Рішення № 121793372, 19.09.2024, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/1891/24

Номер провадження 2/556/529/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.09.2024 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» звернулося до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що 07.02.2019між ТОВ«СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»та ОСОБА_1 укладено Кредитнийдоговір (оферти)№ 07.02.2019-010000510.Відповідно доумов укладеногоДоговору ОСОБА_1 надано кредиту розмірі8000,00грн.,що підтверджуєтьсядовідкою субконто(виписка),з первиннимстроком користування14календарних днівз датиотримання ,за процентноюставкою урозмірі 28%(фіксовананезмінювана процентнаставка)в розмірі2240грн. Вказаний договір укладено в електронній формі, шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Однак, позичальник ОСОБА_1 порушував умови укладеного договору щодо своєчасності повернення кредиту та сплати відсотків, у зв`язку з чим у нього перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» утворилась заборгованість у розмірі 14240,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 8000,00 грн.; за відсотками 2 240,00 грн.; штраф у розмірі 4 000,00 грн. (який нараховано відповідно до п.5.4 Кредитного договору № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019).

29 лютого 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 290224-11.

На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 07.02.2019- 010000510 від 07.02.2019 року на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Також позивачем на адресу ОСОБА_1 направлено Повідомлення про відступлення права вимоги за Договором факторингу № 290224-11 від 29 лютого 2024 року, а також вимога про сплату заборгованості від 29.02.2024.

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється. Тому ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 вказану заборгованість та судові витрати по справі.

Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 24.06.2024.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 18.07.2024 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

09.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де просить у задоволенні позову відмовити, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.

Так, відповідно до Заявки від 07.02.2019, Кредитодавцем видано Позичальнику кредит у розмірі 8 000.00 грн з первинним строком на 14 днів, а Відповідачем отримано кредитні кошти у розмірі 8 000.00 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 зобов`язаний був повністю виконати кредитне зобов`язання протягом 14 днів з дня укладення Заявки від 07.02.2019. Отже, право пред`явити вимогу до суду про виконання кредитного зобов`язання виникло у кредитора за кредитним договором (заявкою) від 07.02.2019. + 14 дня 22.02.2019 Тобто, позивач мав право звертатися до суду з 22.02.2019 по 22.02.2022, a позов був пред`явлений до суду 24.06.2024, що свідчить, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, що має наслідком відмову в задоволенні позову.

Також в матеріалах справи відсутній детальний розрахунок, з якого було б зрозуміло, виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів. Відсутні оригінал кредитного договору та графік погашення кредитних грошових коштів.

23.08.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено, що позивачем не було пропущено строку позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» від 11.03.2020р. №. 211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк даного карантину неодноразово продовжувався. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №. 540-IX доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ пунктом 12, визначено, що під час каратнтину строки, передбачені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року було доповнено пунктом 19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Тобто, відміна карантину жодним чином не впливає на поновлення строку позовної давності за Цивільним кодексом України, адже він призупинений на період воєнного, надзвичайного стану. Іншими словами, відновити відлік позовної давності з метою ухилитись від стягнення кредитної заборгованості починаючи з 01 липня 2023 року (у разі непродовження карантину) не є можливим.

Станом на день звернення до суду в Україні діяв воєнний стан, тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позову в зв`язку із закінченням строку позовної давності. Позивач звернувся з позовом до Відповідача в межах процесуальних строків на таке звернення, строк позовної давності не минув, а отже у суду не має підстав до застосування відповідних строків позовної давності.

Що стосується отримання коштів позичальником, то у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15, про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Наявна в матеріалах справи карточка субконто узгоджується із наданим позивачем розрахунком заборгованості і в сукупності з іншими доказами підтверджує заборгованість Відповідача за виданим кредитом, а також є належним доказом надання коштів останньому на виконання умов кредитного договору.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у їх відсутності . Не заперечують щодо ухвалення заочного рішення.

Належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з"явився, причину неявки суду не повідомив. У відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити у його відсутності.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 07.02.2019 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 07.02.2019-010000510, шляхом підписання електронним підписом пропозиції про укладення кредитного договору (оферту), заявки на утримання кредиту.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 8 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 20 лютого 2019 року, строком 14 днів. Проценти: 2240,00 грн, що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка). Графік платежів: сума Кредиту 8000 грн та Проценти 2240,00 грн, сплачуються до 21 лютого 2019 року включно.

Згідно п. 1.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2. встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.1.3. Договору протягом 3 робочих днів з дати прийняття пропозиції Позичальником Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; строк, на який надається кредит, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності (п.2.1 Договору).

Згідно п. 2.3. Договору надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника.

Днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу день зарахування коштів на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п.п. «а» п. 4.1. Договору Позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця до дати, вказаній у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

У разі несплати кредиту та/або процентів у встановлені договором терміни/ строки, сума зобов`язань по погашенню кредиту та/або процентів з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми кредиту та несплати нарахованих процентів до Позичальника може бути застосована неустойка згідно п.5.4. кредитного договору (п.7.1 Договору).

А як зазначено в п.5.4, у випадку невиконання/неналежного виконання Позичальником грошових зобов`язань за Договором, кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання. Максимальний розмір штрафу встановлено законом.

29 лютого 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено Договір факторингу № 290224-11.

Так, відповідно до п. 5.1.1 зазначеного Договору факторингу Фактор має право набувати право вимоги до Боржника на всі суми, відступлені йому Клієнтом згідно цього договору.

Відповідно до п.п.2.4., 2.5. зазначеного Договору факторингу, Сторони домовилися, що Право вимоги за Кредитним договором вважається відступленим Клієнтом Факторові з моменту підписання Сторонами відповідного Акту приймання-передачі Переліку (Додаток 1).

На виконання умов зазначеного договору укладено реєстр № 1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 07.02.2019- 010000510 від 07.02.2019 на залишок основної суми кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, та інших, передбачених договором платежів, боржником за яким являється ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Згідно Повідомлення про відступлення права вимоги за Договором факторингу № 290224-11 від «29» лютого 2024 року, ОСОБА_1 повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором, а також вимога про сплату заборгованості від 29.02.2024.

Відповідно до довідки про розмір простроченої заборгованості за Кредитним договором № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019, 07.02.2019 ОСОБА_1 , надано кредит згiдно Кредитного договору № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019. Заборгованість перед ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» за кредитним договором № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019, за період з 07 лютого 2019 року по 06 червня 2024 року (включно) складає 14240 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту становить - 8000,00 грн. та за відсотками 2 240,00 грн., а також штраф у розмірі - 4 000,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст.516, ч.2 ст.517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведено вище слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТОВ "Новий колектор" перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019 .

За правилами частини 1статті 202 ЦК України,правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3статті 203 ЦК Українивизначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положеньстатті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. ст.628,629 ЦК України).

Частиною 1статті 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2ст. 638 ЦК України).

За правилом частини 1статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положеньстатті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставіЦивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами частини 2 статті1054та частини 2 статті1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Згідно частини 1статті 1055 ЦК Україникредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначеніЗаконом України «Про електронну комерцію»(надалі Закону).

Статтею 3 Законупередбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3статті 11 цього Законуелектронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

За правилами частини 5статті 11 Законупропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст. 11 Закону).

За правилом частини 8статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннямистатті 12 Законувизначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правиламистатті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідностатті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом ( ст. ст.610,611 ЦК України).

Відповідно до частини 1статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов`язання.

Частиною 2статті 625 ЦК Українипередбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу.

Звертаючись з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» посилається на те, що через невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №07.02.2019-010000510 від 07.02.2019 утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути на свою користь.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано копію пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявку позичальника, додаток до анкети позичальника, які підписані ОСОБА_1 цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.

Зарахування кредитних коштів у сумі 8000 гривень на картковий рахунок ОСОБА_1 , підтверджується карточкою субконтро контрагенти про перерахунок кредитних коштів на рахунок позичальника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, щостаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як вбачається із змісту кредитного договору, а саме пункту 11.4., позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні даного договору, вчинені будь-яких операцій за ним.

Згідно пункту 11.8. Кредитного договору, позичальник підтверджує, що інформація, зазначена у частині 2статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», і яка зазначена у частині 2 статті12та частині 2 статті13 Закону України «Про захист прав споживачів»йому надана.

Також в заявці на укладення кредитного договору від 07 лютого 2019 року позичальник власноручно вказав реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів, таким чином підтвердив, що він належить йому.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного договору. Зазначений договір не визнано недійсним.

Докази того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі, відсутні. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчать їх електронні підписи на кредитному договорі.

Відповідач у повному обсязі отримав інформацію про умови кредитування, був ознайомлений з порядком повернення кредиту та інших платежів.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суму отриманих від позивача грошових коштів не повернув, тому позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту у розмірі 8 000 гривень підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог у частині стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом та нарахованого штрафу за невиконання кредитних зобов`язань, судом встановлено наступне.

Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема кредитними коштами банку, передбачені статтями 1048 та 1056-1ЦК України.

Частиною 1статті 1048 ЦК Українивстановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідностатті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною 2статті 549 ЦК Українипередбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 по справі №278/2177/15-ц , виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Відповідно до вимогстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимогстатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Із долученої до матеріалів справи копії кредитного договору убачається, що реальна річна процентна ставка за кредитом становить 730%, проценти за користування кредитом - 2240 грн.

Відповідно до копії Заявки , яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 07.02.2019, проценти по кредиту складають 2240,00 грн, що становить 28% у процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка).

Пунктом 5.4. Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником грошових зобов`язань за Договором Кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи у перший день невиконання. Максимальний розмір штрафу встановлюється законом.

Також позивачем надано довідку про наявну заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_1 .

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зроблено висновок, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту, строк кредитування і розмір відсотків, а саме: у 8000 гривень (тіло кредиту), 14 днів (строк кредиту) та 2240 проценти за користування кредитом, та штраф в розмірі, зазначеному у п. 5.4 Пропозиції про укладення кредитного договору (Оферта).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 в справі № 911/19/19 Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі вказаного кредитного договору, на користь позивача нового кредитора, підлягає стягненню заборгованість в розмірі 14240,00 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту становить 8000,00 грн.; за відсотками 2 240,00 грн.; штраф у розмірі 4 000,00 грн. (який нараховано відповідно до п.5.4 Кредитного договору № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019).

Інших розрахунків відповідачем не надано, а також не надано доказів про сплату кредитного договору.

Згідно п.п. 5.4 п. 5 кредитного договору у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником грошових зобов`язань за договором кредитор залишає за собою право нарахування штрафу, розмір якого щодня зростає на 2%, починаючи від 2% у перший день невиконання.

Згідностатті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо застосування строку позовної давності, про що просить відповідач у відзиві на позовну заяву, то судом встановлено наступне:

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами частини 1 статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5ст. 261 ЦК України).

Частиною 1 статті 264ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У постанові від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

02 квітня 2020 року набув чинностіЗакон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якогорозділ «Прикінцеві положення» ЦК Українидоповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всістатті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин настрок дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїнищодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

Відповідно доПостанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

Крім того, Законом України від15 березня 2022 року (набув чинності17.03.2022) «Про внесення змін доПодаткового кодексу Українита інших законодавчих актів України щодо дії норм наперіод дії воєнного стану»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено пунктами18 і19 такого змісту:

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24лютого2022 року запрострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії.

Станом на 24 червня 2024 року (звернення до суду з позовом у даній справі) воєнний стан на території України діяв і продовжується на час розгляду справи в суді, а тому позивачем дотримано позовну давність при зверненні до суду з даним позовом.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положеньстатті 214 ЦПК Українисуд, під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу між сторонами судових витрат

Відповідно до ч.1, ч.2, п.3 ч.3ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Доказів, понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи, пов`язаних з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, суду не надано, а тому в цій частині стягнення судових витрат, слід відмовити.

Згідно з п.3) ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,20 грн, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.19,89,141,263-265,280-281,288-289 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) заборгованість за Кредитним договором № 07.02.2019-010000510 від 07.02.2019 у розмірі 14240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код за ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) сплачений судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У відповідності до п.15.5) розділу Х111 Прикінцеві положення, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код ЄДРПОУ: 43170298, адреса: 01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).