Рішення № 121658659, 05.09.2024, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" вересня 2024 р. Справа № 911/658/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго", 08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49

про стягнення 1 150 144 926, 55 грн за двостороннім договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників:

від позивача: Литвин П.В.;

від відповідача: Гавкалюк В.В.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (надалі також ТОВ "ГК "Нафтогаз України" / позивач) звернулося через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (надалі також ПАТ "Центренерго" / відповідач), з урахуванням зменшення суми основного боргу за заявою від 26.06.2024, про стягнення заборгованості за двостороннім договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022 у загальному розмірі 1 150 144 926, 55 грн, з яких:

660 384 626, 42 грн основного боргу;

255 885 133, 07 грн процентів за користування коштами (20 %);

164 701 161, 76 грн пені;

25 839 394, 04 грн 3 % річних;

43 334 611, 26 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов вказаного договору, ним, як покупцем, протягом двох банківських днів з дати укладання договору здійснено оплату за електричну енергію шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача в розмірі 100 % вартості обсягу електричної енергії у загальній сумі 660 451 746, 90 грн, однак відповідач належним чином не виконано взятих на себе зобов`язань за означеним договором в частині відпуску електричної енергії в Об`єднану Енергосистему України згідно графіку відпуску / відбору електричної енергії, погодженого у додатку № 1 до договору.

Господарський суд Київської області ухвалою від 20.03.2024, зокрема, прийняв до розгляду позовну заяву ТОВ "ГК "Нафтогаз України" та відкрив провадження у справі № 911/658/24 за правилами загального позовного провадження.

08 квітня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від ПАТ "Центренерго" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити позивачу в його задоволенні. Водночас із відзиву випливає, що він не містить вказівки на незгоду відповідача щодо обставин наявності основної заборгованості, оскільки відповідач зазначає, що станом на дату подання відзиву заборгованість частково ним погашена. Щодо заборони на нарахування та стягнення штрафних санкцій, процентів за користування чужими грошовими коштами та списання інфляційних втрат і 3 % річних відповідач послався на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, форс-мажорні обставини та неможливість одночасного нарахування процентів як за правомірне так і за неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Також у відзиві, керуючись частинами першою, другою статті 90 Господарського процесуального кодексу України, відповідач поставив позивачу питання щодо припинення договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022, а саме: чи за взаємною згодою, шляхом обміну листами, приймалося між сторонами договору рішення про дострокове припинення дії договору?

19 квітня 2024 року через подання до суду відповіді на відзив, позивач скористався правом, передбаченим статтею 166 Господарського процесуального кодексу України, виклавши свої пояснення та аргументи щодо наведених відповідачем заперечень. Відповідь на відзив позивач надіслана до суду через підсистему "Електронний суд".

30 квітня 2024 року через підсистему "Електронний суд" від ПАТ "Центренерго" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог обґрунтовуючи це, зокрема, скрутним становищем товариства.

02 травня 2024 року ТОВ "ГК "Нафтогаз України" надіслало через підсистему "Електронний суд" відповідь на запитання відповідача, яке було поставлене у відзиві на позовну заяву, що оформлено у вигляді заяви свідка. Водночас оригінал такої заяви надійшов до канцелярії суду засобами поштового зв`язку 03.05.2024.

ТОВ "ГК "Нафтогаз України" 30.05.2024 через підсистему "Електронний суд" надіслало заяву про збільшення розміру позовних вимог, вирішення питання по якій суд, у підготовчому судовому засіданні 30.05.2024, відклав на наступне засідання. Водночас пізніше, в підготовчому засіданні 08.08.2024, позивач просив залишити без розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог подану 30.05.2024.

Натомість 27.06.2024 ТОВ "ГК "Нафтогаз України" через підсистему "Електронний суд" надіслало заяву про збільшення розміру позовних вимог в новій редакції, яку суд ухвалою від 08.08.2024 задовольнив частково, прийнявши її в частині зменшення основної суми боргу на 67 120, 48 грн, в іншій частині заяву про збільшення позовних вимог суд залишив без задоволення.

Також 30.05.2024 позивач надіслав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи листа НЕК "Укренерго" від 22.05.2024 № 01/30890, який підтверджує факт нездійснення покладених на відповідача обов`язків щодо поставки товару (електроенергії) за договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022.

ПАТ "Центренерго" через підсистему "Електронний суд" 30.05.2024 та 08.08.2024 надіслав додаткові пояснення у справі, в яких наведено правові висновки Верховного Суду щодо застосування постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 та висновки Господарського суду Київської області в аналогічній страві щодо форс-мажорних обставин, які послугували достроковому розірванню договору.

Ухвалою суду від 08.08.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/658/24, справу призначено до розгляду по суті на 05.09.2024.

Присутнім в судовому засіданні 05.09.2024 представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 05.09.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В :

21 лютого 2022 року між ПАТ "Центренерго" (далі продавець) та ТОВ ГК "Нафтогаз України" (далі покупець) укладено двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД (далі Договір).

Предметом договору є купівля-продаж електричної енергії, при цьому продавець зобов`язувався відпустити електричну енергію в Об`єднану Енергосистему України, а покупець зобов`язувався відібрати електричну енергію з об`єднаної Енергосистеми України згідно Графіку відпуску / відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1 до договору (розділ 2 Договору).

Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу та загальна її вартість за Договором визначаються у додатку № 1 до Договору про що зазначено у пункті 3.1 Договору.

За умовами пункту 3.2 Договору оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця , шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості 100 % всього обсягу електричної енергії передбаченої цим Договором протягом 2-х банківських днів з дня укладення Договору.

Згідно додатку № 1 до Договору, копія якого долучена до позовної заяви, сторони погодили, що обсяг електроенергії за Договором становить 367 030 МВт*год; ціна за 1 МВт*год 1 500, 00 грн; загальна вартість електроенергії 660 654 000, 00 грн разом з ПДВ; графік відпуску / відбору електричної з 01.01.2023 по 31.03.2023.

Пунктом 3.3 Договору визначено період відпуску / відбору електричної енергії, який складається з таких етапів:

1 етап відпуску / відбору: з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року;

2 етап відпуску / відбору: з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року;

З етап відпуску / відбору: з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року.

Позивач відмітив, що на виконання умов Договору, ним здійснено оплату за електричну енергію шляхом перерахування на користь відповідача грошових коштів в розмірі 100 % вартості обсягу електричної енергії за Договором у розмірі 660 654 000, 00 грн, а саме відповідно до платіжної інструкції № 13967 (#927682928801) від 22.02.2022 339 502 750, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції № 60283494 від 22.02.2022 321 151 250, 00 грн.

Згідно із пунктом 2.1.2 Договору продавець залишає за собою право в односторонньому порядку відмовитись від погоджених Додатком № 1 обсягів електричної енергії, в тому числі відмовитись від 100 % обсягів, шляхом одностороннього розірвання Договору за умови письмового повідомлення про це покупця не менш як за 90 днів до 1 етапу періоду відпуску / відбору передбаченого пунктом 3.3 Договору.

За умови дотримання порядку встановленого цим пунктом, продавець зобов`язаний у строк, що не перевищує 7 банківських днів від дати надсилання покупцю повідомлення про одностороннє розірвання Договору, повернути на розрахунковий рахунок покупця, зазначений у Розділі 10 цього Договору, 100 % вартості всього обсягу електричної енергії, що були сплачені покупцем в порядку п. 3.2 Договору. Продавець зобов`язаний сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів отриманих за Договором, що розраховується за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).

У випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення.

Як випливає з обставин справи, відповідач листом № 24/2406 від 29.09.2022 з посиланням на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 повідомив позивача про одностороннє розірвання двостороннього договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022. Зазначений лист направлено позивачу 29.09.2022, що вбачається з долученої до справи копії опису вкладення у цінний лист, на якому наявна печатка поштового оператора АТ "Укрпошта". Сторонами не заперечується даний факт.

Отже позивач зазначає, що з 29.09.2022, з урахуванням умов пункту 2.1.2 Договору, у відповідача виник обов`язок повернути, протягом 7 банківських днів від дати надсилання позивачу такого повідомлення, грошові кошти сплачені позивачем за обсяг невідпущеної електричної енергії за Договором.

Оскільки відповідач не повернув позивачу кошти, останній звернувся до відповідача з листом від 11.10.2022 № 119/07-16969-2022, в якому просив повернути грошові кошти у розмірі 660 654 000, 00 грн, сплачені позивачем на користь відповідача за обсяг електричної енергії невідпущеної на відповідному етапі відпуску / відбору та сплатити позивачу за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів отриманих за Договором, що розраховуються за період з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення (в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України).

Однак, вказана вимога позивача про повернення грошових коштів відповідачем не виконана, що зумовило потребу для звернення до суду.

Водночас пунктом 4.2 Договору передбачено, що для забезпечення виконання зобов`язань за цим Договором продавець після укладання Договору зобов`язується укласти Договори або додаткові угоди до Договорів банківського рахунку щодо здійснення Договірного списання з рахунків продавця, на який надходять кошти в оплату за електричну енергію.

На виконаннями вимог означеного пункту Договору, ПАТ "Центренерго" 09.05.2022 уклало з АТ "Ощадбанк" за участю ТОВ "ГК "Нафтогаз України" договір про договірне списання № 684, за умовами якого Банк та відповідач домовилися, що останній надає Банку право здійснювати договірне списання коштів на рахунок позивача для проведення розрахунків між сторонами за двостороннім договором № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022.

Звертаючись до суду з означеним позовом позивач вказав, що згідно даних бухгалтерського обліку, що підтверджується інформацією отриманою від АТ "Ощадбанк" про надходження коштів на рахунки позивача в рахунок погашення боргу за договором купівлі-продажу електричної енергії на підставі договору про договірне списання з рахунків відповідача у період з 05.12.2022 по 29.01.2024 на користь позивача зараховано 202 253, 10 грн.

Водночас під час розгляду справи, позивачем підтверджено викладені відповідачем обставини про часткове погашення основної заборгованості, зокрема, у період з 29.01.2024 по 14.05.2024 відповідачем погашено заборгованість у розмірі 67 120, 48 грн, що також підтверджується листом АТ "Ощадбанк" від 21.05.2024 № 16/2-09/60259/2024. Враховуючи викладене, суд ухвалою від 08.08.2024 прийняв зменшення позовних вимог в частині основної суми заборгованості та визначив нову ціну позову 1 150 144 926, 55 грн.

За таких умов, на час розгляду справи, сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення становить 660 384 626, 42 грн.

Заразом враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань із повернення грошових коштів позивачу за Договором, останнім також нараховано та заявлено до стягнення 255 885 133, 07 грн процентів за користування коштами на підставі статті 536 Цивільного кодексу України, 164 701 161, 76 грн пені, 25 839 394, 04 грн 3 % річних та 43 334 611, 26 грн інфляційних втрат.

Відповідач в свою чергу наголошує на тому, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) № 332 від 25.02.2022 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" було зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Згідно до пункту 16 частини першої 1 постанови НКРЕКП № 332, на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Таким чином, за переконанням відповідача, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як Регулятор ринку електричної енергії, та зважаючи на пункт 1.5 Договору, постановою № 332 від 25.02.2022 ввела заборону на нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії до закінчення періоду воєнного стану, а отже відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій.

Відповідач також вважає, що є неможливим одночасне нарахування процентів як за правомірне так і за неправомірне користування чужими грошовими коштами. З моменту невиконання правомірної вимоги про повернення коштів позивач має право лише нараховувати 3 % річних згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Водночас, позивач нараховує проценти з моменту перерахування коштів відповідачу (лютий 2022 року) до 29.01.2024 (дату подачі позову). Враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, позивач мав право нараховувати 20 % лише до дати невиконання вимоги про повернення коштів або до моменту дострокового розірвання договору. Зазначені обставини вказують на неправильне обрахування позивачем відсотків за користування чужими грошовими коштами.

У будь-якому разі ПАТ "Центренерго" заперечує проти правомірності нарахування будь-яких відсотків та штрафних санкцій.

Окремо відповідач наголосив на тому, що 24.02.2022 року російська федерація вторглась на територію України і розпочала повномасштабну військову агресію.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно із пунктом 5.3 Договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

ПАТ "Центренерго" листом № 24/2406 від 29.09.2022 повідомило ТОВ "ГК "Нафтогаз України" про існування форс-мажорних обставин по виконанню договору.

Водночас, як повідомив відповідач, сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) буде надано до суду додаткового, після отримання відповіді на адвокатський запит, разом з тим відповідач наголошує, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, за даних умов здійснення господарської діяльності та перебування товариства в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями.

Також відповідач посилається на скрутне становище товариства, обґрунтовуючи це тим, що через військову агресію російської федерації теплові електростанції, які входять до складу ПАТ "Центренерго" (Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС) зазнали руйнувань. ПАТ "Центренерго" також зазначає про недоотримання значної частини грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії та вказує на те, що він також несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності держави, виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України.

Також відповідач вважає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредиту, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію, та як наслідок відповідач зазначає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які в свою чергу звільняють ПАТ "Центренерго" від відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно нараховані інфляційні втрати та 3 % річних мають бути списані позивачем.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов таких висновків.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 Цивільного кодексу України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно статті 174 Господарського кодексу України є господарський договір.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до частин першої, другої статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище врегульовані Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).

Відповідно до пунктів 17, 74, 96 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", двосторонній договір договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу; ринок електричної енергії система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та / або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам; учасник ринку електричної енергії виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом.

Статтею 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі.

Відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та / або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов`язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору. Сторони двостороннього договору відповідно до правил ринку інформують про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним договором. Таке повідомлення є підставою для внесення зазначених обсягів до добових графіків електричної енергії відповідних учасників ринку відповідно до правил ринку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу приписів статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Як встановлено судом вище та узгоджено сторонами в пункті 3.2 Договору, оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати.

Матеріалами справи (платіжні інструкції від 22.02.2022 № 13967 (#927682928801) та № 60283494) підтверджується, що позивач, на виконання вимог пункту 3.2 Договору, сплатив на користь відповідача суму попередньої оплати в розмірі 660 654 000, 00 грн за електричну енергію за період постачання з 01.01.2023 по 31.03.2023.

Водночас, у відповідності до пункту 2.1.2 Договору продавець (відповідач) залишає за собою право в односторонньому порядку відмовитись від погоджених Додатком № 1 обсягів електричної енергії, в тому числі відмовитись від 100 % обсягів, шляхом одностороннього розірвання Договору за умови письмового повідомлення про це покупця не менш як за 90 днів до 1 етапу періоду відпуску / відбору передбаченого пунктом 3.3 Договору.

З матеріалів справи випливає, що листом № 24/2406 від 29.09.2022 відповідач повідомив позивача про одностороннє розірвання двостороннього договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022.

Водночас судом встановлено, що таке повідомлення виконано відповідачем відповідно до вимог підпункту 2.1.2 Договору, а саме, не менше як за 90 днів до 1 етапу періоду відпуску / відбору електричної енергії.

Заразом факт розірвання двостороннього договору № 20/22-03-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 21.02.2022 та відповідно факт не відпуску / відбору електричної енергії у загальному обсязі 367 030 МВт*год сторонами не заперечується.

В силу положень частини першої, другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону.

При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містить стаття 291 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

В той же час у розділі 2 Договору передбачено, що у разі одностороннього розірвання договору відповідач зобов`язаний у строк, що не перевищує 7 банківських днів від дати надсилання позивачу повідомлення про одностороннє розірвання договору, повернути на розрахунковий рахунок покупця 100 % вартості всього обсягу електричної енергії, що були сплачені покупцем в порядку п. 3.2 Договору.

З матеріалів справи випливає, що вимоги щодо повернення 100 % вартості обсягу електричної енергії, сплачених позивачем на користь відповідача, останнім не було виконано в повному обсязі, а також не виконано прохання позивача про повернення всієї суми сплачених коштів, що заявлене у листі від 11.10.2022 № 119/07-16969-2022.

Матеріалами справи підтверджено часткове повернення (списання за Договором про договірне списання № 684) коштів у загальній сумі 269 373, 58 грн.

Зважаючи на викладене, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 660 384 626, 42 грн боргу, що виник за договором, як попередня оплата за електричну енергію, що не була поставлена і щодо якої у відповідача, виник обов`язок з її повернення відповідно до підпункту 2.1.2 Договору.

Щодо посилань відповідача на неможливість належного виконання своїх зобов`язань перед позивачем внаслідок обставин непереборної сили, спричиненої військовими діями, про що відповідач повідомляв позивача листом № 24/2406 від 29.09.2022, суд зазначає таке.

Перш за все суд зауважує, що реквізити листа з яким звертався відповідач до позивача щодо повідомлення про настання форс-мажорних обставин, вказані відповідачем у відзиві № 24/2406 від 29.09.2022 помилкові, оскільки до матеріалів відзиву додано копію листа з № 24/959 від 25.04.2022 "про обставини непереборної сили", що адресований ТОВ "ГК "Нафтогаз України" та в якому міститься посилання на договір № 20/22-03-РДД від 21.02.2022. Отже належними реквізитами означеного листа є № 24/959 від 25.04.2022.

Відповідно до пункту 5.2 Договору купівлі-продажу сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 банківських днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, а згідно з пунктом 5.3 даного Договору, доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

У статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Також в ній визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) це документ, за затвердженими президією Торгово-промислової палати України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.

Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 зазначеного Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та / чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та / чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Враховуючи наведене, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Таким чином, сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.

Водночас, як з`ясовано судом, матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов`язань відповідача за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД від 21.02.2022.

Суд критично відноситься щодо посилань відповідача на лист від 25.04.2022 № 24/959, яким він повідомляв позивача про неможливість виконання зобов`язань за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії № 20/22-03-РДД від 21.02.2022 з підстав введення на території України воєнного стану, оскільки такий лист не є тим документом, який засвідчує настання форс-мажорних обставин.

Таким чином, відповідач не надав достатніх доказів, що підтверджували б наявність підстав для застосування наслідків настання для нього форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

Щодо заявленої пені у розмірі 164 701 161, 76 грн, нарахованої за період з 11.10.2022 по 03.04.2023, суд зазначає таке.

В силу статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно частини другої статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Як визначено частиною першою статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначав суд, умовами Договору передбачено, що у випадку невиконання продавцем у встановлений строк свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів сплачених покупцем, продавець додатково сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно повернутих покупцю грошових коштів за кожен день прострочення за весь період наявного прострочення.

Однак, як вірно взято до уваги відповідачем, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) постановою від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" надано настанови учасникам ринку електричної енергії, які є обов`язковими для застосування.

Зокрема, повноваження НКРЕКП визначені Законом України "Про Національну комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".

Згідно частини першої статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Пунктом 3 частини другої статті 14 Закону визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" до повноважень регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

З наведених норм права слідує, що Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави; забезпечує енергетичнубезпеку; приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов`язкові до виконання.

Відповідно до пункту 5 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (доповненим згідно постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".

В подальшому в редакції постанови НКРЕКП № 413 від 26.04.2022 замінено пункти постанови № 332 пунктом 1, який доповнено підпунктом 16 такого змісту: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

Відповідно до Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.

Станом на момент ухвалення рішення, відповідними Указами Президента України, зокрема від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженим Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX, строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжено до 09.11.2024.

Отже, положення постанови НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 (у редакції постанови № 413 від 26.04.2022) мають застосовуватися до спірних правовідносин, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 164 701 161, 76 грн.

Також позивач заявив до стягнення 255 885 133, 07 грн 20 % річних за користування чужими коштами на підставі підпункту 2.1.2 Договору.

Згідно з частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом, умовами Договору (абз. 2 підпункт 2.1.2) визначено порядок обчислення процентів за користування коштами попередньої оплати у випадку одностороннього розірвання договору: (1) продавець зобов`язаний сплатити покупцю за користування грошовими коштами, які були отримані як оплата за електричну енергію проценти у розмірі 20 % річних від загальної суми коштів отриманих за Договором; (2) період нарахування з дати фактичного перерахування коштів на рахунок продавця та до дати фактичного повернення.

Суд зазначає, що статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не повернув позивачу кошти попередньої оплати, а тому у відповідності до підпункту 2.1.2 Договору на відповідача покладено обов`язок сплатити позивачу проценти у розмірі 20 % річних за користування грошовими коштами.

Перевіривши розрахунок позивача, виконаний за період з 22.02.2022 по 29.01.2024, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин положення статті 253 Цивільного кодексу України. У зв`язку із чим, за перерахунком суду сума 20 % річних становить 255 523 130, 88 грн, яку суд задовольняє.

Також позивач заявив до стягнення інфляційні у сумі 43 334 611, 41 грн та 3 % річних у сумі 25 839 394, 04 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, у якому виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (у зв`язку з розірванням договору), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Водночас, щодо нарахувань 3 % річних суд зазначає, що період їх нарахувань перекликається із періодом нарахувань 20 % річних за користування коштами, а тому суд доходить висновку, що одночасне нарахування процентів як за правомірне, так і за неправомірне користування грошовими коштами є неможливим, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 3 % річних.

Здійснивши перевірку виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.

Щодо інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує таке.

Суд відхиляє твердження відповідача, що до спірних правовідносин має бути застосовані положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такий пункт звільняє від відповідальності передбаченої статтею 625 ЦК України позичальників, яким було надано кредит, позаяк, договір не є кредитним договором у розумінні наведеного пункту Прикінцевих та перехідних положень кодексу.

Факт попередньої оплати за договором не є тотожним поняттям до надання грошових коштів у кредит. Статтею 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В той час, як попередня оплата за статтею 693 Цивільного кодексу України трактується, як обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Сторони договору № 20/22-03-РДД від 21.02.2022 наділені обов`язками та правами покупця й продавця і не є кредитодавцем (банком) чи позичальником грошових коштів, предмет договору не відповідає суті кредитного договору, а відтак підстави для застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у суду відсутні.

Щодо заявленого клопотання про зменшення 20 %, 3 % річних, а також інфляційних втрат слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено можливості для зменшення розміру заявлених до стягнення 20 %, 3 % річних, інфляційних втрат, у зв`язку із чим клопотання відповідача про їх зменшення є необґрунтованим і задоволенню не підлягає. Водночас судом відмовлено у задоволенні 3 % річних.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд констатує, що решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Водночас суд враховує те, що за частину позовних вимог, які є задоволені судом розмір судового збору є таким, що перебільшує максимальну ставку, що визначена Законом України "Про судовий збір", а також те, що позов подано в електронній формі, а тому застосовується коофіцієнт пониження суми судового збору (частина третя статті 4 Закону). Отже сума судового збору, що покладається на відповідача складає 721 681, 41 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 40121452) 660 384 626, 42 грн основного боргу, 255 523 130, 88 грн 20 % річних за користування коштами, 43 334 611, 26 грн втрат від інфляції та 721 681, 41 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Відмовити в інші частині позовних вимог.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 16.09.2024