Рішення № 121700363, 17.09.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 рокуСправа №160/8073/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

- рішення заступника начальника ГУ ДМС України в Дніпропетровській від 01.03.2024 року про скасування ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання в Україні скасувати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його батьком 15.03.2024 було отримано рішення заступника начальника ТУ ДМС України в Дніпропетровській області від 01.03.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання на території України ОСОБА_1 . Позивач не погоджується з таким рішенням та вважає, що у відповідача не було правових підстав для його прийняття. Позивач вказує, що 12.02.2024 він затриманий органами поліції України, як особа об`явлена в розшук державою Азербайджан, і на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07.03.2024 (екстрадиційний арешт) перебуває в ДУ «ДУВП №4», як особа стосовно якої компетентними органами Республіки Азербайджан у зв`язку із вчинення на території Республіки Азербайджан кримінального правопорушення, передбаченого ст. 177.2.3 КК Республіки Азербайджан. Водночас, на території України ОСОБА_1 не вчиняв жодних правопорушень, жодними своїми діями не загрожував національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Крім того, на час прийняття оскаржуваного рішення рішень про примусове повернення чи його примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну не приймалось. За вказаних обставин, рішення заступника начальника ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 01.03.2024 про скасування посвідки ОСОБА_1 на тимчасове проживання на території України є незаконним, прийнятим в порушення постанови Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», що зумовило звернення до суду із цим позовом.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 03.04.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету адвоката, у позивача та відповідача; засвідченої належним чином копії документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача); докази зареєстрованого місця проживання позивача.

08.04.2024 представником позивача адвокатом Ульяненком А.А. подано уточнений адміністративний позов із зазначенням відомостей щодо електронного кабінету, долучивши копію паспорту позивача та витягу з реєстру територіальної громади.

Ухвалою суду 15.04.2024 адміністративний позов (уточнений) прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/8073/24; у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області докази з їх документальним підтвердженням, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 01.03.2024.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

26.04.2024 від відповідача надійшов відзив, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх безпідставність. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно до наявних матеріалів міграційної справи громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав шлюб 02.11.2023 з громадянкою України ОСОБА_2 . 03.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою №100186909 про оформлення (видачу) посвідки на тимчасове проживання в Україні та на підставі шлюбу (04/14), отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 від 08.11.2023 строком дії до 07.11.2024. 26.02.2024 на адресу Головного управління ДМС у Дніпропетровській області надійшов лист від Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Національної поліції України Департаменту стратегічних розслідувань вх.№ 3394/1/1201-24 від 26.02.2024 про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в`їзду в Україну стосовно ОСОБА_1 . З урахуванням наданої інформації від Національної поліції, Головним управлінням Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання від 01.03.2024 року № 12031500091738 та прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну. Рішення про примусове видворення з України щодо громадянина ОСОБА_1 не приймалося. За таких обставин, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача цілком обґрунтовано прийнято на підставі пп. 4, 5 п. 63 Порядку № 322. Щодо посилань позивача на те, що він одружений на громадянці України ОСОБА_2 , відповідач зазначає, що шлюб між позивачем та громадянкою України дає позивачу підстави для звернення щодо оформлення/обміну дозвільного документу на проживання в Україні (тимчасової посвідки), сам факт укладання шлюбу не надає іноземцю права законного перебування на території України. Окрім того, відповідно до пункту 4 Порядку, посвідка видається строком на 1 рік, що вже свідчить про тимчасовість дозвільного документу та відсутності обов`язку держави, у випадку закінчення строку її дії або настання інших подій у зв`язку з якими посвідка підлягатиме обміну, автоматичному подовженню її дії, або автоматичному обміну чи видачі без здійснення перевірок, які між іншим встановлені чинним законодавством України.

До відзиву долучені витребувані судом докази.

Разом із відзивом відповідачем подано клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.

Клопотання обґрунтоване тим, що Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України володіє необхідною інформацією для правильного вирішення та результату розгляду даної справи, а саме: лист вх.№3394/1/1201-24 від 26.02.2024 про розгляд питання щодо в`їзду в Україну стосовно ОСОБА_1 . Окрім того, ГУ ДМС у Дніпропетровській області не має доступу до інформації, якою володіє Національна поліція відносно позивача.

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Згідно положень частини четвертої статті 49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі, а саме, на які права та обов`язки такої особи та яким чином може вплинути судове рішення.

Водночас, відповідачем у заявленому клопотанні про залучення вказаної особи в якості третьої особи, не обґрунтовано необхідності її залучення до участі у справі, не зазначено, на які права та обов`язки Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та яким чином може вплинути судове рішення у цій справі.

За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для залучення до участі у справі зазначеної у клопотанні особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У відзиві відповідач також прохав суд здійснювати розгляд справи з викликом сторін.

Згідно із частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Проте, відповідачем не обґрунтовано необхідності розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, не обґрунтовано недоцільність розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що розгляд даної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи з того, що характер спірних відносин, склад учасників та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, суд вважає необхідним продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

17.09.2024 представником позивача адвокатом Прудовським В.Д. подано клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Кримінальної колегії Бакинського апеляційного суду від 02.08.2024 у справі №4(103)-841/2024.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим 16.01.2016, який дійсний до 15.01.2026.

02.11.2023 між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, про що 02.11.2023 зроблено відповідний актовий запис №1592 Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

08.11.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлено та видано посвідку на тимчасове проживання в України № НОМЕР_1 зі строком дії - до 07.11.2024, на підставі 04/14 (возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу).

26.02.2024 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області від Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшло клопотання від 22.02.2024 №1133/55/113/01-2024 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в`їзду в Україну строком на 3 роки», яке зареєстроване за вх.№3394/1/1201-24.

У вказаному клопотанні Управлінням стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України повідомлено наступне.

У відповідності до пункту 1 статті 1, пунктів 1-3 статті 2, підпунктів 1,2 пункту 1 статті 23 Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 року №1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, Департаментом стратегічних розслідувань за результатами реалізації отриманої оперативної інформації встановлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прибув на територію України з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні шляхом отримання та передачі інформації стосовно місць дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів, організації масових протестів та заколотів, які можуть призвести до підриву державності, та направлені на повалення державного ладу України.

З метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, за наявною інформацією встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має намір прибути до західних та центральних регіонів України для отримання інформації, з метою подальшого її передання особам, що мають зв`язок з представниками розвідувальних підрозділів РФ, відносно мають дислокації об`єктів критичної інфраструктури, військових та оборонних об`єктів. Таким чином, вказані дії можуть призвести до поліпшення координації ракетних обстрілів супротивником, що в свою чергу може призвести до пошкодження чи знищення об`єктів військової, оборонної чи критичної інфраструктури на території України.

Враховуючи викладене, а також те, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить загрозу охороні громадського порядку, охороні об`єктів військової, оборонної та критичної інфраструктури, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, керуючись Інструкцією «Про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцями та особами без громадянства», затвердженої Наказом МВС від 17.12.2013 № 1235, та відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини 1 cтатті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також згідно вимог пункту 63 Постанови КМУ від 25.04.2018 року № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання», Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України прохає прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та заборону в`їзду в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 3 (три) роки, та повідомити про результати розгляду цього клопотання.

01.03.2024 Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області прийнято рішення №1201110100013201, яким заборонено громадянину Азербайджанської Республіки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в`їзд в Україну строком на 3 роки.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області від 01.03.2024 №12031500091738 скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , видану громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпунктів 4, 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322.

Супровідним листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області №1201.3.1-3112/12.3-24 від 04.03.2024 рішення від 01.03.2024 №12031500091738 надіслано позивачу засобами поштового зв`язку за адресою місце проживання (перебування).

Вважаючи протиправним рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 серпня 2011 року №3773-VІ (далі - Закон №3773-VІ в редакції, чинній на час спірних відносин).

Частинами першою, третьою статті 3 Закону встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положення статті 1 Закону №3773-VI визначають, серед іншого, такі терміни:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» (частина 14 статті 5 цього Закону).

За змістом пункту 5 частини першої статті 5-1 цього Закону строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - відповідно до поданих документів, але не більш як на один рік.

Відповідно до частини 21 статті 5 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322 в редакції на час спірних відносин).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 322 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом (пункт 4 Порядку №322).

Відповідно до пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну;

6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;

6-1) якщо з`ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з`ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;

6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;

6-3) у разі скасування рішення про визнання особою без громадянства;

7) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 64 Порядку №322 рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Пунктом 65 Порядку №322 передбачено, що копія рішення про скасування посвідки надсилається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства рекомендованим листом не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня його прийняття.

Отже, посвідка на тимчасове проживання є документом, який підтверджує законність перебування іноземця на території України. При цьому, законодавцем чітко визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

За визначенням термінів у статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» №2469-VIII від 21.06.2018 (далі - Закон №2469-VIII):

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;

сектор безпеки і оборони система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України;

сили безпеки - правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

Відповідно до частини першої, другої статті 3 Закону №2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;

2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;

3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входять, зокрема: Національна поліція України.

Згідно із частиною четвертою статті 18 Закону № 2469-VIII Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує громадську безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидію злочинності, а також надає визначені законом послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Національна поліція України, відповідно до покладених статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» завдань, забезпечує публічну безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, а також інтереси суспільства і держави, протидіє злочинності.

Також, частиною першою статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях; бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості; здійснює у визначеному законом порядку протидію злочинним посяганням на об`єкти критичної інфраструктури, які загрожують безпеці громадян і порушують функціонування систем життєзабезпечення; захист об`єктів критичної інфраструктури, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань у кіберпросторі, здійснює заходи із запобігання, виявлення, припинення та розкриття кіберзлочинів проти об`єктів критичної інфраструктури; здійснює у взаємодії зі Збройними Силами України, Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною спеціальною службою транспорту, Службою безпеки України боротьбу з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника) та не передбаченими законами України воєнізованими або збройними формуваннями.

Поліція у процесі своєї діяльності взаємодіє з органами правопорядку та іншими органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування відповідно до закону та інших нормативно-правових актів (стаття 5 Закону України «Про Національну поліцію»).

Суд звертає увагу також на те, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який не одноразово був продовжений.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.11.2023 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 зі строком дії - до 07.11.2024, на підставі 04/14 (возз`єднання сім`ї з громадянином України на підставі шлюбу).

01.03.2024 прийнято оскаржуване рішення №12031500091738, яким було скасовано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

В якості підстави для прийняття оскаржуваного рішення міграційним органом зазначено посилання на підпункти 4 та 5 пункту 63 Порядку №322, а саме: коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем суду надано рішення Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області №1201110100013201 від 01.03.2024 про заборону громадянину Азербайджанської Республіки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду в Україну строком на 3 роки.

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, та якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Згідно з частиною третьою статті 13 цього ж Закону рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за № 25/24802 (далі Інструкція №1235).

Пунктом 3 Інструкції № 1235 визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 Інструкції № 1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Як вбачається з рішення про заборону в`їзду в Україну від 01.03.2024 №1201110100013201, до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області надійшло клопотання Управління стратегічних розслідувань в Дніпропетровській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 22.02.2024 №1133/55/113/01-2024 про прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та заборону в`їзду в Україну на три роки відносно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому надано інформацію, що дії громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_4 становлять загрозу охороні громадського порядку, охороні об`єктів військової, оборонної та критичної інфраструктури, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Суд зауважує, що вказане рішення щодо заборони позивачу в`їзду в Україну від 01.03.2024 №1201110100013201 не є предметом спору цій справі, є чинним, жодних доказів його оскарження та скасування сторонами не подано, а матеріали справи не містять.

Зважаючи на те, що рішенням Управлінням міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області №1201110100013201 від 01.03.2024 заборонено громадянину Азербайджанської Республіки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на 3 роки, з підстав того, що його дії становлять загрозу охороні громадського порядку, охороні об`єктів військової, оборонної та критичної інфраструктури, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, про що повідомлено відповідача уповноваженим на те підрозділом кримінальної поліції, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 08.11.2023 з підстав, визначених підпунктами 4 та 5 пункту 63 Порядку №322, діяв правомірно.

Щодо посилань позивача на те, що він одружений на громадянці України ОСОБА_2 , суд зазначає, що сам факт укладання шлюбу не надає іноземцю права законного перебування на території України. Законність перебування іноземця в Україні підтверджується дозвільними документами на проживання в Україні (посвідка на тимчасове проживання та посвідка на постійне проживання). При цьому, наявність підстави для оформлення дозвільного документа не спростовує обставин, які стали підставою для прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Посилання представника позивача адвоката Прудовського В.Д. на рішення Кримінальної колегії Бакинського апеляційного суду від 02.08.2024 у справі №4(103)-841/2024, не враховуються судом, оскільки таке не стосується обставин прийняття оспорюваного рішення, а відтак не обґрунтовує заявлених позовних вимог.

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення від 01.03.2024 №12031500091738 прийняте відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений законодавством України, відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість, підстави, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, спростовуються матеріалами справи, а інших підстав для визнання неправомірності рішення та дій відповідача у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (паспорт громадянина Азербайджанської Республіки № НОМЕР_2 , виданий 16.01.2016; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, буд.7) про скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова