Рішення № 121817241, 11.09.2024, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6979/24

пр. № 2/759/3086/24

11 вересня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «РВС БАНК», ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання недійним іпотечного договору, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року адвокат Лазорко Р.Й. звернувся до Святошинського районного суду міста Києва в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до АТ «РВС Банк», ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В. про визнання недійсним іпотечного договору, в якому просив:

- поновити строк позовної давності для подання позовної заяви про визнанні іпотечного договору, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 4964, недійсним;

- визнати іпотечний договір, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , від 13.05.2005 року, посвідчений приватній нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 4964, недійсним;

- вирішити питання судових витрат у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що 20.09.2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що його рідний брат - ОСОБА_2 в порушення вимог законодавства України передав 13.05.2005 року в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк», який перейменовано в ПАТ «ОМЕГА БАНК», правонаступником якого є АТ «РВС БАНК», а останній, в свою чергу, прийняв в іпотеку без відома ОСОБА_1 , нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі права спільної сумісні власності.

ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса, з метою отримання пояснень та копій документ, щодо підписання даного іпотечного договору, та дізнався, що ОСОБА_2 уклав з АКБ «ТАС-Комерцбанк» кредитний договір № 02-16/фк від 13.05.2005 року, згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 30 000,00 доларів США.

При цьому жодної згоди та повноважень на укладання 13.05.2005 року іпотечного договору та передачі квартири, за адресою: АДРЕСА_2 в іпотеку, ОСОБА_1 своєму братові - ОСОБА_2 , не надавав.

Згідно з інформаційної довідки № 347229402 квартира за адресую: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого даного іпотечного договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників право оспорити договір з підстав його недійсності.

Також, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18), якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому.

Враховуючи викладене, вважав, що у ОСОБА_2 , були відсутні повноваження на укладення оспорюваного іпотечного договору в цілому.

Крім того, на адвокатський запит, Національний Банк України надав відповідь, що кредитний договір (кредитна справа) Позичальника в описах архівних справ Банку не зазначений та на архівне зберігання до Національного банку ліквідатором Банку не передавався, а також немає інформації щодо відступлення (купівлі-продажу) та заборгованості за кредитним договором Позичальника.

Зазначив, що 02.03.2015 року Правління Національного банку прийняло постанову № 152 «Про віднесення ПАТ «ОМЕГА БАНК» до категорії неплатоспроможних».

Відповідно до положень статуту ПАТ «РВС БАНК», погодженого Національним банком 01.11.2016 року, ПАТ «РВС БАНК» є правонаступником майна, прав та обов`язків ПАТ «ПЕРЕХІДНИЙ БАНК «РВС БАНК», який є правонаступником активів та обов`язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями ПАТ «ОМЕГА БАНК».

Відтак, іпотечний договір укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є АТ «РВС БАНК», та ОСОБА_2 від 13.05.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 4964, є недійсним в цілому, оскільки укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди інших співвласників.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі з розглядом за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання (а.с. 25-26).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с. 96).

23.04.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача АТ «РВС БАНК» надійшов відзив на позовну заяву, в якому банк проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на неналежність відповідача у справі. Свою позицію мотивував тим, що АТ «РВС БАНК» є правонаступником в частині визначених відповідно до плану врегулювання активів та обов`язків ПАТ «ОМЕГА БАНК». Згідно п. 7 Акту № 1/07/2015-А-3 від 03.07.2015 року приймання-передачі перехідному банку ПАТ «Перехідний банк «РВС БАНК» активів та зобов`язань ПАТ «ОМЕГА БАНК» та Додатку 7 до нього Перехідний банк у порядку правонаступництва не прийняв права кредитодавця за кредитним договором № 02-16/фк від 13.05.2005 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 та відповідним іпотечним договором. Отже, АТ «РВС БАНК» не є правонаступником ПАТ «ОМЕГА БАНК» за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 (а.с. 31-50).

Відповідь на відзив не надходила.

В судове засідання позивач не з`явився, від його представника - адвоката Лазорка Р.Й. надійшла до суду заява про розгляд справи без присутності позивача. Позовні вимоги у поданій заяві підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та щодо зазначених у відзиві тверджень банку про неналежність відповідача вказав, що доказів про наявність інших правонаступників після АКБ «ТАС-Комерцбанк» не надано, тому вказані твердження відповідача є неспроможними. Також, зазначив, що іпотечнийдоговір, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , від 13.05.2005 року, посвідчений приватній нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 4964, є недійсним в цілому, оскільки укладений з порушенням вимог закону без отримання згоди інших співвласників (а.с. 101-104).

Представник відповідача - АТ «РВС БАНК» в судове засідання не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. У відзиві на позовну заяву просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Судом вживались заходи про сповіщення останнього про дату, час та місце судового розгляду справи шляхом неодноразового направлення поштових відправлень на адресу його місця реєстрації: АДРЕСА_2 , які повернуті до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Третя особа - приватний нотаріус Морозова С.В. в судове засідання не з`явилася, пояснення щодо позову не надала, витребуваних ухвалою суду від 10.04.2024 року документів не направила. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. Поштові направлення повернуті до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Частина 1 ст. 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Судом також враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача ОСОБА_2 та третьої особи за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику учасникам до суду за місцем їх реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою учасників справи у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 13.05.2005 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , що діє від свого імені та від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 22.04.2005 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованої в реєстрі за № 6-1089, ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_4 , державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованої в реєстрі за № 6-1087, які є майновими поручителями за виконання ОСОБА_2 зобов`язань, передбачених кредитним договором № 02-16/фк від 13.05.2005 року, укладено іпотечний договір, посвідчений ПН КМНО ОСОБА_5 та зареєстрований за №№ 4964, 4965.

За умовами вказаного договору на забезпечення виконання основного зобов`язання - кредитного договору № 02-16/фк від 13.05.2005 року, а також додаткових угод до нього, якщо такі будуть укладені, іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва 20.10.1997 року на підставі розпорядження від 20.10.1997 року № 3619, та зареєстрована в місті Києві міським бюро технічної інвентаризації на праві приватно спільної (сумісної або часткової) власності на підставі «Свідоцтва про право власності на житло» і записана у реєстрову книгу за № 2553 від 13.11.1997 року (а.с. 10-11).

Відповідно до інформаційної довідки № 347229402 від 20.,09.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Морозовою С.В. накладено обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна № 1967751, на підставі договору іпотеки, 4964 від 13.05.2005 року (а.с. 14).

Укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором іпотеки, який підпадає під правове регулювання параграфу 6 глави 49 ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом.

Статтею 584 ЦК України та ст. ст. 3, 12 Закону України «Про заставу» передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Водночас ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України «Про іпотеку» визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, відповідно до якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Також вказана ст. 1 Закону України «Про іпотеку» розкриває поняття «майнового поручителя», як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 зазначеного вище Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що право розпоряджання своїм майном належить власникові. Передача майна в іпотеку є різновидом розпорядження власником своїм майном.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Пунктом 43 розділу 1 глави ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 (далі - Інструкція), чинної на момент вчинення оспорюваного правочину, передбачено, що правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, якщо правовстановлювальний документ оформлений на одного із співвласників, нотаріус вимагає письмову згоду інших співвласників. Справжність підпису на заяві співвласників про їх згоду на укладання таких правочинів повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Згідно п. 53 Інструкції право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до п. 99 Інструкції майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Договори про заставу спільного сумісного майна посвідчуються за правилами, викладеними в пунктах 44 і 45 цієї Інструкції.

При посвідченні договору іпотеки нотаріус роз`яснює сторонам порядок державної реєстрації іпотеки та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки, про що зазначається в тексті договору (п. 101 Інструкції).

Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки за правилами, викладеними в розділі 26 цієї Інструкції (п. 102).

Таким чином, якщо частина об`єкта нерухомого майна, яке на праві спільної власності належить кільком співвласникам, може бути передана в іпотеку тільки у випадку наявності попередньої нотаріально засвідченої згоди кожного з таких співвласників.

Як встановлено судом, оспорюваний правочин від імені позивача було укладено ОСОБА_2 на підставі довіреності ОСОБА_1 , посвідченої 22.04.2005 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованої в реєстрі за № 6-1089.

Представництво за довіреністю врегульовано ст. 244 ЦК України. Так, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч.1). Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи (ч.2). Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч.3).

Отже, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника.

Оскільки довіреність є одностороннім правочином, її чинність не залежить від волевиявлення особи, якій її видано.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Позивачем презумпція правомірності довіреності, посвідченої 22.04.2005 року ОСОБА_4 , державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованої в реєстрі за № 6-1089, не спростована доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів відсутності згоди позивача на укладення оспорюваного правочину.

Тому, суд не знаходить підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 не мав правових підстав на передачу в іпотеку банку частки позивача у квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі права спільної сумісні власності.

Щодо неналежності відповідача суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд приймає рішення про утворення перехідного банку з передачею всього або частини майна (активів) і всіх або частини зобов`язань із збереженням черговості, визначеної ст. 52 цього Закону, одного або декількох неплатоспроможних банків на підставі, зокрема, плану врегулювання, складеного відповідно до ст. 39 цього Закону.

Частиною 14 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що перехідному банку передаються всі або визначені відповідно до плану врегулювання майно (активи) та зобов`язання неплатоспроможного банку/іншого перехідного банку, передача яких не заборонена відповідно до законодавства.

Відповідно до абз. 1 ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», перехідний банк у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданим йому майном (активами) (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набуває обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Абзацами 3, 4 ч. 16 ст. 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що передача всіх або частини майна (активів) та зобов`язань банку може здійснюватися на підставі акта (актів) приймання-передачі, що не підлягають нотаріальному посвідченню, незалежно від того, чи укладалися договори, права та обов`язки за якими передаються в нотаріальній формі.

З моменту підписання акта (актів) приймання-передачі перехідний банк набуває всіх прав на майно (активи) неплатоспроможного банку, які належали йому на момент передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦК України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що згідно п. 1.2 ст. 1 статуту АТ «РВС БАНК», затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів АТ «РВС БАНК» згідно протоколу № 15112023/2 від 15.11.2023 року та погодженого Національним банком України 18.12.2023 року, рішенням Позачергових Загальних зборів акціонерів від 15.10.2007 року Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» змінив своє найменування на Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступало правонаступником всіх прав та зобов`язань АКБ «ТАС-Комерцбанк».

Рішенням Позачергових Загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк» у зв`язку з приведенням статуту у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», яке виступало правонаступником всіх прав та зобов`язань Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк».

Рішенням Річних Загальних зборів акціонерів від 29.04.2013 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариства «Омега Банк», яке виступало правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Сведбанк».

Акціонерне товариство «РВС БАНК» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «РВС БАНК», яке в свою чергу є правонаступником майна, прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства «Перехідний банк «РВС БАНК» (банківська ліцензія № 277 від 25.06.2015 року), який є правонаступником в частині визначених відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.05.2015 року (протокол № 102/15) (зі змінами від 12.06.2015 року (протокол № 127/15) та від 03.07.2015 року (протокол № 149/15)), активів (уключаючи права за договорами забезпечення) та обов`язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями Публічного акціонерного товариства «Омега Банк».

Протоколом Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 102/15 від 05.05.2015 року, затверджено план врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк» з найменш витратним для Фонду гарантування способом виведення з ринку - створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку.

Відповідно до протоколу Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 132/15 від 18.06.2015 року, створено перехідний банк - ПАТ «Перехідний банк «РВС Банк», з метою реалізації, способу виведення неплатоспроможного банку з ринку - ПАТ «Омега Банк».

Згідно протоколу Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 150/15 від 03.07.2015 року, передано активи неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк» на користь перехідного банку ПАТ «Перехідний банк «РВС Банк», включаючи забезпечення за ними, які визначено Планом врегулювання неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк». Уповноважено уповноважену особу неплатоспроможного банку на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Омега Банк» Лемеша М.В. на підписання, зокрема, актів приймання-передачі перехідному банку ПАТ «Перехідний банк «РВС БАНК» активів та зобов`язань неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк».

З моменту підписання акта (актів) приймання-передачі перехідний банк набуває всіх прав на майно (активи) неплатоспроможного банку, які належали йому на момент передачі.

Згідно п. 7 Акту № 1/07/2015-А-З від 03.07.2015 року приймання-передачі перехідному банку ПАТ «Перехідний банк «РВС БАНК» активів та зобов`язань неплатоспроможного банку ПАТ «Омега Банк», Неплатоспроможний банк передає, а Перехідний банк, як правонаступник, приймає на себе зобов`язання Неплатоспроможного банку, перелік яких визначено, зокрема, у Реєстрі зобов`язань фізичних осіб (додаток № 7 до цього Акту).

Згідно відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.11.2019 здійснено державну реєстрацію припинення ПАТ «Омега Банк».

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав про те, що згідно Додатку № 7, неплатоспроможний банк не передав, а перехідний банк у порядку правонаступниптва не прийняв права кредитора за Кредитним договором № 02-16/фк від 13.05.2005 року, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , та Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 13.05.2005 року.

Разом з тим, з поданих баком документів вказані обставини встановити не можливо, тому суд відхиляє вказані посилання сторони відповідача.

Проте, з огляду на встановлені в ході розгляду обставини, суд, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У постанові Верховного Суду від 13.09.2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21) зазначено, що: можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Верховний Суд зауважив, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Тому, з урахуванням відсутності відповідача та наявних підстав вважати іпотеку припиненою внаслідок ліквідації кредитора, без передачі його прав іншій особі, суд може встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно.

Питання судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 55, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «РВС БАНК», ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання недійним іпотечного договору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Н.О. Горбенко