Рішення № 121635114, 16.09.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2024 р. справа № 300/5163/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення від 23.05.2024 та зобов`язання до вчинення дій, -

Стислий виклад позицій сторін. Процесуальні дії суду:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову у призначенні позивачу пенсії; зобов`язати відповідача зарахувати до стажу позивача періоди роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, з 01.01.1992 по 16.03.1992 і з 05.02.1996 по 25.05.1996 зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.08.1979 і призначити позивачу пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.01.2024.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 12.01.2024 призначено пенсію за віком, яку позивач отримував по 31.05.2024. Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 відмовлено в призначенні пенсії за віком за результатом розгляду заяви від 14.03.2024, а листом № 0900-0401-8/31673 від 03.06.2024 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повідомило позивача, що в пенсійній справі ОСОБА_1 встановлена переплата пенсії в сумі 12320,81 грн. за період з 12.01.2024 по 31.05.2024 у зв`язку з переглядом страхового стажу, а саме виключенням із стажу періоду роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, оскільки у записі про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а печатка якою скріплено запис про звільнення є нечитабельною; періоди з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996 в Російській Федерації, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. ОСОБА_1 вважає зазначене рішення відповідача 1 протиправним, оскільки вищевказані періоди роботи позивача підтверджується трудовою книжкою, яка є основним документом про трудову діяльність особи. При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудових книжок на підприємстві, а певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Таким чином в ГУ ПФУ у Вінницькій області не було підстав для незарахування позивачу періодів до страхового стажу, при цьому такий період без жодних зауважень був зарахований відповідачем 1 під час призначення позивачу пенсії з 12.01.2024.

Ухвалою від 08.07.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

22.07.2024 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ у Вінницькій області № 0200-0902-8/67820 від 18.07.2024 на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача 1 вказав, що за результатами розгляду заяви від 14.03.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком прийнято у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, оскільки у записі про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а печатка якою скріплено запис про звільнення є нечитабельною; періоди з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996 в Російській Федерації, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, страховий стаж позивача становить 20 років 11 місяців 07 днів, при необхідному 21 рік. Представник відповідача 1 просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 30-32).

До відзиву № 0200-0902-8/67820 від 18.07.2024 на позовну заяву ГУ ПФУ у Вінницькій області долучило копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 33-82).

Ухвалою від 25.07.2024 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як другого відповідача у справі № 300/5163/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 23.05.2024 та зобов`язання до вчинення дій.

12.08.2024 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 0900-0903-8/42652 від 02.08.2024 на позовну заяву. У відзиві відповідач 2 заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача 1 вказав, що ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою від 04.03.2024 про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення від 11.03.2024 № 092750009842 про призначення пенсії за віком з врахуванням страхового стажу 21 рік 1 місяць 13 днів. 23.05.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області переглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу 20 років 11 місяців 07 днів, при необхідному 21 рік. Так, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди його роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, оскільки у записі про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а печатка якою скріплено запис про звільнення є нечитабельною, періоди з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996 в Російській Федерації, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представник відповідача 2 просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 87-90).

В зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці в період з 29.07.2024 по 02.09.2024, та на листку непрацездатності з 09.09.2024 по 11.09.2024, рішення в цій справі ухвалене судом у розумний строк після виходу судді на роботу, з огляду на вказані обставини.

Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 12.01.2024 через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 47-48), за результатом розгляду якої Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення № 092750009842 від 18.01.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік, оскільки страховий стаж позивача становить 20 років 07.місяців 17 днів (а.с. 11).

ОСОБА_1 15.02.2024 на рахунок Пенсійного фонду України вніс кошти в сумі 8056,34 грн. за стаж роботи за листопад 2007 року, травень 2011 року, квітень 2012 року, січень 2016 року, квітень та червень 2023 року (а.с. 12-14).

Позивач звернувся 04.03.2024 через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 41-42).

Згідно розписки-повідомлення до заяви від 04.03.2024 додано: паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 63-65); довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; трудову книжку серії НОМЕР_1 від 09.08.1979 (а.с. 75-80); військовий квиток серії НОМЕР_3 від 11.11.1979 (а.с. 37-38); НОМЕР_4 від 14.07.1979 (а.с. 39); довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.12.2023 № 69 (а.с. 40); посвідчення серії НОМЕР_5 від 12.01.2024 (а.с. 67); квитанцію № 9 від 15.02.2024 (а.с. 12).

За результатом розгляду заяви від 04.03.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення від 11.03.2024 № 092750009842 про призначення ОСОБА_1 з 12.01.2024 пенсії за віком з врахуванням страхового стажу 21 рік 1 місяць 13 днів.

Листом від 12.04.2024 № 0900-0304-9/22523 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області звернулося до ГУ ПФУ у Вінницькій області, в якому просило повторно переглянути рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 , оскільки за результатами перегляду електронної пенсійної справи встановлено, що позивачу безпідставно зараховано до страхового стажу період роботи з 09.08.1979 по 14.10.1979, оскільки у записі про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а також печатка, якою скріплено запис про звільнення є нечитабельною (а.с. 52).

23.05.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 092750009842 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком (на заміну рішення про призначення пенсії № № 092750009842 від 11.03.2024). Страховий стаж ОСОБА_1 становить 20 років 11 місяців 07 днів. До загального стажу роботи не зараховано періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.08.1979:

- з 09.08.1979 по 16.10.1979, оскільки у записі № 2 про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а також нечитабельний відтиск печатки, якою скріплено запис про звільнення, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993;

- з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, та пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, і до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР лише по 31.12.1991 (а.с. 9-10).

Листом № 0900-0401-8/31673 від 03.06.2024 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повідомило позивача, що в пенсійній справі ОСОБА_1 встановлена переплата пенсії в сумі 12320,81 грн. за період з 12.01.2024 по 31.05.2024 у зв`язку з переглядом страхового стажу, а саме виключенням із стажу періоду роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, оскільки у записі про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а печатка якою скріплено запис про звільнення є нечитабельною (а.с. 15).

Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову у призначенні позивачу пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд скасувати таке рішення та зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до стажу позивача періоди роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979, з 01.01.1992 по 16.03.1992 і з 05.02.1996 по 25.05.1996 зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.08.1979 і призначити позивачу пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 12.01.2024.

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами:

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 26.11.1998 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 63).

З огляду на зміст вищевказаних положень закону пенсійний вік для позивача становить 60 років, за умови наявності страхового стажу 28 років.

Зважаючи на відсутність необхідно стажу 28 років станом на день досягнення 60 років, ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком після досягнення 63 років. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 63 роки; страховий стаж від 21 до 31 років.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 на час звернення до пенсійного органу із заявою від 12.01.2021 про призначення пенсії за віком досяг віку 63 роки.

Щодо дотримання умов закону для призначення пенсії за віком в частині наявності в позивача страхового стажу, то судом встановлено, що згідно розрахунку стажу, проведеного при первинному призначенні пенсії позивачу, страховий стаж ОСОБА_1 становив 21 рік 1 місяць 13 днів. Однак при перегляді пенсійної справи позивача, відповідач 1 в оспореному рішенні переглянув страховий стаж, що дає право на пенсію за віком, та виключив з нього період трудової діяльності ОСОБА_1 з 09.08.1979 по 16.10.1979, а також не зарахував періоди роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996.

Щодо періоду роботи позивача з 09.08.1979 по 16.10.1979, то суд вказує на таке.

Згідно з статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.08.1979, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач: з 09.08.1979 прийнятий на посаду електрогазозварювальника 3-го розряду в ПМК-2 Облмежкомхозстроя; з 16.10.1979 звільнений у зв`язку зі службою в радянській армії (зворотній бік а.с. 75).

Відповідно до рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення від 11.03.2024 № 092750009842 про призначення позивачу пенсії за віком вказаний період роботи з 09.08.1979 по 16.10.1979 зарахований до страхового стажу позивача без жодних зауважень.

Натомість згідно рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, до загального страхового стажу роботи не зараховано період з 09.08.1979 по 16.10.1979, зазначений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.08.1979, оскільки у записі № 2 про звільнення з роботи відсутня назва посади та підпис компетентної особи, а також нечитабельний відтиск печатки, якою скріплено запис про звільнення, чим порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993.

Суд звертає увагу на те, що в спірний період була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за № таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу Відомості про роботу у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

В спірному випадку запис № 1 про прийняття ОСОБА_1 на посаду електрогазозварювальника 3-го розряду в ПМК-2 Облмежкомхозстроя, записаний акуратно, є чітким та зрозумілим, вчинений на підставі наказу №39 від 06.08.1979.

Запис № 2 про звільнення з роботи 16.10.1979 з ПМК-2 Облмежкомхозстроя записаний акуратно, є чітким та зрозумілим, вчинений на підставі наказу № 53 від 15.10.1979 (зворотній бік а.с. 75).

Так, запис № 2 про звільнення не містить назву та підпис посадової особи підприємства, яка вчинила такий запис, то суд зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка зазнала такого порушення, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає позивачу право на призначення пенсії по інвалідності, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 06.02.2018 в справі № 677/277/17, від 21.02.2018 в справі № 687/975/17.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, органом Пенсійного фонду України не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Щодо доводів пенсійного органу про нечитабельний відтиск печатки, якою скріплено запис про звільнення, то суд звертає увагу на значний проміжок часу більше сорока років, який минув з дати внесення таких записів до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.08.1979.

Суд звертає увагу на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є саме трудова книжка. Натомість, згідно вимог пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, або коли трудова книжка містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16 зазначив, що лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.

В спірному випадку трудова книжка серії НОМЕР_1 від 09.08.1979 містить відомості про період роботи позивача з 09.08.1979 по 16.10.1979. Така трудова книжка є належним та допустимим доказом вказаного періоду роботи позивача, оскільки містить інформацію стосовно періоду роботи з з 09.08.1979 по 16.10.1979, а саме: дати прийняття на роботу, найменування роботодавця, де працював позивач, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений з роботи, містить відтиск печатки.

Також суд звертає увагу на те, що записи в трудовій книжці про період роботи позивача з 09.08.1979 по 16.10.1979 записи №№ 1, 2, узгоджуються в хронологічному порядку із записами на першій сторінці серії НОМЕР_1 від 09.08.1979, яка згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнена відповідальною особою першого роботодавця позивача - ПМК-2 Облмежкомхозстроя, містить прізвище такої відповідальної особи за видачу трудових книжок - «Витвицькая» та чітку печатку підприємства ПМК-2 Облмежкомхозстроя (а.с. 75).

Отже, трудова книжка серії НОМЕР_1 від 09.08.1979 є основним та достатнім документом, що підтверджує стаж роботи позивача з 09.08.1979 по 16.10.1979 в ПМК-2 Облмежкомхозстроя.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що вказані заперечення відповідачів щодо наданої позивачем трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування періоду роботи позивача з 09.08.1979 по 16.10.1979 для обрахунку стажу при призначенні пенсії. За вказаних обставин, рішення органу Пенсійного фонду України є з надмірним формалізмом, наслідком чого стало порушення конституційного права позивача на соціальний захист у формі отримання пенсії за віком.

Водночас, суд звертає увагу на накладення такого періоду з 09.08.1979 по 16.10.1979 на період проходження військової служби ОСОБА_1 в радянській армії з 15.10.1979 по 18.11.1981, а саме два дні 15.10.1979 та 16.10.1979.

Так, згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22.12.2023 № 69 ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах в період з 15.10.1979 по 18.11.1981 (а.с. 40).

При цьому, саме з 15.10.1979 пенсійний орган зарахував період проходження військової служби позивачем, що підтверджується розрахунком стажу від 04.03.2024 (а.с. 7).

За вказаних обставин, такий період роботи на посаді електрогазозварювальника 3-го розряду в ПМК-2 Облмежкомхозстроя підлягає зарахуванню саме з 09.08.1979 по 14.10.1979, тобто в межах періоду, який не накладається з періодом проходження позивачем військової служи. Так, у випадку зарахування періоду роботи по 16.10.1979, то ці два дні 15.10.1979 та 16.10.1979 безпідставно буде зараховано двічі: в періоді в періоді роботи на посаді електрогазозварювальника 3-го розряду в ПМК-2 Облмежкомхозстроя та періоді проходження військової служби.

Щодо періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, то суд вказує на таке.

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.08.1979, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач: з 26.08.1991 по 16.03.1992 працював в цеху № 4 вахтово-експедиційним методом на посаді електрогазозварника 4 розряду в ПСРВ «Тюменьенергоспецремонт»; з 05.02.1996 по 25.05.1996 працював на посаді газоелектрозварника 4 розряду в СУ «Промстрой» вахтово-експедиційним методом в АОО «Сургутенергострой» (зворотній бік а.с. 77, 79).

Відповідно до рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, до загального страхового стажу роботи не зараховано періоди з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , дата заповнення 09.08.1979, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, та пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, і до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР лише по 31.12.1991.

Отже, єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи на території Російської Федерації слугувала обставина припинення участі Російської Федерація та України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд критично оцінює такі мотиви відмови відповідача 1, викладені в оспореному рішенні від 23.05.2024 № 092750009842, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України Про міжнародні договори України припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України Про міжнародні договори України припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Також судом враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періоду роботи позивача в Російській Федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період чинності такого міжнародного договору.

Суд вважає, з огляду на викладені вище мотиви, що відмова в зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи на території Російської Федерації з вказаних в рішенні від 23.05.2024 № 092750009842 підстав, є протиправною, оскільки ОСОБА_1 працювала в Російській Федерації в періоди з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, тобто під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.

Таким чином вказані вище періоди трудової діяльності позивача мають бути враховані пенсійним органом до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком.

Щодо доводів про відсутність доказів сплати позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації, то суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Подібні за суттю вимоги передбачені законодавством Російської Федерації. Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону Про трудові пенсії в Російській Федерації від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.

Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Федеральним законом Про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації № 167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.

Пунктом 1 статті 11 федерального закону Російської Федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд Російської Федерації.

Таким чином, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду Російської Федерації виник з 01.01.2012.

Отже, як законодавством України, так і законодавством Російської Федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умови сплати роботодавцем страхових внесків до пенсійного фонду тієї держави, на території якої здійснювалась така діяльність. Також, з огляду на доводи відповідача 1 щодо необхідності підтвердження пенсійним органом Російської Федерації фактів сплати страхових внесків, суд звертає увагу на те, що такий обов`язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду Російської Федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.

Натомість позивач працював на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, тобто в період, коли не існувало обов`язку щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду Російської Федерації.

Таким чином, доводи про відсутність доказів сплати позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за період роботи з 01.01.1992 по 16.03.1992, з 05.02.1996 по 25.05.1996, є безпідставними.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень, вказують на протиправність рішення відповідача 1 від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову в призначенні позивачу пенсії, оскільки таке рішення прийнято ГУ ПФУ у Вінницькій області безпідставно та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Отже, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 належить скасувати.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Отже, не відновлення виплати позивачу пенсії в розумінні статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та вказаної практики Європейського суду з прав людини, є втручанням в право позивача на мирне володіння майном. В спірному випадку таким є законне сподівання ОСОБА_1 на отримання пенсійних виплат раніше призначеної їй пенсії за віком, виплату якої припинено.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 12.01.2024 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримував пенсію за віком. 23.05.2024 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 092750009842 про відмову у призначенні позивачу пенсії, тобто на заміну рішення про призначення пенсії від 11.03.2024, припинено виплату пенсії позивачу та зобов`язано ОСОБА_1 повернути переплату по пенсії в розмірі 12320,81 грн.

Пунктом 4.10 Постанови № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, за приписами Постанови № 22-1 електронна пенсійна справа знаходиться в пенсійному органі за місцем фактичного проживання особи, та такий орган здійснює нарахування та виплату пенсії. Тобто, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана ГУ ПФУ у Вінницькій області для опрацювання, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 . За вказаних обставин, пенсійна справа позивача перебуває в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, до повноважень якого належить здійснення відновлення виплати пенсії позивача.

Таким чином, в спірному випадку наслідком скасування рішення № 092750009842 від 23.05.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії, як акта індивідуальної дії, з дати його прийняття, є поновлення сторін в попередньому стані, який існував до його прийняття, тобто відновлення виплати вже попередньо призначеної пенсії пенсійним органом, в якому ОСОБА_1 перебуває на обліку.

Отже, є безпідставними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України).

У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 КАС України).

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Підсумовуючи, за наявності всіх умов для призначення позивачу пенсії за віком, суд вважає, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача в спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача 2 поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 12.01.2024 (дати первинного призначення пенсії за віком), з урахуванням виплачених сум та здійснити виплату неотриманих коштів пенсії.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат у справі:

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 26.06.2024 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн. (а.с. 20).

З огляду на часткове задоволення позову, та враховуючи, що спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області, позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області в розмірі 908,40 грн. (605,60+(605,60/2)=908,40 грн.) судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23.05.2024 № 092750009842 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018) поновити з 12.01.2024 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вулиця Зодчих, 22, місто Вінниця, 21005) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 13322403, вулиця Зодчих, 22, місто Вінниця, 21005.

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.