Рішення № 121609154, 13.09.2024, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2135/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

при секретарі Гарані О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про захист прав споживачів,

встановив:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Поповича Ш.О. звернувся до суду з позовною заявою до Моторне (транспортне) страхове бюро України з наступними вимогами: стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 53753,87 грн. як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка пов`язан а з фізичним знищенням транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 ; здійснити розподіл судових витрат.

Вказані позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.06.2020 близько 21 год.

50 хв. ОСОБА_1 рухався на транспортному засобі марки ВАЗ моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 по автодорозі Мукачево-Рогатин-Львів 49 км + 995 м, коли транспортний засіб марки Toyota моделі Land Cruiser Prado реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 , рухаючись назустріч ОСОБА_1 порушив правила дорожнього руху та переїхав на смугу руху позивача, наслідок чого допустив із ним зіткнення.

Після настання згаданої дорожньо-транспортної пригоди у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_2 страхового полісу представники ОСОБА_1 та сам ОСОБА_1 неодноразово звертались до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявами про відшкодування шкоди, однак отримали відмови у зв`язку із не подачею впродовж одного року заяви про відшкодування заподіяної шкоди та відсутності у ОСОБА_1 права на отримання відшкодування шкоди.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 08.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

29.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з вимогами залишити позовну заяву без руху на підставі ч. 10 ст. 187 ЦПК України, відмовити в задоволенні позовних вимог, залучити до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , розподілити судові витрати. Аргументи відповідача, вказані у відзиві на позовну заяву, зводяться до наступного.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає чіткий перелік випадків за якими Моторне (транспортне) страхове бюро України відшкодовує шкоду за рахунок фонду захисту потерпілих.

Згідно статті 35.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Станом на момент звернення з позовом до суду ОСОБА_1 пропустив строк, встановлений п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на подання заяви про виплату страхового відшкодування до Моторного (транспортного) страхового бюро України, тобто не скористався своїм правом на отримання регламентованої виплати.

На день звернення ОСОБА_1 до суду із позовною заявою сплив строк звернення до суду, який встановлений статтю 257 ЦПК України тривалістю три роки.

17.06.2024 представником позивача було подано відповідь на відзив, який зводиться до аргументів, які вказані у позовній заяві.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 19.08.2024 закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 год. 30 хв. 12 вересня 2024 року в приміщенні Берегівського районного суду Закарпатської області, з викликом учасників справи.

12.09.2024 через канцелярію суду надійшла заява від представника позивача з проханням провести розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримували.

Будучи належним чином повідомленим про день та час судового засідання по справі відповідача своїм правом прийняти участь у розгляд справі не скористався, жодних заяву та/або клопотань про відкладення розгляду справи або причини неявки подано не було.

Ураховуючи вказане суд провів розгляд справи за наявними у цивільній справі матеріалами.

Судом встановлено, що 14.06.2020 близько 21 год. 50 хв. ОСОБА_1 рухався на транспортному засобі марки ВАЗ моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 по автодорозі Мукачево-Рогатин-Львів 49 км + 995 м, коли транспортний засіб марки Toyota моделі Land Cruiser Prado реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 , рухаючись назустріч ОСОБА_1 порушив правила дорожнього руху та переїхав на смугу руху ОСОБА_1 , наслідок чого допустив із ним зіткнення.

По вказаному факту працівниками поліції було складено відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №389855 від 14.06.2020 за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення та відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР №389856 від 14.06.2020 за ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

27 липня 2020 року представник ОСОБА_1 адвокат Попович О.О., подав до Моторного (транспортного) страхового бюро України лист №25 в якому повідомили про бажання ОСОБА_1 отримати відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, у зв`язку із чим просили надати інформацію про необхідні дії (скерувати повідомлення/лист тощо) зі сторони ОСОБА_1 , які він повинен вчинити для отримання відповідної компенсації (а.с. 9-11).

На вказаний лист відповідачем по справі було надано лист за №3.1-02/23570 від 07 серпня 2020 року, в якому вказувалось, що в адвоката Поповича О.О. відсутні повноваження щодо представництва інтересів ОСОБА_1 , перелік документів, які слід подати для отримання відшкодування шкоди, зазначені на офіційному сайті МТСБУ (www.mtsbu.ua) та ОСОБА_1 слід подати заяву про виплату страхового відшкодування особисто або його представником (а.с. 12).

Згодом, 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 скерував заяву до відповідача по справі з описом обставин ДТП, вказав, що взаємні розрахунки щодо відшкодування вартості ремонту транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099 із ОСОБА_2 не проведені та просив вжити заходи щодо відшкодування йому шкоди. До заяви було додано ряд документів (а.с. 13-14).

Листом №3.1-01-б/30546 від 20.10.2020 відповідач по справі повідомив ОСОБА_1 про те, що для подальшого розгляду справи та прийняття рішення щодо відшкодування заподіяної шкоди йому слід надати наступні документи:

- заяву від особи, яка має право на отримання відшкодування;

- реквізити рахунку ІВАN ооби, яка має право на отримання відшкодування;

- оригінал доручення або нотаріально посвідчену копію, яким власник зазначеного ТЗ уповноважує ОСОБА_1 отримати від МТСБУ належне йому відшкодування;

- копію постанови суду, завірену гербовою печаткою, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП та яка набрала законної сили;

- відомості про наявність або відсутність договору добровільного страхування (КАСКО);

- відомості про можливо здійснені взаєморозрахунки з особою, відповідальною за шкоду.

У листі також вказувалось, що після отримання зазначених вище документів МТСБУ повернеться до розгляду питання щодо відшкодування заподіяної шкоди (а.с.16).

Суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 30 жовтня 2020 року на замовлення МТСБУ проведено оціночні процедури з визначення ринкової вартості майна у матеріальній формі та розміру матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 . За результатами вказаної оціни було складено звіт за №073/20 про оцінку розміру матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу (КТЗ) від 10 листопада 2020 року, згідно якого ринкова вартість автомобіля до пошкодження складає 58977,72 грн., ринкова вартість автомобіля після аварії 5223,85 грн., а вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 61605,06 грн.

За результатами розгляду справи про адміністративні правопорушення за №301/1298/20 постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП по факту ДТП, що мало місце 14 червня 2020 року по автодорозі Мукачево-Рогатин-Львів 49 км + 995 м (а.с.8888).

За результатами розгляду справи про адміністративні правопорушення за №303/3424/20 постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 серпня 2021 року, яким провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, залишено без змін (а.с.88888).

02 лютого 2023 року адвокатом Попович Ш.О. було скеровано до відповідача по справі заяву на відшкодування шкоди, до якої було додано копію постанови Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року по справі за №301/1298/20 (а.с.33).

На вказану заяву відповідачем було надано лист за №3-01б/7634 від 07.03.2023 з назвою «Про відмову у відшкодуванні шкоди». Даним листом відмовлено у виплаті коштів ОСОБА_1 у зв`язку із не поданням ним упродовж одного року заяви про відшкодування заподіяної шкоди (а.с.34).

18 квітня 2023 року ОСОБА_1 скерував заяву до відповідача по справі, в якому повторно просив виплатити страхові виплати (а.с.35-36).

На вказану заяву відповідачем було надано лист за №1-06/18088 від 05 червня 2023 року, де вказано було, що справу №71476 було заведено 13 жовтня 2020 року на підставі звернення ОСОБА_1 від 08 жовтня 2020 року. У даному листі також було висловлено прохання надати оригінал доручення або нотаріально посвідчену копію, яким власник ТЗ (на момент ДТП власником був ОСОБА_4 ) уповноважує ОСОБА_1 отримати від МТСБУ належне йому відшкодування, реквізити банківського рахунку ОСОБА_1 , оскільки перерахування відшкодування на поштове відділення технічно неможливе (а.с. 37).

Відносно спору сторін щодо того, хто має право на отримання відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП суд зазначає про наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження №61-9445св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Той факт, що ОСОБА_1 станом на 14 червня 2020 року керував та володів транспортним засобом марки ВАЗ моделі 21099, державний номерний знак НОМЕР_2 , правомірно встановлено судом та жоден із учасників справи цього не спорював.

Позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок МТСБУ (постанова Верховного Суду від 12 травня 2022 року по справі №623/290/21).

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2Правил дорожньогоруху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).

Позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи.

Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, така практика є сталою.

Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.

Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20) (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №335/2566/18).

Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

Таким чином ураховуючи фактичні обставини справи, практику Верховного Суду та норми законодавства суд констатує, що ОСОБА_1 мав всі права звертатися та отримувати відшкодування шкоди, завданої пошкодженням його майна у даному випадку транспортного засобу марки Ваз моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відносно строків звернення ОСОБА_1 до відповідача для отримання відшкодування шкоди суд зазначає наступне.

Наявними у справі матеріалами встановлено та відповідачем не спростовано той факт, що 08 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування завданої йому шкоди, однак отримав лист, в якому вказувалось про потребу подати копію постанови суду, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП у даному випадку ОСОБА_2 .

По факту ДТП, що мало місце 14 червня 2020 року, було складено два протоколи про адміністративне правопорушення як відносно ОСОБА_1 так і відносно ОСОБА_2 .

Остаточне судове рішення по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 було прийнято 01 грудня 2022 року, а по справі відносно ОСОБА_1 22 лютого 2023 року.

Ураховуючи дату подачі ОСОБА_1 заяви про відшкодування завданої йому шкоди 08 жовтня 2020 року, письмову вимогу відповідача про необхідність подачі ОСОБА_1 копії постанови суду, що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП, приписи статтей 35 та 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 подав заяву про страхове відшкодування у строки, встановлені законодавством.

Відносно аргументів відповідача щодо безпідставності вимог позивача про стягнення шкоди саме з МТСБУ суд зазначає наступне.

Згідно підпункту «а» пункту 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, серед інших, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

За приписами ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України:

кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів;

особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки;

при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається;

цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача та обов`язок такого конкретного відповідача відповідати за пред`явленим до нього позовом.

Таким чином, особа, права якої порушені, може звернутися до суду по захист своїх прав не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом або договором, правомірній вимозі належного позивача відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

Особа вправі вимагати повного відшкодування майнової шкоди, завданої їй винною, протиправною поведінкою іншої особи, пошкодженням майна; відсутність вини у шкоді доводить заподіювач, розмір завданої шкоди доводиться позивачем; за загальним правилом, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ст.ст. 11-16, 22, 1166, 1187 ЦК України).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ч. 3 ЦК України).

Закон України«Про страхування» (Закон № 85/96-ВР) визначає, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1).

За правилами, встановленими Цивільним кодексом України:

за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979);

предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси,які не суперечать закону і пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ч. 1 п. 3);

законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування); до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (ст. 999 ч.ч. 1, 2);

особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК України).

Законом України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» (Закон № 1961-IV) передбачено, що:

відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них; якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 п. 2.1.);

обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3);

об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5);

страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6);

для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування (ст. 35 п. 35.1.);

страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування; рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку; якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (ст. 36 п. 36.1.);

страховик протягом15днів здня узгодженняним розмірустрахового відшкодуванняз особою,яка маєправо наотримання відшкодування,за наявностідокументів,зазначених уст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його; … страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи …, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст.ст. 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (ст. 36 п. 36.2.);

підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (ст. 37 п. 37.1. пп. 37.1.4.).

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 22 ч. 2 п. 1, ст. 1192 ЦК України).

Аналогічно регулює це питання і Закон № 1961-IV, який у відносинах, пов`язаних з обов`язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, має пріоритет і передбачає, зокрема, що:

у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 п. 22.1.);

витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, відшкодовуються з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст. 29).

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому завдану позивачу шкоду слід відшкодувати МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих на умовах, визначених цим Законом.

Відносно посилань відповідача на норми ЦК України щодо загальної позовної давності суд зазначає, що відповідачем було відмовлено у виплаті коштів листами за №3-01б/7634 від 07 березня 2023 року та за №1-06/18088 від 05 червня 2023 року. Остаточні рішення по справам про адміністративні правопорушення були прийняті 01 грудня 2022 року та 22 лютого 2023 року, на момент оформлення вказаних листів ОСОБА_1 подав до відповідача весь пакет документів, який потрібен був відповідачу для прийняття рішення по суті справи, з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 07 травня 2024 року, тому суд констатує, що позивач не пропустив строк для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

У відзиві на позовну заяву вказувалось про вимогу постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 10 ст. 187 ЦПК України.

Згідно ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Підстави та порядок залишення позовної заяви без руху в суді першої інстанції регламентовано статтею 185 ЦПК України, яка містить тільки 9 (дев`ять) частин та ч. 11

ст. 187 ЦПК України.

Оскільки у відзиві на позовну заяву відповідач не обґрунтував підставу для залишення позовної заяви без руху, тому суд позбавлений можливості самостійно відшукувати такі обґрунтування зберігаючи при цьому об`єктивність і неупередженість.

Відносно вимоги відповідача про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 суд зазначає, що ураховуючи предмет та підставу позовної вимоги суд вважає, що залучення ОСОБА_2 до розгляду справи не буде сприяти виконанню завдання цивільного судочинства, а також у даній справі не вирішуються права та обов`язки ОСОБА_2 . Реалізуючи своє право на доступ до правосуддя позовну заяву ОСОБА_1 подав до МТСБУ.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суб`єктом оціночної діяльності 30 жовтня 2020 року на замовлення МТСБУ проведено оціночні процедури з визначення ринкової вартості майна у матеріальній формі та розміру матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 . За результатами вказаної оціни було складено звіт за №073/20 про оцінку розміру матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу (КТЗ) від 10 листопада 2020 року, згідно якого ринкова вартість автомобіля до пошкодження складає 58977,72 грн., ринкова вартість автомобіля після аварії 5223,85 грн., а вартість відновлювального ремонту КТЗ становить 61605,06 грн.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Ураховуючи той факт, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099 реєстраційний номер НОМЕР_2 перевищує його ринкову вартість до пошкодження ОСОБА_1 слід відшкодувати різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, що становить 53753,87 грн..

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.92.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Суд вважає, що у даній конкретній справі та існуючих обставинах єдиним способом ефективного захисту прав позивача буде саме стягнення з відповідача спірних коштів, на які перший, як було раніше встановлено судом, має право.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає, що оскільки при зверненні до суду ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору, тому таке підлягає стягнення з відповідача.

Керуючись ст.ст. 43, 178, 141, 257, 258, 261, 263, Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 386, 395, 396 ,979, 980, 999, 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 1, 22 Закону України «Про страхування», ст.ст. 2, 3, 5, 6, 35, 36, 37, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 53 753 (п`ятдесят три тисячі сімсот п`ятдесят три) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка пов`язана з фізичним знищенням транспортного засобу марки ВАЗ моделі 21099, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 .

Стягнути із Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) на користь держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Іван ІЛЬТЬО