Рішення № 121733550, 19.09.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7993/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 рокум. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі відповідач), в якій згідно уточнених позовних просить:

- визнати протиправними дії ГУНП у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 та повинні були бути виплачені у день звільнення, а саме з 22.03.2021 по 16.03.2024, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з урахуванням індексації та без урахування податків і зборів;

- зобов`язати ГУНП у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати всіх сум, що належать позивачу та повинні були бути виплачені у день звільнення, а саме з 22.03.2021 по 16.03.2024, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з урахуванням індексації та без урахування податків і зборів.

17.04.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не поширюються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Таким чином, заявлені позовні вимоги є безпідставними.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом ГУ НП у Львівській області № 116 о/с від 22.03.2021 позивач звільнений зі служби відповідно до Закону України Про Національну поліцію за пунктом другим частини першої статті 77 (через хворобу).

Відповідно до витягу з карткового рахунку 29.03.2021 позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 16501,69 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 21.10.2022 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/9855/22 відповідачем 24.10.2022 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 2717, 01 грн.

Відповідно до витягу з карткового рахунку 29.06.2021 відповідачем виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 129180, 48 грн.

Згідно з платіжною інструкцією №6 від 19.05.2023 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду справі №380/11049/22 відповідачем виплачено позивачу 20.05.2023 одноразову грошову допомогу при звільненні 9005,29 грн.

29.03.2021 відповідачем виплачено позивачу компенсацію за дні невикористаних відпусток у розмірі 3497,26 грн, що підтверджується витягом з відомості №20, наданої листом УФЗБО ГУНП у Львівській області від 22.07.2022 №З-71/аз/17/01- 2022.

16.03.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/11087/22 ГУНП у Львівській області згідно платіжної інструкції №1150 від 14.03.2024 та витягу з карткового рахунку виплатило позивачу компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 51589, 36 грн.

Вважаючи протиправними дії ГУНП у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх сум, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постанові від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 23.03.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.03.2024.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 16.03.2024 при звільненні зі служби 22.03.2021.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 справа №380/152/20 виклав правову позицію відповідно до якої невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи те, що остаточна виплата всіх належних позивачу сум була здійснена відповідачем з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України, суд дійшов висновку про наявність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, а саме за період з 23.03.2021- 15.03.2024.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення та інші види виплат позивач за останні два місяці перед звільненням (січень, лютий 2021 року) грошове забезпечення позивача становило 37410,90 грн. Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 634,08 грн (30833,40 грн /59 календарних дні).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.03.2021 по 18.07.2022 становить 306260,64 грн (634,08 грн х 483 календарних дні).

Суд встановив, що істотність частки невиплаченої суми (212491,09 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 23.03.2021 по 18.07.2022 становить 0,69% (212491,09 грн/ 306260,64 грн х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 23.03.2021 по 18.07.2022) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 2113,20 грн, тобто 0,69 % від 306260,64 грн.

Період стягнення з 19.07.2022 по 25.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 116670,72 грн (634,08 грн*184 календарних дні).

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку визначена судом, становить 118783,92 грн (2113,20 грн + 116670,72 грн).

З врахуванням викладеного, бездіяльність ГУНП у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 22.03.2021 по 19.01.2023 є протиправною.

З врахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2021 по 19.01.2023 у розмірі 118783,92 грн.

Щодо вимоги позивача в частині нарахування та виплати середнього грошового забезпечення з урахуванням індексації та без урахування податків і зборів, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2 Закону «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними у гривнях на території України та які не мають разового характеру. Враховуючи те, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні не є постійною виплатою, тому такий не підлягає індексації.

Щодо виплати середнього грошового забезпечення без урахування податків і зборів, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Отже, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення з урахуванням індексації та без урахування податків і зборів задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2021 по 19.01.2023.

Зобов`язати Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2021 по 19.01.2023 у розмірі 118783 (сто вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 92 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.