Рішення № 121699030, 06.08.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4251/23-ц

пр. 2-3081/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/4251/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, -

представник позивача - адвокат Тарасова-Патрай К. А.

представники відповідача - адвокат Коцюба О. В.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського рахунка карта World Morskoy № НОМЕР_1 у розмірі 2 855, 39 доларів США, 3 % річних у розмірі 658, 54 доларів США, пеню у розмірі 1 046 235, 70 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) має банківський рахунок у ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») - карта World Morskoy № НОМЕР_1 .

Станом на 20.04.2014 року на банківському рахунку ОСОБА_1 , карта World Morskoy № НОМЕР_1 , знаходились грошові кошти у розмірі 2 855, 39 доларів США, що підтверджується скріншотом із особистого кабінету.

Вказує, що після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим рахунки кримських вкладників ПАТ КБ «Приватбанк» стали заблокованими, доступ клієнтів до інформації в особистих кабінетах ПРИВАТ24 обмежено.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням розблокувати рахунок, повернути суму коштів, що заблокована у банку, проте відповідач відповів про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов`язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму.

Вважає, що відповідач не виконав своїх обов?язків з повернення позивачу коштів, які знаходяться на рахунку позивача, порушив права позивача на безперешкодне володіння своїми коштами, чим порушив взяті на себе зобов`язання за договором банківського рахунка, то вказані грошові кошти, з врахуванням 3 % річних та пені, підлягають стягненню із відповідача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2023 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та надано позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали (а. с. 14).

14.03.2023 року від представника позивача - адвоката Тарасової-Патрай К. А. надійшла заява про усунення недоліків (а. с. 16-26).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, роз`яснено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 27).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронних кабінетів учасників справи (а. с. 28-31).

30.05.2023 року від представника позивача - адвоката Тарасової-Патрай К. А. надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, також просила закрити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті (а. с. 64-69).

11.07.2023 року, 20.09.2023 року представником відповідача - адвокатом Коцюбою О. В. були подані клопотання про відкладення розгляду справи (а. с. 75-78, 90-94).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 101).

Представник позивача - адвокат Тарасова-Патрай К. А. подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, в тому числі шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету учасника справи, причини неявки суду не повідомили. Відповідач правом подати відзив на позов не скористався, третя особа пояснення на позов не надала.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність відповідача, третьої особи та їх представників, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, третьої особи та їх представників, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) має банківський рахунок у ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриваатБанк») - карта World Morskoy № НОМЕР_1 (а. с. 4).

Станом на 20.04.2014 року на банківському рахунку ОСОБА_1 , карта World Morskoy № НОМЕР_1 , знаходились грошові кошти у розмірі 2 855, 39 доларів США, що підтверджується скріншотом із особистого кабінету (а. с. 5).

Листом від 25.05.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150519/4076 АТ КБ «ПриватБанк» на запит ОСОБА_1 про розблокування та виплату грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_3 повідомив про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов`язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму (а. с. 6).

Листом від 01.07.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150626/3177 АТ КБ «ПриватБанк» на запит ОСОБА_1 про розблокування та виплату грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_3 повідомив про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов`язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму (а. с. 7).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору банківського рахунку) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1-2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з п. 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис.

Відповідно до ч. 1 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Таким чином, суд на підставі наданих сторонами доказів, повинен перевірити факт укладення договору банківського рахунка, суму коштів, яка знаходиться на рахунку позивача, відкритого на виконання договору, та чи виник у АТ КБ «ПриватБанк» обов?язок повернення позивачу вказаних коштів.

Факту укладення договору банківського рахунка - карта World Morskoy № НОМЕР_1 підтверджується копією банківської картки ОСОБА_1 , на якій міститься прізвище та ім`ї її власника та скріншотом із особистого кабінету за вказаним номером картки (а. с. 4-5).

Факт укладення договору банківського рахунка - карта World Morskoy № НОМЕР_1 , між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» не спростовано відповідачем.

Також, встановлено, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за договором банківського рахунка (карта World Morskoy № НОМЕР_1 ), вказаний рахунок заблоковано банком, розпорядження клієнта щодо видачі грошових коштів банком не виконуються.

Вказане підтверджується листами АТ КБ «ПриватБанк» від 25.05.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150519/4076 та від 01.07.2015 року №20.1.0.0.0/7-20150626/3177, якими відмовлено у виплаті коштів ОСОБА_1 (а. с. 6-7).

Станом на 20.04.2014 року на вказаному рахунку доступна сума грошових коштів становила - 2 855, 39 доларів США (а. с. 5).

Сума грошових коштів, яка знаходиться на рахунку позивача, відповідачем не спростована.

Згідно з ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Згідно з ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно з ч. 3 ст. 1075 ЦК України залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Так, у матеріалах справи міститься підтвердження про отримання АТ КБ «ПриватБанк» вимоги ОСОБА_1 щодо повернення коштів у вказаного банківського рахунка - 19.05.2015 року (а. с. 6), а отже суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов?язок повернення позивачу вказаних коштів.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського рахункау, у позові не заявлені вимоги про розірвання договору банківського рахунка чи закриття останнього. Вимоги ОСОБА_1 стосувались виключно виконання умов договору банківського рахунка - видачу коштів, що знаходяться на його рахунку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів за договором банківського рахунка (карта World Morskoy № НОМЕР_1 ) у розмірі 2 855, 39 доларів США підлягають задоволенню.

Щодо твердження позивача, що він не надавав згоди АТ КБ «ПриватБанк» на передання ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» зобов`язань за договором банківського рахунка (карта World Morskoy №5363 5420 5002 2962), а отже, договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, то суд не надає вказаному правової оцінки, з огляду на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів переведення коштів за вказаним договором до новогоТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».

Крім того, суд наголошує, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема договору банківського рахунка, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, справа №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 12 грудня 2018 року, справа №757/6367/13-ц (провадження №14-422цс18), від 16 січня 2019 року, справи №373/2054/16 (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), від 27 березня 2019 року, справа №521/21255/13-ц (провадження №14-600цс18) та від 09 листопада 2021 року, справа №320/5115/17 (провадження №14-133цс20).

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Отже, оскільки кошти у розмірі 2 855, 39 доларів США за договором банківського рахунка (карта World Morskoy №5363 5420 5002 2962) були внесені в іноземній валюті, то суд вважає за можливе ухвалити рішення про стягнення коштів за вказаним договором в іноземній валюті, у якій він був укладений.

Щодо стягнення за договором банківського рахунка (карта World Morskoy №5363 5420 5002 2962) 3 % річних у розмірі 658, 54 доларів США, суд зазначає, наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно норм матеріального права до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності у три роки (ст. 257 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08.05.2016 року у справі № 6-474цс16.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Вимоги про виплату грошових коштів із рахунку ОСОБА_1 подано ним установі банку, зобов`язання щодо повернення коштів АТ КБ «ПриватБанк» не виконані.

Відповідач, відмовивши повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 1, підписаного і ратифікованого Україною. Так, згідно ст. 1 Протоколу № 1 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і та умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Означений принцип закріплено і у ст. 41 Конституції України.

Суд вбачає, що в порушення таких норм ОСОБА_1 позбавлений права користуватися своїм майном - грошовими коштами.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

У позовній заяві позивач визначив період нарахування 3 % річних із 25.05.2015 року до 30.01.2023 року.

Оскільки позивачем не долучено копію заяви до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення коштів, а також доказів, дати її направлення відповідачу, суд вважає, що саме із 25.05.2015 року, коли листом №20.1.0.0.0/7-20150519/4076 АТ КБ «ПриватБанк» відмовив позивачу у поверненні коштів, відповідачем було порушено права позивача на отримання його коштів, позивач має право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), оскільки прострочення виконання зобов`язань за договором почалось після відмови відповідача виконати зобов`язання, передбачені договором.

Таким чином, вимоги про стягнення 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, позивач заявив за період із 25.05.2015 року до 30.01.2023 року, який перевищує три роки.

Разом з тим, оскільки відповідачем не подано заяву про застосування до вимоги про стягнення 3 % річних позовної давності, то відсутні підстави для застосування судом строку позовної давності, тому суд приходить до висновку про стягнення 3 % річних за період із 25.05.2015 року до 29.01.2023 року (день, що передує зверненню до суду із позовом, оскільки позов датований 30.01.2023 року).

Таким чином, 3 % річних становить 658, 30 доларів США, та розраховується за наступною формулою (2 855, 39 доларів США (сума заборгованості) х Д (кількість днів прострочення) : 365 :100, а саме:

- із 25.05.2015 року до 31.12.2015 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 221: 365 : 100 = 51, 87 доларів США);

- із 01.01.2016 року до 31.12.2016 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 366 : 366 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2017 року до 31.12.2017 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2018 року до 31.12.2018 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2019 року до 31.12.2019 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2020 року до 31.12.2020 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 366 : 366 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2021 року до 31.12.2021 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2022 року до 31.12.2022 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 85, 66 доларів США);

- із 01.01.2023 року до 29.01.2023 року (2 855, 39 доларів США х 3 х 29 : 365 : 100 = 6, 81 доларів США);

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних за договором банківського рахунка (карта World Morskoy №5363 5420 5002 2962) у розмірі 658, 30 доларів США.

Щодо стягнення за договором банківського рахунка (карта World Morskoy №5363 5420 5002 2962) пені у розмірі 1 046 235, 70 грн, суд зазначає, наступне.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 цієї статті); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Із аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що вкладник за договором банківського рахунка є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Частиною 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Таким чином, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Правова позиція про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань і має наслідком настання відповідальності, визначеної частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Договір банківського рахунка є: консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору), двостороннім (права та обов`язки наявні в обох сторін) та відплатним (за користування грошовими коштами на рахунку банк сплачує проценти).

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

З урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми необхідно трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» необхідно трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року, справа № 761/16124/15-ц, провадження №14- 184цс20, викладено правовий висновок, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені необхідно вважати розмір відсотків на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року, справа № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року, справа № 175/1713/18, провадження № 61-13524св23.

Отже, обов`язок банку за договором банківського рахунка видавати відповідні суми з рахунка клієнта, а також повернути всю суму грошових коштів з рахунку клієнта за його вимогою є безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми коштів, що знаходяться на рахунку клієнта, не зумовлює відплатність договору банківського рахунка, через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення із відповідача пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів не підлягає задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для нарахування пені на розмір внесених ОСОБА_1 в банк грошових коштів за договором та банківського рахунка.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення пені на підставі п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що при зверненні до суду за захистом своїх прав позивач був звільнений від оплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 284, 61 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15, 16, 192, 207, 257, 261, 267, 509, 528, 533-535, 549, 625, 626, 627, 1066, 1067, 1068, 1074, 1075 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського рахунка (карта World Morskoy № НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 2 855, 39 доларів США, 3 % річних у розмірі 658, 30 доларів США.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 284, 61 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», адреса: вул. Січеславська набережна, 29-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38920700.

Суддя Г. О. Матійчук