Рішення № 121733575, 18.09.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 рокусправа № 380/996/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Лужняк О.М.

за участю:

представника відповідача Цинайко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з позовом до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури (далі відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу та надбавки за вислугу років визначених ст.81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями другого речення абзацу 3 пункту 3 рохділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019, що визнане неконституційним, за період з 11 листопада 2020 року по 12 вересня 2023 року в сумі 1658329 грн. 75 коп.

В обґрунтування позову зазначає, що з часу поновлення її на посаді відповідачем виплачувалась їй заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не Закону України «Про прокуратуру». Стверджує, що в ст.81 Закону України «Про прокуратуру», яка регулює порядок виплати заробітної плати прокурорів зазначено, що заробітна плата прокурора визначається цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Вказує, що з 11.11.2020 року (поновлення на посаді заступника прокурора області) і по 12.09.2023 року (до прийняття рішення Конституційного Суду України №8-р (ІІ)/ 2023 від 13.09.2023 року) через неконституційність другого речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ нею недоотримано заробітну плату у повному розмірі гарантовану Законом України «Про прокуратуру», ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є свідченням завдання матеріальної шкоди у розмірі 1650154 грн. 03 коп.

Відповідач зазначає, що на зазначений період оплата працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова КабінетуМіністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Крім того, ураховуючи, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 норми Закону № 113-ІХ, на той період, не визнано неконституційними, вказані норми були чинними, а отже оплата праці прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур продовжувала здійснюватися відповідно до Постанови № 505. Стверджує, що лише рішенням №8-р(ІІ)/2023 визнано неконституційною норму Закону №113-ІХ щодо оплати праці прокурорів на період проходження атестації до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури відповідно до Постанови № 505. Вказує, що законодавчий акт щодо порядку відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, Верховною Радою України не прийнято. Також слід звернути увагу, що в категорії справ про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами відповідачем є держава, а не конкретний суб`єкт владних повноважень і шкода завдається не бездіяльністю суб`єкта, який державу представляє, а самим неконституційним актом, під час його дії та застосування до особи. Зазначає, що позивач з 11.11.2020. (поновлена на посаді) до ухвалення рішення Конституційного Суду України 13.09.2023, обіймала посаду заступника прокурора Львівської області та відносилась до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в регіональній чи місцевих прокуратурах Львівської області та отримують заробітну плату відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Покликається на правові висновки Верховного Суду.

У відповіді на відзив позивач вказує, що з дня прийняття рішення Конституційним Судом України неконституційні акти або окремі його положення лише втрачають чинність. Відшкодування шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосованого в минулому неконституційного акту. В такому випадку йдеться про ретроактивну відповідальність держави перед особою, а не про ретроактивну дію в часі рішення Конституційного Суду України. Стверджує, що має право на відшкодування шкоди, завданої актом, який визнаний неконституційним у вигляді різниці між сумою отриманої заробітної плати в період з 11.11.2020 по 12.09.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України та сумою заробітної плати, яка повинна була бути виплачена на підставі Закону України «Про прокуратуру».

Представник відповідача проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити повністю.

Ухвалою суду від 20.05.2024 року відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 24.06.2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 19.08.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.

Наказом Офісу Генерального прокурора України №437к від 11.11.2020 року, згідно ст.9 Закону України «Про прокуратуру» наказ Генерального прокурора України від 20.01.2020 року №22к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Львівської області у зв`язку з неналежним виконанням посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Львівської області з 21.01.2020 року.

10.10.2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила перерахувати та виплатити з 13.09.2023 року, а в подальшому нараховувати та виплачувати заробітну плату відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду України.

Відповідач листом від 30.10.2023 року повідомив її, що згідно з Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №8-р (ІІ)/2023 від 13.09.2023 року здійснено перерахунок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 року на підставі ст.81 Закону України «Про прокуратуру», розрахувавши її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Розмір посадового окладу застосований до проведення розрахунків становить 48000 грн. 00 коп.

27.11.2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила повідомити причини не нарахування та невиплати заподіяної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати з 11.11.2020 по 12.09.2023 роки та виплатити таку шкоду.

Листом від 11.12.2023 року відповідач повідомив позивача, що для перерахунку заробітної плати з листопада 2020 року по вересень 2023 року з урахуванням положень ст.81 Закону України №1697-VII підстави відсутні, оскільки протягом вказаного періоду діяло друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ (до 13.09.2023 року згідно з рішенням №8-р (ІІ)/2023). Тобто зазначена норма у цей період була чинною та підлягала застосуванню.

Змістом спірних правовідносин є невиплата матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень ст.3 Основного Закону України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії, продовжується у згаданій статті, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Абзацом першим ст.6 Конституції України, передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

У відповідності до положень ст.75 Основного Закону України передбачено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Як передбачено абзацом першим статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Згідно положень ч.1 ст.8 Основного Закону України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Частиною 2 цієї ж норми передбачено, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційна гарантія захисту права особи від неконституційного закону передбачена ч.3 ст.152 Конституції України, згідно якої матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Наведені норми у системному аналізі вказують на те, що нормами Конституції України передбачено захист у суді безпосередньо на підставі Основного Закону України права особи на відшкодування матеріальної шкоди завданої неконституційним законом чи його окремими положеннями.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст.1175 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020:

-визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

-положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №113-ІХ), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023, а саме: «За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури».

Відтак, даними рішеннями встановлено те, що органом законодавчої влади Верховною Радою України прийнято неконституційні закони (окремі положення законів).

Як наслідок, рішеннями Конституційного Суду України підтверджено одну з підстав для відшкодування матеріальної шкоди на підставі ч.3 ст.152 Конституції України неконституційність окремих положень закону.

Щодо наявності завданої шкоди, як підстави для її відшкодування.

Позивач поновлена на посаді заступника прокурора Львівської області з 11.11.2020 року.

Заробітна плата позивачу виплачувалась на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31 травня 2012 року № 505, з наступними змінами та доповненнями (далі Постанова №505), в силу положень другого речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Закон України №113-ІХ, яке визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023.

Предмет та підстави позову, сформульовані позивачем, вказують на те, що вона просить стягнути з Держави Україна матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати (втраченого доходу) на підставі ч.3 ст.152 Конституції України.

Статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України № 1697-VII), на законодавчому рівні визначено єдині підходи для визначення заробітної плати прокурорів, яка не може мінятись іншими нормативно-правовими актами.

За загальним правилом матеріальна шкода за своєю правовою природою відповідає правовій природі майнової шкоди.

У відповідності до положень ч.1 ст.22 «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди» ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 2 частиною 2 цієї ж статті передбачено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Наведені норми вказують на те, що матеріальною шкодою є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин.

До доходів, згідно чинного законодавства України (Податкового Кодексу України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та інших нормативно-правових актів), відноситься, у тому числі, заробітна плата.

Позивачем на підтвердження суми матеріальної шкоди надано висновок експерта №40 від 30.07.2024 року, згідно якого розрахунок заробітної плати було зроблено на підставі ст.81 Закону України № 1697-VII за виключенням нарахованої заробітної плати за спірний період, яка зазначена в розрахункових листках позивача, наявних у матеріалах справи.

Згідно згаданого висновку експерта заробітна плата, яка мала би виплачуватись на підставі ст.81 Закону України № 1697-VII, становить 1658329 грн. 75 коп.

В цьому контексті слід зазначити, що обрахунок матеріальної шкоди правильно зроблено на підставі ст.81 Закону України № 1697-VII, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020:

-визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

-положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, слід зазначити, що в дану суму входять обов`язкові платежі, які в подальшому повинні бути сплачені в дохід держави в порядку визначеному податковим законодавством після відшкодування шкоди.

В силу положень ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем дана сума не спростована.

Щодо причинно-наслідкового зв`язку між неконституційністю окремих положень закону та завданою шкодою.

Адміністративними судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій розглядався спір позивача з Львівською обласною прокуратурою, у тому числі, щодо стягнення на її користь заробітної плати, яка підлягає виплаті за посадою заступника керівника Львівської обласної прокуратури з 17.11.2020 (справа за №380/2508/21).

У задоволенні згаданої вимоги, позивачу було відмовлено, як і в інших.

При цьому, Верховний Суд у пункті 77 постанови від 10.11.2022 року у справі №380/2508/21 зазначив: «Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних паравовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».».

Отже, визначальним для відмови у задоволенні вимоги про стягнення заробітної плати з Львівської обласної прокуратури було те, що відповідач у спірних відносинах діяв у відповідності до норм чинного на той час абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX.

Відтак, саме згаданою постановою встановлено причинно-наслідковий зв`язок між виплатою заробітної плати у меншому розмірі з положеннями абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, речення друге якого (стосувалось саме оплати праці) Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023 визнано неконституційним.

Щодо аргументів відповідача, які стосуються втрати чинності положень закону які визнані неконституційними з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, то суд зазначає таке.

У відповідності до положень ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Дана норма, врегульовує питання дії в часі неконституційних положень нормативно-правових актів та жодним чином не врегульовує питання матеріальної чи моральної компенсації порушених прав особи такими положеннями.

Компенсаційні гарантії порушених прав особи неконституційними положеннями нормативно-правових актів, визначені ч.3 ст.152 Основного Закону України, які в силу положень ст.3 Конституції України, є відповідальністю Держави перед особою за порушення встановлені в порядку визначеному законодавством України.

В цьому контексті також слід звернути увагу і на те, що такий термін як «неконституційність» не може обмежуватись часовими рамками закон чи окремі його положення після прийняття рішення Конституційним Судом України є неконституційними з часу їх прийняття.

Не може бути покладено в основу судового рішення посилання відповідача на те, що прокуратура діяла у відповідності до вимог чинного законодавства на час чинності неконституційних норм, оскільки позивач жодним чином не ставить під сумнів правомірність дій прокуратури, а лише вказує як підставу позову порушення саме Держави, яке пов`язуються з прийняттям неконституційних положень законів.

Відтак, такі аргументи відповідача знаходяться поза предметом доказування у цій справі.

Крім того, необґрунтованими є посилання відповідача на те, що позивач просить стягнути заробітну плата, оскільки зміст позову вказує на те, що стягується матеріальна шкода у вигляді втраченого доходу, яким у тому числі є недоотримана заробітна плата.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що під час розгляду справи встановлено наявність підстав для відшкодування Державою Україна позивачу матеріальної шкоди у відповідності до ч.3 ст.152 Основного Закону України.

Однак, позивачем, відповідачем у даній справі визначено Державу Україну, в особі того органу, під час проходження публічної служби в якому їй було завдано матеріальну шкоду.

У цьому контексті слід звернути увагу на п.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц: «Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.».

Частина 4 статті 46 КАС України, вказує на те, що відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відтак, відповідачем у справі має бути відповідний орган, діями якого спричинено шкоду.

Тобто, між діями органу та наслідками у вигляді шкоди має бути причино вий зв`язок.

Крім того, про встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями органу, визначеного відповідачем, та спричиненою матеріальною шкодою, наголосив Верховний Суд у постановах від 28.11.2022 справа №380/8155/21, від 28.11.2022 справа №160/6785/20, від 28.11.2022 справа №460/1156/21, від 01.12.2022 справа №200/2302/21-а, від 01.12.2022 справа №500/2792/21.

Як уже зазначалось вище постановою від 10.11.2022 року у справі №380/2508/21 встановлено причинно-наслідковий зв`язок між виплатою заробітної плати у меншому розмірі з положеннями абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, речення друге якого (стосувалось саме оплати праці) Рішенням Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023 визнано неконституційним, а не з діями Львівської обласної прокуратури.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що під час розгляду справи не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між спричиненою позивачу матеріальною шкодою та діями Львівської обласної прокуратури, а тому у задоволенні позову належить відмовити.

Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі належить присудити з позивача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення складено 19 вересня 2024 року.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович