Рішення № 121699027, 05.06.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5162/23-ц

пр. 2-3097/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/5162/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів, -

представник позивача - адвокат Тарасова-Патрай К. А.

представники відповідача - адвокат Гайдамащук О. В., адвокат Кобзар Ю. Б.

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить розірвати договори №SAMDN25000728858606 року від 17.09.2012 року, №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року; стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 60 719, 18 доларів США, яка складається із:

- заборгованості за договором №SAMDN25000728858606 від 17.09.2012 року у розмірі 46 142, 91 доларів США, яка складається із: суми коштів - 22 000, 28 доларів США, нарахованих відсотків - 18 723, 33 доларів США, 3 % річних - 5 419, 30 доларів США;

- заборгованості за договором №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року у розмірі 11 720, 38 доларів США, яка складається із: суми коштів - 6 000, 00 доларів США, нарахованих відсотків - 4 242, 41 доларів США, 3 % річних - 1 477, 97 доларів США;

- заборгованості за договором №SAMDN2500072289639 від 16.01.2012 року у розмірі 2 855, 89 доларів США, яка складається із: суми коштів - 1 258, 32 доларів США, нарахованих відсотків - 1 287, 61 доларів США, 3 % річних - 309, 96 доларів США.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.09.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000728858606 року «Мультивалютный накопительный» строком на 365 днів до 17.09.2013 року. Сума вкладу 162 200, 00 грн, відсоткова ставка 18 % річних, особові рахунки: № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), № НОМЕР_3 (USD), № НОМЕР_4 (EUR).

Вказує, що відповідно до умов договору клієнт має право конвертувати свої грошові кошти у будь-яку валюту вкладу.

Відповідно до квитанції по договору №SAMDN25000728858606 грошові кошти у сумі 162 200, 00 грн були внесені на рахунок НОМЕР_1(UAH).

Відповідно до виписки від 08.08.2014 року НОМЕР_10 27.09.2012 року грошові кошти конвертовані у Долари США на рахунок № НОМЕР_3 (USD), залишок на 08.08.2014 рік складає 22 000.28 USD, відсоткова ставка 10% річних.

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896355 «Стандарт», відповідно до умов якого сума вкладу становить 6 000, 00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особистий рахунок по вкладу НОМЕР_9, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

Відповідно до наявної виписки по рахунку для зарахування відсотків НОМЕР_5 від 17.07.2014 року останній раз відсотки були нараховані 20.02.2014 року, залишок станом на 17.07.2014 року окремо відсотків складає 1 258, 00 доларів США.

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес», відповідно до умов якого сума вкладу становить 0,00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особовий рахунок по вкладу НОМЕР_5, проценти (капіталізація) вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

Відповідно до виписки залишок коштів на рахунку № НОМЕР_5 станом на 17.07.2014 року складає 1 258, 00 доларів США.

Вказує, що після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим рахунки кримських вкладників ПАТ КБ «Приватбанк» стали заблокованими, доступ клієнтів до інформації в особистих кабінетах ПРИВАТ24 обмежено.

Позивач неодноразово зверталась до відповідача з проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути суми банківських вкладів з нарахованими процентами, проте відповідач відповів про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов`язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв`язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму.

Вказує, що по закінченню строку вкладів, позивач зверталась до банку з вимогою про повернення коштів та нарахованих відсотків, однак відповідачем не будо повернуто вказані кошти, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, роз`яснено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 22).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронних кабінетів учасників справи (а. с. 23-26).

01.07.2023 року надійшов відзив на позов відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що АТ КБ «ПриватБанк» виявив наявність факту переведення боргу за депозитними договорами №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року, які є предметом спору у даній справі, з Первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «ПриватБанк» на Нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» (ЄДРПОУ 38920700) на підставі Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18.11.2014 року), укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», та електронного Додатку №1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року. 3 огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 , відносно переведення АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» боргу за договором, який є предметом спору у даній справі, на адресу Банку не надходило, то вважає, що переведення боргу Банком було здійснено зі згоди ОСОБА_1 . Отже, внаслідок укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за договором банківського обслуговування, який є предметом у даній справі, АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є новим боржником за даним договором банківського обслуговування. У зв`язку з викладеним, вважає, що належним відповідачем у цивільний справі №757/5162/23-ц має бути ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» (а. с. 77-122).

11.07.2023 року та 25.09.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без руху (а. с. 126-128, 154-156).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.07.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 136).

Представник позивача - адвокат Тарасова-Патрай К. А. подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Третя особа пояснення на позов не надала.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність відповідача, третьої особи та їх представників, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, третьої особи та їх представників, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 17.09.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000728858606 року «Мультивалютный накопительный» строком на 365 днів до 17.09.2013 року. Сума вкладу 162 200, 00 грн, відсоткова ставка 18 % річних, особові рахунки: № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), № НОМЕР_3 (USD), № НОМЕР_4 (EUR).

Відповідно до квитанції по договору №SAMDN25000728858606 грошові кошти у сумі 162 200, 00 грн були внесені на рахунок НОМЕР_1 (UAH).

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896355 «Стандарт», відповідно до умов якого сума вкладу становить 6 000, 00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особистий рахунок по вкладу НОМЕР_9, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес», відповідно до умов якого сума вкладу становить 0,00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особовий рахунок по вкладу НОМЕР_5, проценти (капіталізація) вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи (ст.. 244 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно ч. 2 ст. 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною 2 ст. 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Вкладник за договором банківського вкладу, виходячи з наведеного вище, є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема, у сфері залучення коштів на депозитні рахунки, відповідно, захист його прав споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів», відповідними нормами ЦК України. До відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (Глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не впливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Щодо належності відповідача у справі - АТ КБ «ПриватБанк», суд зазначає наступне.

Так, відповідач зазначає, що належним відповідачем у справі є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», оскільки відповідно до Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18.11.2014 року зобов`язання за депозитними договорами №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року, які є предметом спору у даній справі, перейшло від Первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «ПриватБанк» на Нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».

Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» (в редакції від 01.06.2014 року) позивачем не підписувалися.

При цьому, роздруківка із сайту АТ КБ «ПриватБанк» щодо Умов та правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила ведення банківських рахунків.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто відповідач міг додати до відзиву Умови та правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та правила банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору банківського рахунку, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином вони не є складовою частиною договору.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19) зазначила наступне: «Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.»

У зв`язку із зазначеним та враховуючи, що споживач послуг банку ОСОБА_1 не була ознайомлена банком із змістом пунктів п. 1.1.7.58 та п. 1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01.06.2014 року), суд приходить до висновку, що вона і не надавала згоди на передання зобов`язань на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».

Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору укладеного між банком та позивачем й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, якщо вони не підписані та не визнаються вкладником.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Норма ст. 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Відтак, для заміни боржника у зобов`язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов`язку первісного боржника на іншу особу та така воля повинна бути виказана недвозначно та цей факт повинно бути відповідним чином зафіксовано.

Укладаючи договір переведення боргу банк мав отримати від ОСОБА_1 згоду на заміну боржника у зобов`язанні перед ними, але ОСОБА_1 такої згоди банку не надавав. Вказане не спростовано відповідачем.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах».

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових:

- по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання;

- по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 квітня 2022 року, справа № 321/1260/19, провадження № 61-1297св22.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надавала згоди на переведення боргу, то договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу за депозитними договорами №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року.

Крім того, суд наголошує, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Таким чином, суд на підставі наданих сторонами доказів, повинен перевірити факт укладення депозитного договору, внесення вкладником коштів на депозитний договір та знаходження грошових коштів на депозитних рахунках (за депозитними договорами).

Верховний Суд у своїй постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Також, зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Щодо підтвердження факту укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000728858606 року від 17.09.2012 року, суд зазначає наступне.

17.09.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000728858606 року «Мультивалютный накопительный» строком на 365 днів до 17.09.2013 року. Сума вкладу 162 200, 00 грн, відсоткова ставка 18 % річних, особові рахунки: № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), № НОМЕР_3 (USD), № НОМЕР_4 (EUR).

Відповідно до квитанції по договору №SAMDN25000728858606 грошові кошти у сумі 162 200, 00 грн були внесені на рахунок № НОМЕР_1 (UAH).

При цьому, факт укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000728858606 року від 17.09.2012 року та внесення коштів у розмірі 162 200, 00 грн не оспорюються відповідачем, то суд вважає доведеним укладення вказаного договору між сторонами.

Проте, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині договору банківського вкладу №SAMDN25000728858606 року від 17.09.2012 року, відповідач долучає до матеріалів справи виписки та платіжні доручення про виплату вкладу за договором №SAMDN25000728858606, із яких вбачається, що за вказаним договором було виплачено, а договір - припинено.

Так, відповідно до виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 карта НОМЕР_6 , 17.09.2013 року на вклад за договором №SAMDN25000728858606 були нараховані проценти у розмірі 803, 70 грн, які 27.09.2013 року були виплачені на ОСОБА_1 (а. с. 115, 118).

Також, як вбачається із виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 27.09.2012 року кошти у розмірі 150 000, 00 грн були конвертовані по договору №SAMDN25000728858606, 28.09.2012 року кошти у розмірі 12 200, 00 грн були конвертовані по договору №SAMDN25000728858606, а станом на 28.09.2012 року залишок коштів після операції становить - 0, 00 грн. Вказане підтверджується також платіжними дорученнями від 27.09.2012 року №C0927XRX37, від 28.09.2012року №С0928S1TGE (а. с. 116-117).

Відповідно до виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 , карта НОМЕР_7 , баланс на початок період - 22 000, 28 USD, 27.09.2012 року на рахунок було зараховано 18 371, 10 USD (переказ між картами), 28.09.2012 року - 1 494, 18 USD (переказ між картами), 17.09.2013 року були нараховані проценти за договором у розмірі 1 930, 28 USD, 27.09.2013 року було здійснено переказ суми вкладу на карту за договором №SAMDN25000728858607. Станом на 27.09.2013 року залишок по рахунку після операції становить 0, 00 USD.

Щодо, наданої позивачем на підтвердження залишку коштів за договором №SAMDN25000728858606 станом на 08.08.2014 року у розмірі 22 000, 28 USD, виписки про рахунку за період із 27.09.2012 року - 08.08.2014 року, то суд не вважає її належним доказом у справі та не бере до уваги, оскільки із неї вбачаться, що вона стосується договору №SAMDN25000728858607, відсотки нараховувались саме за договором №SAMDN25000728858607.

При цьому, суд зазначає, що дана виписка датована 08.08.2014 року та підписана начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ, однак із весни 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» призупинив обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», що є загальновідомим фактом.

Тому, суд ставить під сумнів дійсність та допустимість даного доказу, відтак позивачем не доведено знаходження грошових коштів на депозитному рахунку за депозитним договором №SAMDN25000728858606 у розмірі 22 000, 28 USD.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір банківського вкладу №SAMDN25000728858606 від 28.09.2012 року припинено, а кошти за вкладом та нараховані проценти виплачено позивачу, а отже позовні вимоги в частині розірвання депозитного договору №SAMDN25000728858606 від 17.09.2012 року, стягнення коштів, відсотків до 3 % річних за вказаним договором, є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо підтвердження факту укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, суд зазначає наступне.

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896355 «Стандарт», відповідно до умов якого сума вкладу становить 6 000, 00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особистий рахунок по вкладу НОМЕР_9, проценти по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

На підтвердження факту внесення коштів за вказаним договором позивачем надано копію клієнтської виписки по договору №SAMDN25000722896355 «Стандарт» на 12 місяців (а.с. 10).

Однак, як вбачається із копію даної виписки, окрім даних щодо договору №SAMDN25000722896355, вона не містить будь-якої інформації ким вона видана, не підписана особою, яка її видала, не містить дати її формування, а отже суд ставить під сумнів її дійсність, вважає її недопустимим доказом, та не бере її до уваги.

Так, позивачем не доведено факту внесення грошових коштів за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 у розмірі 6 000, 00 доларів США.

Щодо долученої квитанції (а. с. 11), то із копії наданої позивачем, не вбачається ніяких даних, вона не містить чіткого тексту, інформація у ній витерта, а отже не можливо дослідити її зміст, тому суд не бере її до уваги.

Щодо, наданої позивачем, виписки про рахунку за період із 17.02.2012 року - 17.07.2014 року, то суд не вважає її належним доказом у справі та не бере до уваги, оскільки із неї вбачаться, лише те, що позивачу за договором №SAMDN25000722896355 щомісячно виплачувались проценти, однак із неї не можливо встановити, причину припинення виплати процентів чи залишок коштів за договором №SAMDN25000722896355, які не виплачені позивачу.

При цьому, суд зазначає, що дана виписка датована 07.07.2014 року, однак не підписана уповноваженою особою та не містить печатки, із неї не вбачається, що вона сформована за допомогою онлайн-банкінгу Приват24, а отже суд ставить під сумнів її дійсність, вважає її недопустимим доказом, та не бере її до уваги.

Разом з тим, факт укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року та внесення коштів у розмірі 6 000, 00 доларів США не оспорюються відповідачем, тому суд вважає доведеним укладення вказаного договору між сторонами.

Так, факт укладення позивачем договору банківського вкладу (депозитного договору), зокрема, підтверджено Довідкою від 01.06.2023 року (а. с. 95) про те, що АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує факт виконання Банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17.11.2014 та витягу з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, який 01.06.2023 року було засвідчено печаткою АТ КБ «ПриватБанк» та підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В.; витягом з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, який за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по банківському договору позивача, якій є предметом цієї справи (а с. 96).

Витяг також засвідчений уповноваженою особою головним бухгалтером АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 та у ньому міститься наступна інформація: у колонці витягу № 1 (№ п/н) зазначено порядковий номер запису про відповідний рахунок за відповідним банківським договором позивача; у колонці витягу № 2 зазначено ПІБ позивача; у колонці витягу № 3 зазначено повні номери банківських рахунків за договором позивача; у колонці витягу № 5 зазначено валюту договору позивача; у колонці витягу № 6 зазначено розмір зобов`язань банку перед позивачем по усіх його банківських договорах станом на 17.11.2014 року; у колонці витягу № 7 зазначено розмір зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк» перед позивачем по кожному їх банківському договору станом на 17.11.2014 року у національній валюті; у колонці витягу № 8 зазначено повні номери усіх банківських договорів позивачів; у колонці витягу № 11 зазначено курс НБУ станом на 17.11.2014 року за 1 долар США - 15, 26 гривень, за яким визначався еквівалент належних позивачу грошових коштів за їх договорами у національній валюті.

Так, станом на 17.11.2014 року заборгованість за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року становила 6 031, 06 доларів США та 48, 33 доларів США (а. с. 96-97).

Тому суд вважає, що понад іншого, відповідно до положень ст. 1059 ЦК України Витяг з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року є належним доказом підтвердження факту укладення позивачем депозитного договору та підтвердження розміру відповідних грошових коштів на рахунках позивача за його банківським договором, адже АТ КБ «ПриватБанк» зазначив у ньому повну інформацію щодо банківського вкладу.

При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» не спростував факт існування між ним та позивачем правовідносин за договором, виплати за ним грошових коштів, оскільки видані ним самим банківські виписки про грошові кошти на рахунках є звітом банку про стан поточного рахунку та рух коштів за певний період часу, який надається власнику поточного рахунку. Тобто банк вчинив дії, які підтверджують укладення договору із позивачем про поточні банківські рахунки та наявність у банка коштів, право на отримання яких належить позивачу.

Крім того, банківські виписки з карткового рахунку клієнта відносяться до переліку первинних документів, які складаються банком залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити (Положення про організацію діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, яка була чинна на час спірних правовідносин).

Подібні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц, (провадження № 61-405св18), у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 757/18978/18-ц,(провадження № 61-19019св19), у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №757/20962/18-ц, (провадження № 61-8015св19), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи вище зазначене суд приходить до висновку, що укладення між позивачем та відповідачем депозитного договору №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, залишок суми коштів за яким становить 6 031, 06 доларів США та 48, 33 доларів США, підтверджується належними та допустимими доказами.

Щодо вимоги позивача про розірвання депозитного договору №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно пункту 1.2. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 року за № 1256/8577, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

Згідно пункту 3.3. цього Положення за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Велика Палата Верховного суду в постанові від 09.11.2021 року у справі №320/5115/17 висловила позицію, що не заява від вкладника до суду є датою розірвання депозитного договору, а саме рішення суду.

Тобто, до винесення рішення суду депозитний договір є діючим та відсоткова ставка застосовується саме в розмірі, що встановлено в договорі.

Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 листопада 2022 року, справа № 202/5076/19, провадження № 61-9752св22, прийшов до висновку, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, оскільки само по собі звернення із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Так, у судовому порядку до цього зазначений договір також не розривався, а добровільне його розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитного договору, а саме: не виплачено позивачеві суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, а отже само по собі звернення 02.12.2021 року із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати договір №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року розірваним з 04.12.2021 року без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Аналогічної правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 175/2329/18, від 21.05.2020 року у справі №753/17823/16-ц, від 26.12.2019 року у справі № 201/202/16.

Отже, твердження відповідача про те, що договір є розірваним після звернення позивача до банка із заявою про його розірвання, є хибних, адже підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договору, чого відповідачем здійснено не було.

Суд, враховуючи, що відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання за укладеним із ОСОБА_1 за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року не виконані, приходить до висновку, що вимога про розірвання договору банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення суми заборгованості за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року у розмірі 6 000, 00 доларів США та нарахованих відсотків - 4 242, 41 доларів США, то суд вважає вказаний розрахунок вірним, іншого розрахунку суду надано не було, відповідач розрахунок не спростував.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема договору банківського рахунку, не суперечить чинному законодавству.

Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Отже, оскільки кошти у розмірі 6 000, 00 доларів США за договором депозитного вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року були внесені в іноземній валюті, то суд вважає за можливе ухвалити рішення про стягнення заборгованості за вказаним договором в іноземній валюті, у якій він був укладений.

Таким чином вимоги позивача про розірвання договору банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року за рішенням суду, стягнення суми вкладу та відсотків є обґрунтованими, законними та такими, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року 3 % річних у розмірі 1 477, 97 доларів США суд зазначає, наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі ст. 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічною є правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року по справі №320/5115/17.

Згідно норм матеріального права до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності у три роки (ст. 257 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08.05.2016 року у справі № 6-474цс16.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Вимоги про виплату вкладу, нарахованих відсотків подано ОСОБА_1 установі банку, зобов`язання щодо повернення коштів не виконані.

Так, в матеріалах справи міститься довідка від 01.06.2023 року, засвідчена головним бухгалтером АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 , якою АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує факт виконання Банком у повному обсязі зобов`язань, щодо перерахування на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору. Даний факт є підтвердженням порушення банком своїх зобов`язань за банківським договором позивача ще з 17.11.2014 року, коли він кошти своїх вкладників незаконно передав ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».

У пунктах 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.01.2013 року у справі «Золотас проти Греції» Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.

Відповідач, відмовивши повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 1, підписаного і ратифікованого Україною. Так, згідно ст. 1 Протоколу № 1 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і та умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Означений принцип закріплено і у ст. 41 Конституції України.

Суд вбачає, що в порушення таких норм ОСОБА_1 позбавлена права користуватися своїм майном - грошовими коштами, які банк отримав на умовах строковості і платності.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Так, у позовній заяві позивач визначив період нарахування 3 % річних із 17.11.2014 року до 01.02.2023 року (день звернення до суду із позовом).

Разом з тим, 02.12.2021 року позивач звернулась із заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення її банківського вкладу на умовах договору, що визнається відповідачем та підтверджується відповідною заявою та відповіддю відповідача від 13.12.2021 року №20ю.1.0.0.0/7-211213/21377, проте протягом 2-х банківських днів (як це передбачено умовами депозитного договору) належних позивачу грошових коштів вона так і не отримала. Тому через 2 дні після дня звернення позивача, а саме: з 04.12.2021 року відносно позивача розпочалося порушення відповідачем умов договору та порушення його права як споживача банківських послуг.

Таким чином, саме із 04.12.2021 року, коли відповідачем було порушено права позивача на отримання коштів за банківським вкладом за її вимогою, позивач має право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), оскільки прострочення виконання зобов`язань за договором банківського вкладу почалось після відмови відповідача виконати зобов`язання, передбачені договором.

Однак з огляду на зазначене вище, суд не погоджується із зазначеним позивачем періодом та вважає, що вірним є період із 04.12.2021 року до 31.01.2023 року (день, що передував зверненню до суду, оскільки позовна заява датована 01.02.2023 року).

Таким чином, 3 % річних становить 348, 52 доларів США, та розраховується за наступною формулою (10 242, 41 доларів США (6 000, 00 доларів США+4 242, 41 доларів США) х Д (кількість днів прострочення) : 365 :100, а саме:

- із 04.12.2021 року до 31.12.2021 року (10 242, 41 доларів США х 3 х 28: 365 : 100 = 23, 57 доларів США);

- із 01.01.2022 року до 31.12.2022 року (10 242, 41 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 307, 27 доларів США);

- із 01.01.2023 року до 31.01.2023 року (10 242, 41 доларів США х 3 х 31 : 365 : 100 = 17, 68 доларів США).

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року у розмірі 348, 52 доларів США.

Оскільки період стягнення 3 % річних охоплюється строк позовної давності у три роки, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення 3 % річних.

Щодо підтвердження факту укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року, суд зазначає наступне.

16.01.2012 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес», відповідно до умов якого сума вкладу становить 0,00 доларів США, відсоткова ставка 8 % річних, особовий рахунок по вкладу НОМЕР_5, проценти (капіталізація) вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_5 .

Однак, жодних доказів на підтвердження укладення договору, окрім копії вказаного договору банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес», позивачем не надано, не наданого документів, які б підтверджувати внесення позивачем коштів на депозит, нарахування процентів на вклад та залишок коштів на рахунку банківського вкладу.

Разом з тим, факт укладення договору банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року не оспорюються відповідачем, тому суд вважає доведеним укладення вказаного договору між сторонами.

Так, факт укладення позивачем договору банківського вкладу (депозитного договору), зокрема, підтверджено Довідкою від 01.06.2023 року (а. с. 95) про те, що АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує факт виконання Банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17.11.2014 та витягу з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, який 01.06.2023 року було засвідчено печаткою АТ КБ «ПриватБанк» та підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В.; витягом з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, який за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по банківському договору позивача, якій є предметом цієї справи (а с. 96).

Витяг також засвідчений уповноваженою особою головним бухгалтером АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В.В. та у ньому міститься наступна інформація: у колонці витягу № 1 (№ п/н) зазначено порядковий номер запису про відповідний рахунок за відповідним банківським договором позивача; у колонці витягу № 2 зазначено ПІБ позивача; у колонці витягу № 3 зазначено повні номери банківських рахунків за договором позивача; у колонці витягу № 5 зазначено валюту договору позивача; у колонці витягу № 6 зазначено розмір зобов`язань банку перед позивачем по усіх його банківських договорах станом на 17.11.2014 року; у колонці витягу № 7 зазначено розмір зобов`язань ПАТ КБ «ПриватБанк» перед позивачем по кожному їх банківському договору станом на 17.11.2014 року у національній валюті; у колонці витягу № 8 зазначено повні номери усіх банківських договорів позивачів; у колонці витягу № 11 зазначено курс НБУ станом на 17.11.2014 року за 1 долар США - 15, 26 гривень, за яким визначався еквівалент належних позивачу грошових коштів за їх договорами у національній валюті.

Так, станом на 17.11.2014 року заборгованість за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року становила 1 281, 30 доларів США (а. с. 106-110).

Тому суд вважає, що понад іншого, відповідно до положень ст. 1059 ЦК України Витяг з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року є належним доказом підтвердження факту укладення позивачем депозитного договору та підтвердження розміру відповідних грошових коштів на рахунках позивача за його банківським договором, адже АТ КБ «ПриватБанк» зазначив у ньому повну інформацію щодо банківського вкладу.

При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» не спростував факт існування між ним та позивачем правовідносин за договором, виплати за ним грошових коштів, оскільки видані ним самим банківські виписки про грошові кошти на рахунках є звітом банку про стан поточного рахунку та рух коштів за певний період часу, який надається власнику поточного рахунку. Тобто банк вчинив дії, які підтверджують укладення договору із позивачем про поточні банківські рахунки та наявність у банка коштів, право на отримання яких належить позивачу.

Крім того, банківські виписки з карткового рахунку клієнта відносяться до переліку первинних документів, які складаються банком залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити (Положення про організацію діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, яка була чинна на час спірних правовідносин).

Подібні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц, (провадження № 61-405св18), у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 757/18978/18-ц,(провадження № 61-19019св19), у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №757/20962/18-ц, (провадження № 61-8015св19), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що укладення між позивачем та відповідачем депозитного договору №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року, залишок суми коштів за яким становить 1 281, 30 доларів США, підтверджується належними та допустимими доказами.

Щодо вимоги позивача про розірвання депозитного договору №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у судовому порядку до цього зазначений договір також не розривався, а добровільне його розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитного договору, а саме: не виплачено позивачеві суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, а отже само по собі звернення 02.12.2021 року із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати договір №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року розірваним з 04.12.2021 року без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Отже, твердження відповідача про те, що договір є розірваним після звернення позивача до банка із заявою про його розірвання, є хибних, адже підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договору, чого відповідачем здійснено не було.

Суд, враховуючи, що відповідачем взяті на себе договірні зобов`язання за укладеним із ОСОБА_1 за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року не виконані, приходить до висновку, що вимога про розірвання договору банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення суми заборгованості за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року у розмірі 1 281, 30 доларів США та нарахованих відсотків - 309, 96 доларів США, то суд вважає вказаний розрахунок вірним, іншого розрахунку суду надано не було, відповідач розрахунок не спростував.

Отже, оскільки кошти у розмірі 1 281, 30 доларів США за договором депозитного вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року були внесені в іноземній валюті, то суд вважає за можливе ухвалити рішення про стягнення заборгованості за вказаним договором в іноземній валюті, у якій він був укладений.

Таким чином вимоги позивача про розірвання договору банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року за рішенням суду, стягнення суми вкладу та процентів є обґрунтованими, законними та такими, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року 3 % річних у розмірі 309, 96 доларів США суд зазначає, наступне.

Так, у позовній заяві позивач визначив період нарахування 3 % річних із 17.11.2014 року до 01.02.2023 року (день звернення до суду із позовом).

Разом з тим, 02.12.2021 року позивач звернулась із заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення її банківського вкладу на умовах договору, що визнається відповідачем та підтверджується відповідною заявою та відповіддю відповідача від 13.12.2021 року №20ю.1.0.0.0/7-211213/21377, проте протягом 2-х банківських днів (як це передбачено умовами депозитного договору) належних позивачу грошових коштів вона так і не отримала. Тому через 2 дні після дня звернення позивача, а саме: з 04.12.2021 року відносно позивача розпочалося порушення відповідачем умов договору та порушення його права як споживача банківських послуг.

Таким чином, саме із 04.12.2021 року, коли відповідачем було порушено права позивача на отримання коштів за банківським вкладом за її вимогою, позивач має право на нарахування 3 % річних за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), оскільки прострочення виконання зобов`язань за договором банківського вкладу почалось після відмови відповідача виконати зобов`язання, передбачені договором.

Однак з огляду на зазначене вище, суд не погоджується із зазначеним позивачем періодом та вважає, що вірним є період із 04.12.2021 року до 31.01.2023 року (день, що передував зверненню до суду, оскільки позовна заява датована 01.02.2023 року).

Таким чином, 3 % річних становить 88, 71 доларів США, та розраховується за наступною формулою (2 545, 93 доларів США (1 258, 32 доларів США + 1 287, 61 доларів США) х Д (кількість днів прострочення) : 365 :100, а саме:

- із 04.12.2021 року до 31.12.2021 року (2 545, 93 доларів США х 3 х 28: 365 : 100 = 5, 86 доларів США);

- із 01.01.2022 року до 31.12.2022 року (2 545, 93 доларів США х 3 х 365 : 365 : 100 = 76, 38 доларів США);

- із 01.01.2023 року до 31.01.2023 року (2 545, 93 доларів США х 3 х 31 : 365 : 100 = 6, 47 доларів США).

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних за договором банківського вкладу №SAMDN25000722896359 «Копилка 12 мес» від 16.01.2012 року у розмірі 88, 71 доларів США.

Оскільки період стягнення 3 % річних охоплюється строк позовної давності у три роки, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення 3 % річних.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без руху з підстав несплати позивачем судового збору, то суд вважає його безпідставним та залишає без розгляду, виходячи із наступного.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У контексті вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів» вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їхнім виконавцем, який відповідає за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Висновок про те, що споживачі звільняються від сплати судового збору на всіх стадіях цивільного процесу, висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).

Таким чином, позивач у спірних відносинах є споживачем фінансових послуг, а отже, на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням його прав, що було враховано судом при відкритті провадження у справі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що при зверненні до суду за захистом своїх прав позивач була звільнена від оплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4 835, 27 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 42 Конституції України, ст. ст. 3, 15, 16, 92, 192, 207, 237, 246, 267, 509, 520, 524, 526, 528, 533-535, 598, 610, 625, 633, 634, 638, 1058, 1059, 1060, 1061, 1070 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Розірвати договір №SAMDN25000728858606 року від 17.09.2012 року, №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) та АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором №SAMDN25000722896355 від 16.01.2012 року у розмірі 10 590, 93 доларів США, яка складається із: суми коштів - 6 000, 00 доларів США, нарахованих відсотків - 4 242, 41 доларів США, 3 % річних - 348, 52 доларів США.

Розірвати договір №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) та АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором №SAMDN25000722896359 від 16.01.2012 року у розмірі 2 634, 64 доларів США, яка складається із: суми коштів - 1 258, 32 доларів США, нарахованих відсотків - 1 287, 61 доларів США, 3 % річних - 88, 71 доларів США.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 4 835, 27 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», адреса: вул. Січеславська набережна, 29-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38920700.

Суддя Г. О. Матійчук