Рішення № 121769706, 19.09.2024, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/2897/24

Провадження № 2/626/605/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

19.09.2024 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дудченка В.О.,

за участю секретаря Зінченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Краснограді, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №626/2897/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Красноградський відділ державної виконавчої служби у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення індексу інфляції та 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції та 3% річних в якій просить:

-стягнути з відповідача на її користь інфляційні збитки в сумі 4724,66 грн та 3% річних в сумі 2339,65 коп. за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року;

-стягнути з відповідача на її користь інфляційні збитки в сумі 2507,56 грн та 3% річних в сумі 1241,74 грн, за основною сумою заборгованості, яка складає 26228,94 грн на підставі виконавчого документа №626/1937/22 від 12.01.2023 року;

-всього просить стягнути 10813,61 грн.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 зазначила, що 16.04.2009 року вироком Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.121 КК України, призначено покарання та стягнуто на користь позивачки в відшкодування матеріальних збитків - 4419,71 грн. та 45000 грн. моральної шкоди, всього стягнуто 49419,71 грн. В добровільному порядку ОСОБА_2 збитки не відшкодував, тому позивачка звернулася до Красноградського ВДВС, де 08.05.2018 року було відкрито виконавче провадження №56347957. Довідкою №42590 від 15.07.2024 року Красноградського ВДВС у Красноградському районі підтверджується, що по виконавчому провадженню №56347957 станом на 15.07.2024 року сума заборгованості становить 49419,71 грн. Оскільки вирок від 16.04.2009 року відповідачем не виконується, рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 12.12.2022 року по справі №626/1937/22 стягнуто з ОСОБА_2 інфляційні збитки в сумі 21776,94 грн та 3% річних 4452,00 грн, а всього стягнуто 26228,94 грн. 06.03.2023 року державним виконавцем Красноградського ВДВС відкрите виконавче провадження №71213565 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь боргу у сумі 26228,94 грн, на підставі виконавчого листа від 12.01.2023 року №626/1937/22. Довідкою №42591 від 15.07.2024 року Красноградського ВДВС у Красноградському районі підтверджується, що по виконавчому провадженню №71213565 станом на 15.07.2024 року сума заборгованості становить 26228,94 грн. Таким чином на сьогодні вирок Красноградського районного суду Харківської області від 16.03.2009 року фактично відповідачем не виконується, а також не виконується рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12.12.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Скориставшись "Калькулятором підрахунку заборгованості та штрафних санкцій", позивачка розрахувала суму заборгованості із врахуванням індексів інфляції та 3% річних за період з 12.01.2023 року по 09.08.2024 року, що разом за двома виконавчими документами становить 10813,61 грн, яку просить стягнути з відповідача.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді від 16.08.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін на 19.09.2024 року.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, 03.09.2024 року подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в поданій до суду заяві просить справу розглядати за його відсутності, позов не визнає, рішення просить ухвалити з урахуванням відзиву.

ОСОБА_2 04.09.2024 року подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки на його думку відповідач пропустив трирічний строк для пред`явлення даного позову. Крім того вказує, що за вироком суми матеріальної та моральної шкоди стягнуті солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а відповідно до ст. 1190 ЦК України особи спільними діями чи бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.

У зв`язку з неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Позиція суду.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до копії вироку Красноградського районного суду Харківської області від 16.04.2009 року по справі № 1-120/2009, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання : ОСОБА_3 - 8 років шість місяців позбавлення волі та ОСОБА_2 - 8 років. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь позивача у даній справі у відшкодування матеріальної шкоди - 4419,71 грн. і у відшкодування моральної шкоди - 45000 грн.

Постановою державного виконавця Красноградського районного відділу державної виконавчої служби головного територіально управління юстиції у Харківській області від 08.05.2018 року відкрито виконавче провадження №56347957 з виконання виконавчого листа №1-120/09 про стягнення коштів 49419,71 грн з ОСОБА_2 (солідарно).

Згідно довідки Красноградського ВДВС у Красноградському районі СМУ Міністерства юстиції №42590 від 15.07.2024 року на виконанні у відділі знаходиться виконавчий документ (виконавчий лист) №1-120/09 від 15.02.2017 року про стягнення коштів з ОСОБА_2 (солідарно) на користь ОСОБА_1 у розмірі 49419,71 грн. Станом на 15.07.2024 року заборгованість складає 49419,71 грн.

Крім того, згідно довідки Красноградського ВДВС у Красноградському районі СМУ Міністерства юстиції №42591 від 15.07.2024 року на виконання у відділі знаходиться виконавчий документ (виконавчий лист) №626/1937/22 від 12.01.2023 року про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 26228,94 грн. Станом на 15.07.2024 року заборгованість складає 26228,94 грн.

Відповідно до рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12.12.2022 року у справі №626/1937/22 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , інфляційні збитки в сумі 21776 (двадцять одну тисячі сімсот сімдесят шість) гривень 94 коп. та 3% річних 4452 (чотири тисячі п`ятдесят дві) гривні 00 коп., а всього 26228 (двадцять шість тисяч двісті двадцять вісім) гривень 94 коп. (перегляд рішення здійснено в програмі документообігу суду Д-3), за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року, рішення суду набрало законної сили 12.01.2023 року.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права.

Вирішуючи питанняпро обґрунтованістьпозовних вимог,суд враховує,що предметомпозову уцій справіє стягненняна підставістатті 625ЦК України3%річних таінфляційних втрат,нарахованих заперіод з12.01.2023року по09.08.2024року включно за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду та за невиконання рішення про стягнення грошових кошів, зокрема про стягнення суми індексу інфляції та 3% річних.

Щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за виром суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Крім того Велика Палата Верховного суду у постанові від 16 травня 2018 року Справа № 686/21962/15-ц відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у:

- постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України);

- постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання перед позивачем, які виникли згідно із вироком суду, не виконав і суму боргу у повному обсязі або у будь-якій частині не повернув. Вказаний висновок суду підтверджується матеріалами справи, а саме копією постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56347957, винесеної державним виконавцем Красноградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 08.05.2018 р. та довідкою Красноградського ВДВС з яких вбачається, що відповідач не виконує свого обов`язку по відшкодуванню спричиненої шкоди.

У даному разі, суд відмічає, що доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання останнім до суду не надано.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того суд звертає увагу, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже в даному випадку позивач пред`явив даний про стягнення індексу інфляції та 3% річних до одного із солідарних боржників за грошовим зобов`язанням, яке на час ухвалення даного рішення не виконано, що не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за вироком суду до суду не надано, вимога нарахування 3% річних на суму боргу, а також про нарахування інфляційних втрат є обґрунтованими.

Щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних з невиконання рішенням суду про стягнення індексу інфляції та 3% річних.

Також позивач просить стягнути з відповідача на її користь інфляційні збитки в сумі 2507,56 грн та 3% річних в сумі 1241,74 грн, за основною сумою заборгованості, яка складає 26228,94 грн на підставі виконавчого документа №626/1937/22 від 12.01.2023 року.

Відповідно до рішення Красноградського районного суду Харківської області від 12.12.2022 року у справі №626/1937/22 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , інфляційні збитки в сумі 21776 (двадцять одну тисячі сімсот сімдесят шість) гривень 94 коп. та 3% річних 4452 (чотири тисячі п`ятдесят дві) гривні 00 коп., а всього 26228 (двадцять шість тисяч двісті двадцять вісім) гривень 94 коп. (перегляд рішення здійснено в програмі документообігу суду Д-3), за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року, рішення суду набрало законної сили 12.01.2023 року.

Нарахування інфляційнихвтрат та3%річних насуму боргугрошового зобов`язання єособливою міроювідповідальності боржниказа простроченнягрошового зобов`язанняяк спо-сібзахисту грошовогоінтересу іполягає увідшкодуванні грошовихвтрат від знеціненнягрошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань

До недоговірних зобов`язань згідно Цивільного кодексу України відносяться: 1) зобов`язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди; 2) вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; 3) рятування здоров`я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи; 4) створення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; 5) відшкодування шкоди.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а отже стягнуті 3% річних та інфляційні витрати є цивільно-правовою відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, а не грошовим зобов`язанням, яке виникло внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав позивача, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне відмовити в задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні збитки в сумі 2507,56 грн та 3% річних в сумі 1241,74 грн, за основною сумою заборгованості, яка складає 26228,94 грн на підставі виконавчого документа №626/1937/22 від 12.01.2023 року.

Також суд вважає за необхідне вказати, щодо не застосування у даній справі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:

на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);

на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд в постанові від 31 січня 2024 року справа № 183/7850/22 зауважує, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу.

Отже суд приходить до висновку, що законодавець не передбачив особливості у регулюванні наслідків простроченого виконання деліктного зобов`язання «зобов`язання із заподіяння шкоди» за вироком суду щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди.

При цьому сума нарахованого індексу інфляції та 3% річних позивачем не оспорюється, контр розрахунку суду не надано.

Щодо застосування строків позовної давності.

Суд в черговий раз зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 року у справі № 642/493/17-ц.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Також суд звертає увагу, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 продовжено на всій території України карантин до 30 червня 2023 року.

Згідно з п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.

Позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на суму не виконаного грошового зобов`язання за вироком суду за період з 12.01.2023 по 09.08.2024 року, при цьому, позивач звернувся до суду 15.08.2024 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до положень ч. 3, ч. 4, ч. 5ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, суд вважає, що позов про стягнення 3% відсотків річних та інфляційних витрат за період з 12.01.2023 року по 09.08.2024 року поданий в межах строків позовної давності встановленої для триваючого правопорушення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, крім того враховує, що на даний час строки позовної давності зупинені, а отже суд не вбачає підстав для відмови в позові з пропуском трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що сума нарахованого індексу інфляції та 3% річних позивачем не оспорюється, контр розрахунку суду не надано, а отже суд вважає за необхідне задовольнити позов частково в межах заявлених позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні збитки в сумі 4724,66 грн та 3% річних в сумі 2339,65 грн за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року.

Висновки за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнути з відповідача на користь позивача за період з 12.01.2023 року по 08.08.2024 року інфляційні збитки в сумі 4724,66 грн та 3% річних в сумі 2339,65 грн за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встновленому Кабінетом Міністрів України.

Так з відповідача по справі на користь держави підлягає стягнення судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 791,27 грн (7064,31 грн х 100% / 10813,61 грн = 65,33%; 1211,20 грн х 65,33% / 100%=791,27 грн), а іншу частину судового збору у розмірі 419,93 грн компенсувати за рахунок держави.

Відповідно до ст.ст. 509, 526, 625 ЦПК України, керуючись ст.ст. 2,12, 76-81,141,263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 третя особа: Красноградський відділ державної виконавчої служби у Красноградському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення індексу інфляції та 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 12.01.2023 року по 09.08.2024 року інфляційні збитки в сумі 4724,66 грн та 3% річних в сумі 2339,65 грн за основною сумою заборгованості, яка складає 49419,71 грн на підставі виконавчого документа №1-120/09 від 15.02.2017 року, всього стягнути 7064 (сім тисяч шістдесят чотири) грн 31 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 791 (сімсот дев`яносто одна) грн 27 коп. на рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106.

Судовий збір по справі у розмірі 419,93 грн компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя