Рішення № 121733464, 18.09.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 року м.Київ № 640/33393/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 28.09.2019 по 17.08.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 28.09.2019 по 17.08.2021 терміном 689 календарних діб із розрахунку 818,88 грн. в день у сумі 564 208,32 грн (п`ятсот шістдесят чотири тисячі двісті вісім гривень тридцять дві копійки).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні з військової служби, відповідач не провів повний розрахунок з грошового забезпечення, а саме, своєчасно не виплатив індексацію грошового забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.

Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує про те, що позивач з моменту видання наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.09.2019 № 447 (про звільнення позивача), до моменту написання рапорту про здачу справ і посади та як наслідок видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №236 від 27.09.2019 (про виключення зі списків особового складу) мав можливість ознайомитись з проведенням (повнотою проведення) з ним розрахунків по всім видам забезпечення (відтак Позивач підтверджує свою обізнаність щодо розрахунків в рапорті про здачу справ та посади від 27.09.2019, що міститься в матеріалах справи), включаючи грошове, і в разі будь-яких розбіжностей звернутись з рапортом про неповноту розрахунку та продовжити надалі проходити військову службу у Збройних Силах України та отримувати всі види грошового забезпечення протягом відповідно часу (до повного розрахунку). Водночас, Позивач не скористався своїм правом, передбаченим абзацом третім пункту 242 Положення № 1153/2008. Отже відсутні підстави для виплати позивачеві середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також, від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки суми додаткової винагороди входять до складу грошового забезпечення позивача, мали бути виплаченими при здійсненні остаточного розрахунку при звільненні, а первісно право на їх виплату порушено при виплаті грошового забезпечення за вересень 2019 року.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Фактично порушення прав позивача відбулось до 13.07.2023, тобто до дати внесення змін до статті 233 КЗпП України щодо застосування строку звернення до суду у спорах про оплату праці.

У заявленому спорі суд вважає правомірним застосування частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якою, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Так, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Однак, частина четверта статті 3 КАС України встановлює виключення з вищенаведеного правила, зазначаючи, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Крім того, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Оскільки право на виплату у належному розмірі сум додаткової винагороди виникло до 19.07.2022, тобто до внесення змін у статтю 233 КЗпП України, а після вказаної дати відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, враховуючи, що позов подано під час дії карантину, суд вважає, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущено.

Застосування судом статті 122 КАС України, статті 233 КЗпП України з урахуванням пункту першого глави XIX вказаного Кодексу, відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якому він навів обґрунтування аналогічні тим, що викладені ним в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що розрахована сума середнього заробітку є неспівмірною по відношенню до завданих збитків.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 10.09.2019 №447 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «К» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 14.09.2016.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 - 2019 роки, а також не виплатив індексацію грошового забезпечення за період служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.01.2021 у справі №640/11711/20 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з серпня 2016 року по 28.02.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

25.05.2021 на картковий рахунок позивача було зараховано суму в розмірі 46675,20 грн. (копія скрин-шоту з екрану мобільного застосунку ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

17.08.2021 на картковий рахунок було зараховано суму в розмірі 10898,40 грн. (копія скрин-шоту з екрану мобільного застосунку Ощадбанку).

10.09.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою нарахувати та виплатити йому середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2019 по 17.08.2021.

На звернення позивача, відповідача надав відповідь від 06.10.2021 №458 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 у якій вказано, що під час звільнення рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 - 2019 роки та індексації грошового забезпечення позивач не звертався. Отже фактично погодився з тим, що з ним проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченню. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України або проходили службу, не поширюється дія Кодексу законів про працю України. Відтак, вимога в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.19.2019 по період розрахунку (перерахування коштів) відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду по справі 640/11711/20 є протиправною та задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду та просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2019 по 17.08.2021 включно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (тут і далі КЗпП України, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У зв`язку з цим суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення на спірні правовідносини положень статті 117 КЗпП України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі «Waite and Kennedy v. Germany»), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 89819874), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок Верховного Суду та його Великої Палати, викладений у вищевказаних постановах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, у тому числі для відповідача, а також підлягає обов`язковому врахуванню судом при вирішенні цієї справи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 р. №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідки №40 від 27.09.2019 про розміри щомісячних додаткових види грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії з березня 2018 року по серпень 2019 року, розмір середньомісячного грошового забезпечення позивача складав у липні 2019 року: посадовий оклад - 7610,00 грн., оклад за військовим званням - 1410,00 грн., надбавка за вислугу років - 4059,00 грн., надбавка за особливості проходження служби - 8501,35 грн., надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці - 1141,50 грн., премія - 2663,50 грн. Всього 25385,35 грн.

У серпні 2019 року: посадовий оклад - 7610,00 грн., оклад за військовим званням - 1410,00 грн., надбавка за вислугу років - 4059,00 грн., надбавка за особливості проходження служби - 8501,35 грн., надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці - 1141,50 грн., премія - 2663,50 грн. Всього 25385,35 грн.

Відповідно, розмір середньоденного грошового забезпечення за 2 останні місяці перед звільненням складав - 818,88 грн з розрахунку: (25385,35+25385,35)/62= 818,88 грн. (сума заробітної плати за липень та серпень 2019 року поділити на 62 дні дорівнює 818,88 грн).

Враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (п.62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206), період прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні складається з двох періодів: остаточний розрахунок компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки у розмірі 47385,99 грн 606 календарних днів (з 28.09.2019 по 25.05.2021) та остаточний розрахунок індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 11064,37 грн. 690 календарних днів (з 28.09.2019 по 17.08.2021).

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі виник до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року).

Отже, період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 грудня 2022 року.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.

Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 28.09.2019 по 17.08.2021 дорівнює 565 027,20 грн (818,88 грн х 690 днів).

Натомість, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:

- позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2021 року, тобто через 2 років після звільнення зі служби, яке мало місце 27.09.2019;

- відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду (справа №640/11711/20);

- загальна сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення 58 450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) майже у 10 раз є меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (565 027,20 грн).

Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:

- у вересні 2019 року 17,3%;

- у жовтні 2019 року 16,3%;

- у листопаді 2019 року - 15,7%,

- у грудні 2019 року - 16,2 %,

- середня за 2020 рік - 13,1%;

- у січні 2021 року - 12,0 %;

- у лютому 2021 року - 11,7 %;

- у березні 2021 року - 11,8 %;

- у квітні 2021 року - 11,9 %;

- у травні 2021 року - 12,7%;

- у червні 2021 року - 12,7 %;

- у липні 2021 року - 12,5 %;

- у серпні 2021 року - 12,3%.

Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, за період з 28.09.2019 по 17.08.2021 дорівнює 13 185,72 грн та складається з таких сум:

- за вересень 2019 року - 55,40 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 17,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за вересень 2019 року) : 365 дн. х 2 дн. (кількість днів прострочення);

- за жовтень 2019 року - 809,18 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 16,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за жовтень 2019 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- за листопад 2019 року - 754,25 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 15,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2019 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- за грудень 2019 року - 804,21 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2019 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у 2020 році - 7657,00 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 13,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення);

- у січні 2021 року - 595,71 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,0% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у лютому 2021 року - 524,61 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за лютий 2021 року) : 365 дн. х 28 дн. (кількість днів прострочення);

- у березні 2021 року - 585,78 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,8% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за березень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у квітні 2021 року - 571,69 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 11,9% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за квітень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у травні 2021 року - 508,44 грн (58450,36 грн (47385,99 грн + 11064,37 грн) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2021 року) : 365 дн. х 25 дн. (кількість днів прострочення);

Оскільки позивачеві грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки була виплачена 25.05.2021 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 №640/11711/20, подальший розрахунок розміру ймовірних майнових втрат позивача суд здійснює з 26.05.2021 до 17.08.2021 з урахуванням невиплаченої при звільненні суми індексації у розмірі 11064,37 грн, та становить:

- у травні 2021 року - 23,1 грн (11064,37 грн (розмір недотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за травень 2021 року) : 365 дн. х 6 дн. (кількість днів прострочення);

- у червні 2021 року - 115,50 грн (11064,37 грн (розмір недотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за червень 2021 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);

- у липні 2021 року - 117,46 грн (11064,37 грн (розмір недотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,5% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за липень 2021 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);

- у серпні 2021 року - 63,39 грн (11064,37 грн (розмір недотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) (розмір неотриманої позивачем при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації) х 12,3% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за серпень 2021 року) : 365 дн. х 17 дн. (кількість днів прострочення).

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 28.09.2019 по 17.08.2021 у сумі 13 185,72 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій

Отже, визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень є передумовою для зобов`язання цього суб`єкта утриматися від вчинення дій, які він здійснює незаконно, внаслідок чого лише визнання протиправними таких дій, без застосування похідного наслідку, не є ефективним способом захисту права, оскільки безпосередньо не призводить до відновлення порушеного права позивача.

При цьому, з огляду на положення частини другої статті 5, а також пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина має забезпечувати ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, лише визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні, без зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, які він здійснює незаконно, не є ефективним способом захисту права.

Суд зазначає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2019 по 17.08.2021.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13 185 (тринадцять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн 72 коп.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.