Рішення № 121685759, 10.06.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 554/9927/23-ц

пр. 2-4884/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №554/9927/23-ц

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Держава Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України

відповідач 2: Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 290 000, 00 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 000, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 17.10.2017 року, справа №554/5683/17, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, щодо повернення матеріалів на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства до Головного управління Національної поліції в Полтавській області та не належного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України, згідно з вимогами Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням порядку та вимог законодавства встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30.03.2017 справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; визнано протиправною бездіяльність Міністерства Внутрішніх справ України, щодо не прийняття рішення на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, згідно вимог Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та не прийняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи згідно вимог Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 по обставинам та порядку встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30.03.2017 справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно ОСОБА_1 про призначення виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням обставин встановлених судом; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратното прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №554/5683/17, виданим Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 12 травня 2020 року ВП НОМЕР_2 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року, закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, справа №554/4569/20, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року, як незаконну. Суд дійшов висновку, що третя особа - Міністерство внутрішніх справ України при затвердженні висновку про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 діяли протиправно, постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року по справі №554/5683/17 не виконана у повному обсязі, а тому відповідач при винесенні постанови про закриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №554/5683/17 від 20 лютого 2018 року, діяв не на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2023 року, справа №640/28394/21, чітко зазначено про необхідність виконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18.10.2017 року по справі 554/5683/17 у повному обсязі, зокрема, в частині призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб, у випадку встановлення працівнику міліції ІІ групи інвалідності.

Вказує, що постанова Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа №554/5683/17, внаслідок бездіяльності відповідача - Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України є невиконаною, адже дії необхідні та достатні на закінчення виконання виконавчого провадження не проведено, грошові кошти в сумі 290 000, 00 грн позивачу не виплачені, що є прямим порушенням прав позивача із завданням матеріальних збитків. Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача позивачу, як інваліду 2-ї групи, довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом направлення непоодиноких звернень, витрачання свого особистого часу, відстоювання порушених прав та інтересів в суді, чим йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 1 000 000, 00 грн.

Таким чином, вважає, протиправною бездіяльністю відповідача йому було завдано матеріальної та моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 26.10.2023 року позовну заяву направлено на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а. с. 61, т. 1).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023 року для розгляд вказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а. с. 68-69, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а. с. 70, т. 1).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено до електронного кабінету учасників справи, також до електронних кабінетів відповідачів було направлено копію позовної заяви з додатками (а. с. 71-73, т. 1).

15.02.2024 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, у якій вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити (а. с. 75-223, т. 1).

28.02.2024 року надійшов відзив відповідача 1 на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що Другим апеляційним адміністративним судом 08.10.2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2020 року ВП НОМЕР_2, зобов`язано відповідача відновити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого 20.02.2018 року Октябрським районним судом м. Полтави та зобов`язано відповідача виконати постанову Октябрського районного суду м. Полтави від 18.10.2017 року по справі №554/5683/17. При цьому, жодним судовим рішенням не визнавалися незаконними дії чи бездіяльність державного виконавця, а також не було встановлено неповноту вжитих заходів примусового характеру. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Невиплачені позивачеві грошові кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню; наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів (а. с. 224-242, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 8, т. 2).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у його відсутність, у якій позов підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі та їх представники у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність учасників справи, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, їх представників, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 17.10.2017 року, справа №554/5683/17, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, щодо повернення матеріалів на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2-ї групи у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства до Головного управління Національної поліції в Полтавській області та не належного їх розгляду Міністерством внутрішніх справ України, згідно з вимогами Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням порядку та вимог законодавства встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30.03.2017 справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; визнано протиправною бездіяльність Міністерства Внутрішніх справ України, щодо не прийняття рішення на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, згідно вимог Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та не прийняття рішення по виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи згідно вимог Постанови КМУ від 21.10.2015 № 850 по обставинам та порядку встановленим постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 30.03.2017 справа №554/1177/17, яка набрала законної сили; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами відносно ОСОБА_1 про призначення виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» з урахуванням обставин встановлених судом; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти відповідне рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду 2-ї групи у розмірі 200-кратното прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (а. с. 32-34, т. 1).

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України від 24 травня 2018 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №554/5683/17, виданим Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України Кузьменка О.С. від 12 травня 2020 року ВП НОМЕР_2 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року, закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, справа №554/4569/20, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа №554/5683/17, виданого Октябрським районним судом м. Полтави 20 лютого 2018 року (а. с. 53-57, т. 1).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року, справа № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Таким чином, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суд повинен виходити з положень ст. 56 Конституції України, ч. 2 ст. 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби усіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, тому він має право на відшкодування майнової шкоди, а саме боргу у розмірі 290 000, 00 грн.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні.

Невиплачені позивачу кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19).

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень, наданих у п. п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції ). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

В одній з перших справ проти України, в якій Європейський суд з прав людини розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Так, в обґрунтування завданої моральної шкоди, позивач посилається, в тому числі, на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, справа №554/4569/20, якою визнано неправомірними дії посадових осіб державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій по примусовому виконанню постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17, а саме скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2020 року ВП № 56466467.

А отже вважає, що зазначеним судовим рішенням встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у частині належного та ефективного виконання судового рішення.

Разом з тим, як встановлено судом, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.09.2021 року, справа №554/10055/20, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано; позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, третя особа - Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000, 00 грн; в іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року (щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди) залишено без змін.

Стягуючи на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн за невиконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа №554/10055/20) виходив із того, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, справа №554/4569/20, встановлена бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Винесення вказаної постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.09.2021 року, справа №554/10055/20, та стягнення на користь позивача моральної шкоди за невиконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17, у розмірі 20 000, 00 грн підтверджується самим позивачем.

Таким чином, позивач вже реалізував своє право на стягнення моральної шкоди за невиконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17.

Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачу) одноразовим платежем. Якщо договором або законом не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди у спірних правовідносинах, то позови про таке відшкодування не підлягають задоволенню.

Схожі за змістом висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року, справа №641/8857/17.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17, відповідний позов був розглянутий і частково задоволений, а саме: на користь позивача стягнуто 20 000, 00 грн в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням відповідного судового рішення.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення, а отже відсутні підстави для відшкодування останньому моральної шкоди.

Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що після винесення постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.09.2021 року, справа №554/10055/20, якою стягнено на користь позивача моральної шкоди за невиконання постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2017 року, справа № 554/5683/17, у розмірі 20 000, 00 грн, позивачу було знову завдано моральної шкоди діями чи бездіяльність відповідачів.

Також, вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.

За вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим, позивач не надала суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати віднесено за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 1173, 1174 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Держава Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України, адреса: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622.

Відповідач 2: Державна казначейська служба України, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя Г. О. Матійчук