Рішення № 121723554, 19.09.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2024Справа № 910/8689/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/8689/24

за позовом Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго»

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

11 липня 2024 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 11.07.2024 року до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (відповідач) про стягнення 74 221,55 грн., з них: основного боргу - 50 903,05 грн. (п`ятдесят тисяч дев`ятсот три гривні 05 копійок), 3% річних - 4127,96 грн. (чотири тисячі сто двадцять сім гривень 96 копійок) та інфляційних втрат - 19 190,54 грн. (дев`ятнадцять тисяч сто дев`яносто гривень 54 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої в червні, вересні, жовтні 2021 року електричної енергії на підставі договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 50 903,05 грн., а також виникли підстави для стягнення з останнього 3% річних у розмірі 4127,96 грн. та інфляційних витрат у розмірі 19 190,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/8689/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

25.07.2024 року через систему «Електронний суд» від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнає в частині стягнення основного боргу в розмірі 50 903,05 грн., проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 4127,96 грн. та інфляційних витрат у розмірі 19 190,54 грн. заперечує, посилаючись на те, що розмір 3% річних та інфляційних витрат є значно завищеним та складає 45% від суми основного боргу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Хмельницькобленерго» (позивач) є оператором системи розподілу (надалі - ОСР) електричної енергії, яке діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Хмельницької області, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) згідно постанови від 13.11.2018 року № 1410.

Згідно з п. 1.2.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 зі змінами (в первісній редакції) оператор системи забезпечує на своїй території діяльності недискримінаційний доступ до електричних мереж електропостачальнику, який має намір здійснювати діяльність з постачання електричної енергії споживачам, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи. Оператор системи розподілу укладає договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, зміст якого визначається оператором системи на основі типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який є додатком 4 до цих Правил та укладається з кожним електропостачальником, який звертається до оператора системи.

09.12.2020 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» приєдналося до публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії шляхом подання підписаної ним заяви-приєднання від 09.12.2020 року позивачу.

За цією заявою-приєднання відповідно до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 312 постачальник, ДП ЗЕД "Укрінтеренерго" приєднався до умов публічного договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на офіційному веб-сайті оператора системи розподілу Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго".

Відповідно до п. 3.1. договору ціна послуг з розподілу (передачі) визначається згідно з Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії (Порядком встановлення (формування) тарифів на послуги з передачі електричної енергії), затвердженим Регулятором.

В п. 3.3. договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п. 3.5. договору оплата послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється постачальником на поточний рахунок оператора системи.

Відповідно до п. 1.2. додатку № 2 до договору вартість послуг з розподілу електроенергії постачальнику визначається як добуток обсягу розподіленої електричної енергії мережами ОСР за точками комерційного обліку електроенергії споживачам постачальника згідно з додатком 3 до цього договору та тарифу на розподіл електричної енергії, який діяв у розрахунковому періоді.

За умовами п. 1.5. додатку № 2 до договору розрахунковим періодом для послуг, які надаються ОСР, є календарний місяць (з першого по остання число включно).

Оплата послуг здійснюється постачальником наступним чином: послуги з розподілу електричної енергії оплачуються у вигляді попередньої оплати до 25 числа (включно) місяця, що передує розрахунковому періоду, в розмірі 100% вартості, розрахованої згідно вимог п. 1.2. та 1.5. цього додатку до договору. Постачальник здійснює остаточний розрахунок з ОСР за надані послуги з розподілу електричної енергії за розрахунковий період протягом п`яти банківських днів після отримання рахунку-фактури відповідно до Акту наданих послуг з розподілу електричної енергії, складеного ОСР та постачальником за підсумками розрахункового періоду. Сума остаточного розрахунку визначається як різниця між вартістю розподіленої електричної енергії споживачам постачальника, зазначеної в Акті наданих послуг з розподілу електричної енергії, та сумарною оплатою постачальника за розрахунковий період (п. 2.1., 2.1.1. додатку № 2 до договору).

Пунктом 2.2. додатку № 2 до договору визначено, що оплата послуг здійснюється постачальником на поточний рахунок ОСР.

На виконання умов договору позивач протягом червня, вересня, жовтня 2021 року надав відповідачу послуги з розподілу електричної енергії на загальну суму 50 903,05 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 30.06.2021 року № 1669 на суму 7684,04 грн., 30.09.2021 року № 2580 на суму 28 141,61 грн., від 31.10.2021 року № 2969 на суму 15 077,40 грн.

Відповідач оплату за послуги з розподілу електричної енергії за спірний період не здійснив.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної і повної сплати коштів за надані послуги протягом червня, вересня, жовтня 2021 року у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 50 903,05 грн.

Судом встановлено, що 24.04.2024 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 4-2477-0511/24 від 24.04.2024 року про сплату заборгованості у розмірі 50 903,05 грн. у термін до 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання претензії.

Доказів сплати заборгованості у розмірі 50 903,05 грн. матеріали справи не містять.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 50 903,05 грн. основного боргу, 4127,96 грн. 3% річних та 19 190,54 грн. інфляційних втрат.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

11.06.2017 року набрав чинності Закон України "Про ринок електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з ч. 4 ст. 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором.

Частиною 2 ст. 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що оператор системи розподілу має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з розподілу електричної енергії та інші послуги, надані на ринку електричної енергії.

Розподіл електричної енергії та забезпечення перетікання реактивної електричної енергії за своєю сутністю є послугами, що надаються оператором системи розподілу.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до положень частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору позивач протягом червня, вересня, жовтня 2021 року надав відповідачу послуги з розподілу електричної енергії на загальну суму 50 903,05 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт від 30.06.2021 року № 1669 на суму 7684,04 грн., 30.09.2021 року № 2580 на суму 28 141,61 грн., від 31.10.2021 року № 2969 на суму 15 077,40 грн.

Відповідач оплату за послуги з розподілу електричної енергії за спірний період не здійснив.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 50 903,05 грн.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 50 903,05 грн. визнав.

Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що визнання відповідачем позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 50 903,05 грн. не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд прийняв визнання позову відповідачем.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 50 903,05 грн. є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 19 190,54 грн. та 3% річних у розмірі 4127,96 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат, в межах заявлених позивачем періодів, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунком позивача, становить 19 190,54 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 5251,30 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Зважаючи на те, що суд обмежений вправі вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 4127,96 грн.

Що стосується посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд вказує, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19) та від 13.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі № 905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційний втрат.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про недоведеність відповідачем підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за порушення виконання зобов`язань, за наведених відповідачем обставин.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (ідентифікаційний код 19480600, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85) на користь Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» (ідентифікаційний код 22767506, адреса: 29018, м. Хмельницький, вул. Храновського, 11А) грошові кошти: основного боргу - 50 903,05 грн. (п`ятдесят тисяч дев`ятсот три гривні 05 копійок), 3% річних - 4127,96 грн. (чотири тисячі сто двадцять сім гривень 96 копійок), інфляційних втрат - 19 190,54 грн. (дев`ятнадцять тисяч сто дев`яносто гривень 54 копійки) та судовий збір - 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.09.2024р.

Суддя О.В. Котков