Рішення № 121756885, 19.09.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 вересня 2024 року № 520/15947/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення);

- зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача, щодо не звільнення його з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення) є протиправною. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року прийнято справу до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Адміністративний позов було направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 10.06.2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в електронний кабінет. Ухвалу суду від 17.06.2024 року також було доставлено до електронного кабінету відповідача 18.06.2024 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в електронний кабінет.

Однак, представник відповідача правом подання до суду відзиву на позов не скористався, заяви про визнання позову або будь-якої іншої до суду не подав.

Відповідно до ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 14.03.2022 був призваний на військову службу по мобілізації у зв`язку з збройною агресією рф та введенням на території України воєнного стану.

Позивач проходить службу у 127 бригаді, 277 батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

Зі змісту позовної заяви вбачаються доводи позивача стосовного того, що мати ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно висновку №147 (протокол ЛКК № 14 від 02.02.2024) має порушення функцій організму та потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Інші особи (близькі члени родини), які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 відсутні.

Відповідно до довідки №03-10/595 від 01.04.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за однією адресою: АДРЕСА_1 .

13 травня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується висновком лікарсько консультативною комісією закладу охорони здоров`я № 147 (протокол ЛКК № 14 від 02.02.2024)).

Зі змісту позовної заяви вбачаються доводи позивача стосовно того, що станом на день подання позовної заяви він не був звільнений з військової служби та йому не було надано відповідь на його заяву.

Також позивачем вказано, що станом на день подання заяви він мав право на звільнення із Збройних Сил України у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку лікарсько консультативною комісією закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Відповідачем протиправно не було розглянуто заяву та не було звільнено позивача з лав Збройних Сил України на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення). 18.05.2024 набули чинності зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якими були змінені підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби. Таким чином відповідач повинен застосовувати норми закону, які діяли на момент подання заяви про звільнення позивачем.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), тут і далі в редакції станом на час подання позивачем рапорту, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до положень ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Приписами ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно із пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), тут і далі у редакції чинній станом на час подання позивачем рапорту, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).

Під час розгляду справи було встановлено, що зверненню позивача до суду передувало звернення до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Своєю чергою під час розгляду справи до суду не було надано доказів розгляду відповідачем рапорту позивача про звільнення з військової служби. Водночас, відповідачем не надано до суду доказів існування законодавчо визначених підстав для нерозгляду рапорту позивача.

Отже, суд приходить до висновку про те, що відповідач не надав суду доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд рапорту позивача в межах наявних повноважень та відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, та відповідного рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідачем не було прийнято, тоді як позивачем такий рапорт було направлено на адресу відповідача у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не здійснення розгляду рапорту позивача щодо звільнення з військової служби від 13.05.2024 року.

В той же час, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав останнього є зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби від 13.05.2024 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення) та зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абз. 3 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на день подання заяви про звільнення) суд зазначає, що останні, враховуючи не здійснення відповідачем розгляду рапорту позивача, є передчасними та такими, що направлені на майбутнє.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 260 262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не здійснення розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби від 13.05.2024 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 13.05.2024 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.