Ухвала суду № 121700381, 16.09.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

16 вересня 2024 року Справа 160/19492/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) матеріали справи №160/19492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388, 39 грн, №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147, 61 гривень, видані ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про опис майна у податкову заставу ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 21.12.2015 року № 61.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №897/04-62-17-07-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн, №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн, №000103551400462 від 07.04.2020 року на суму 75 493,16 грн, №000108724050462 від 20.05.2021 року на суму 82147, 61 грн та рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про опис майна у податкову заставу від 21.12.2015 року № 61, всі матеріали, що були покладні в основу їх прийняття, а також докази їх направлення на адресу позивача та інформацію щодо отримання або неотримання позивачем вказаних рішень.

Крім цього, в ухвалі від 05.08.2024 зазначено, що, питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, а також клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду буде вирішено після надання витребуваних доказів відповідачем.

Засобами поштового зв`язку від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зокрема, відповідачем зазначено, що ППР №000108724050462 направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника АДРЕСА_1 . Зазначенні поштові відправлення повернуто з відміткою ПАТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання», ППР від 07.04.2020 №№000103551400462 на суму 75493,16 грн., згідно з відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, отримано особисто ОСОБА_1 18.06.2020 року. Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884) затверджений «Перелік типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» (надалі Перелік № 578/5). Відповідно до статей 269 та 292 Переліку № 578/5 термін зберігання документів (акти, довідки, відомості, платіжні реєстри, довіреності, листи) про надходження податків і зборів (обов`язкових платежів) у бюджети та державні цільові фонди та особових рахунків платників податків і зборів (обов`язкових платежів) становить 5 років. Згідно з пунктом 1.8 Наказу № 578/5 строки зберігання типових документів на електронних носіях відповідають строкам зберігання аналогічних документів на паперових носіях. Враховуючи вищезазначене, надати інформацію (скан-копії ППР та розрахунки до ППР) по ППР №897/04-62-17-13 від 26.10.2015 на суму 14095,13 грн. за період 2014 рік та ППР №1557/04-62-13-03-13 від 30.09.2016 на суму 7388,39 грн. за період 2015 рік не має можливості. Таким чином звернуто увагу суду, що спірні податкові повідомлення-рішення отримані ОСОБА_1 понад 4 роки і нею порушено строк звернення до суду для оскарження.

Крім цього, суд зазначає, що при подачі адміністративного позову у справі №160/19492/24 позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке судом станом на час постановлення даної ухвали не розглянуто.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначила, що про наявність спірних податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 стало відомо у травні 2024 року, коли адвокатом Федорчуком К.Ю. було одержано відповідь на адвокатський запит від ГУ ДПС у Дніпропетровській області, жодних повідомлень чи листів з боку відповідача про наявність спірних ППР ОСОБА_1 не одержувалось. Жодних позовів про стягнення грошових коштів з боку ГУ ДПС у Дніпропетровській області не подавалось. Вищенаведене свідчить про те, що ОСОБА_1 не знала і не могла знати про існування спірних ППР. На думку позивача, поновлення строку ОСОБА_1 для звернення до суду жодним чином не порушить принцип правової визначеності, а навпаки, створить перешкоди для доступу до правосуддя для позивача, оскільки факт протиправності спірних ППР є очевидним та беззаперечним, а неможливість скористатись своїм правом на їх оскарження призведе до обмеження процесуальних прав позивача та порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на доступ до суду. Виходячи з того, що позивач не була обізнана про спірні ППР, жодним чином не ухилялась від їх одержання, а щодо тих, про які була обізнана успішно оскаржила в судовому порядку, а також беручи до уваги те, що обов`язок щодо донесення інформації про їх наявність лежить на відповідачеві, вказані вище причини пропуску строку є поважними і підлягають поновленню.

Згідно з довідкою від 02.09.2024 №271 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є. з 15.08.2024 по 30.08.2024 перебувала у щорічній відпустці.

Розглянувши вказані доводи відповідача та клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у справі №160/11673/20 в Постанові від 27.01.2022.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін.

Частиною 1 статті 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/20314/20 (постанова від 02.12.2021) досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

З урахуванням положень частини першої статті 9 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування цієї Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним, воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 «Осман проти Сполученого Королівства», заява №23452/94 і пункт 54 рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 «Круз проти Польщі», заява №28249/95).

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

Відтак, відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Разом з цим, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 звертав увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Керуючись положеннями ст.ст. 44, 162, 245, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом у справі №160/19492/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копії даної ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Н.Є. Калугіна