом у день його складення, під розписку, ознайомлені директор та головний бухгалтер МКП „Жилкомфорт”, які його підписали без будь-яких заперечень, зауважень та застережень.

В адміністративному та судовому порядку акт не оскаржувався, тобто він є чинним на час розгляду справи.

Наявність у відповідача заборгованості з ПДФО у сумі 40859 грн. 40 коп. підтверджується вищезгаданим актом перевірки.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

1.Як видно з матеріалів справи, борг зі сплати ПДФО утворився в період дії різних нормативних актів, якими було врегульовано до 01.01.04 року та після 01.01.04 року порядок його стягнення.

Так, до 01.01.04 року на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(далі –ДКМУ №13-92) стягувався прибутковий податок, а з 01.01.04 року на підставі Закону України від 22.05.03 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі –ЗУ №889-ІУ) –стягується податок з доходів фізичних осіб (ПДФО).

З урахуванням того, що переважна частина боргу виникла та має місце, починаючи з 01.01.04 року, суд, враховуючи відсутність принципової різниці у порядку нарахування, стягнення та сплати до бюджету прибуткового податку та ПДФО, - при вирішенні спору ПО ЦІЙ СПРАВІ посилається на норми, викладені у Законі України від 22.05.03 року №889-ІУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

2.Згідно статті 4 Закону України від 25.06.1991 року №1251-ХІІ „Про систему оподаткування” (далі –ЗУ №1251-ХІІ) платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Пунктом 4 частини 1 ст.14 цього Закону податок з доходів фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків.

3. Як сказано у п. 2.1 ст. 2 Закону України від 22.05.03 року №889-ІУ „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі –ЗУ №889-ІУ), - платниками цього податку є резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України (пункт 2.1 ст. 2 ЗУ №889-ІУ).

4.Відповідно до п. 8.1 ст. 8 цього Закону оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку, здійснюється податковим агентом.

5.Пунктом 1.15 ст. 1. ЗУ №889-ІУ визначено, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які, незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками, зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Звідси виходить, що відповідач по справі є податковим агентом у розумінні ЗУ №889-ІУ.

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону (підпункт 8.1.1 п.8.1 ст.8 ЗУ №889-ІУ).

6.Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету (підпункт 8.1.2 пункту 8.1 ст.8 ЗУ №889-ІУ).

Наявними у справі доказами доведено, що Відповідачем порушено вимоги пунктів 16.1 та 16.2 ст.16 ЗУ №889-ІУ, якими передбачено, що даний податок, отриманий з резидентів та нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету.

7.Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи) (пункт 17.1 ст.17 ЗУ №889-ІУ).

Відповідно до пункту 19.2 ст.19 того ж Закону особи, які відповідно до нього мають статус податкових агентів, зобов’язані:

своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або після такої виплати та за її рахунок.

8.Фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону є такі особи:

а)при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, - такі особи (пункт 2.2 ЗУ №889-ІУ).

9.Особами, відповідальними за погашення сум податкового зобов’язання або податкового боргу з цього податку є:

а)при нарахуванні податку особою, на яку покладається відповідальність за таке нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно з нормами цього Закону, - така особа - податковий агент (підпункт 20.3.1 пункту 20.3 ст.20 ЗУ №889-ІУ).

10.Матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач припустився порушення вимог підпункту 6.3.1 п.6.3 ст.6; підпункту 6.5.1 п.6.5 ст.6; п 7.1 ст.7; підпунктів 8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8; пунктів 16.1-16.2 ст.16; пункту 17.1 ст.17; п.19.2 ст.19 названого Закону, - а тому прокурором та Ленінською МДПІ цілком правомірно щодо нього поставлено вимогу про сплату боргу з податку з доходів фізичних осіб.

11.Законом України №889-ІУ спеціально не врегульовано порядок примусового стягнення податкового боргу з ПДФО.

Згідно підпункту „в” п. 22.11 ст. 22 названого Закону це питання врегульовано Законом України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та іншими цільовими фондами” (далі –ЗУ №2181).

У пункті 1.3 ЗУ №2181-ІІІ сказано, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Наявними у справі матеріалами належним чином доведено, що Відповідачем як податковим агентом по стягненню ПДФО, стягнуто останній у сумі 40856 грн. 40 коп., але не сплачено до бюджету.

12.Оскільки Позивач з приводу примусового стягнення з Відповідача податкового боргу з ПДФО звернувся до суду, то останній при вирішенні цього спору керується статтею 3 „Підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного фонду” ЗУ №2181-ІІІ, оскільки названим Законом у цій частині інше не передбачено.

Відповідно до п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 ЗУ №2181, активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

Активами платника податків за змістом п.1.7 статті 1 ЗУ №2181 є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі на праві власності або повного господарського відання.

Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача податкового боргу з ПДФО, а також факт його ухилення від його сплати, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Відповідач позовні вимоги не спростував.

Відповідно до частини 4 ст.94 КАС України суд не стягує з Відповідача судові витрати.

Судом прийнято до уваги те, що позивач згідно ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 “Про державне мито” при зверненні до суду з позовом звільнений від сплати державного мита.

На підставі викладеного, ст.9, п.4 частини 1 ст. 14 ЗУ від 25.06.1991 №1251-ХІІ „Про систему оподаткування”; ст.ст.6,7,8,16,17,20 ЗУ від 22.05.2003 року №889-ІУ „Про податок з доходів фізичних осіб”; п.1.7 ст.1; п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України від 20.12.2000 року №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Міського комунального підприємства „Жилкомфорт”, що знаходиться у місті Луганську, кв. Героїв Брестської фортеці, 31-а, ідентифікаційний код 30597192, поточні рахунки:

26003216591 у АБ „Укркомунбанк”, МФО 304988;

2600503236 у ЛФ ВАТ АБ „Укргазбанк”, МФО 304621, -

на користь державного бюджету України на рахунок №33218800600006 в УДК в Луганській області, МФО 804013, одержувач –місцевий бюджет Ленінського району міста Луганська, код 24046582, код платежу –11010100, - заборгованість з податку з доходів фізичних осіб у сумі 40859 (сорок тисяч вісімсот п’ятдесят дев’ять) грн. 40 коп.

Згідно ч. 4 ст. 167 КАСУ у судовому засіданні 16.08.06 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо такої заяви не буде подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанову у повному обсязі складено та підписано 21.08.2006 року.

Суддя А.П.Середа