Ухвала суду № 121733429, 19.09.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

19 вересня 2024 року №640/22582/19

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Білоноженко М.А.

суддів - Жука Р.В.,

Парненко В.С.,

за участю секретаря судового засідання Галицького Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Цимбалістого Т.О.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у судовому засіданні клопотання позивача про зупинення провадження в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурора Генерального прокурора Костіна Андрія Євгеновичапровизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулувстановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №1127ц про звільнення позивача з посади заступника начальника управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- поновити позивача з 19 жовтня 2019 на посаді начальника управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній функціональним обов`язкам заступника начальника управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах, яка буде існувати на час винесення рішення;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №640/22582/19 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року скасовано. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року у справі №640/22582/19 залишено в силі.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року у справі №640/22582/19 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 прийнято заяву до розгляду, вирішено проводити розгляд заяви колегією суддів під головуванням судді Білоножено М.А. у судовому засіданні.

До суду позивачем заява про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи №3-17/2024(40/24), в якій предметом розгляду є відповідність Конституції України (конституційності), зокрема, пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заява обґрунтована тим, що вирішення заяви у справі №640/22582/19 не можлива до вирішення справи №3-17/2024(40/24) Конституційним Судом України, оскільки при розгляді заяви за виключеними обставинами повинен керуватись положенням статті 361 КАС України, частина положень якої переглядаються Конституційним Судом України.

В судовому засіданні 19 вересня 2024 року позивача підтримав подану заяву про зупинення провадження та просив задовольнити останню.

Представник відповідача в свою чергу заперечив проти задоволення заяви про зупинення провадження.

Вирішуючи подану заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до своєї правової природи зупинення провадження у справі є тимчасовим зупиненням розгляду справи у зв`язку з обставинами, які перешкоджають розгляду справи, до їх усунення або виконання необхідних дій.

Обов`язок суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов`язаного спору іншим судом в іншій справі. При цьому, неможливість розгляду справи полягає в тому, що обставини, які підлягають з`ясуванню та мають значення при розгляді конкретної справи, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Вартий уваги висновок Об`єднаної палати КАС ВС у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15, яким визначено, що Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99). Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України).

Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Крім того, судом встановлено, що Конституційний Суд України відкрив провадження у справі №3-17/2024(40/24) за конституційним скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України останні втратять чинність з дня ухвалення відповідного рішення.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.

Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо.

Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що статтею 361 КАС України регулюється лише процесуальні норми щодо розгляду відповідної заяви, а не встановлюють відповідальність фізичної особи.

З наведеного вбачається, що оскільки статтею 361 КАС України не встановлюється юридична відповідальність фізичної особи, а у зв`язку з цим, відсутня можливість пом`якшення такої відповідальності у разі прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України, то відсутня необхідність у зупиненні провадження щодо розгляду заяви про перегляд рішення у справі №640/22582/19.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для зупинення провадження у цій справі враховуючи відсутність обставин, що вказували б на неможливість розгляду такої до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Керуючись ст.ст.236, 256, 268-272, 283, 294 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвала, відповідно до частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддяБілоноженко М.А.

СуддіЖук Р.В.

Парненко В.С.

Повний текст ухвали виготовлено 19 вересня 2024 року