Рішення № 121600974, 13.09.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 р. Справа № 120/2368/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), які подані його представником адвокатом Шевчуком В.О. (представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 09.02.2024 звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. За результатами розгляду даної заяви рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 16.02.2024 №024550004737 їй було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного спеціального стажу передбаченого п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Позивач зазначає, що відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не зарахував період її роботи з 04.07.1987 по 02.02.1998 на посаді бібліотекаря, з 02.02.1988 по 12.02.1988 на посаді завідуючої Моївським філіалом Могилів-Подільської централізованої бібліотечної системи, з 01.04.1988 по 16.07.1988 на посаді бібліотекаря, з 26.02.1991 по 01.03.1993 на посаді бібліографа, з 10.02.1994 по 08.02.2024 на посаді бібліотекаря.

На переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів її трудової діяльності як працівника освіти до спеціального стажу та, як наслідок, відмова у призначенні пенсії за вислугу років суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує її право на належний соціальний захист.

Ухвалою від 25.03.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

18.04.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач 2 проти позову заперечує. Зазначає, що згідно з розділом 1 Освіта Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, правом на пенсію за вислугу років користуються, зокрема, завідуючі та бібліотекарі в бібліотеках. Згідно поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж заявника складає 35 років 11 місяців 26 днів. Спеціальний стаж позивача відсутній. Відповідач 2 зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви: до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано періоди роботи на посаді бібліотекар в Могилів-Подільській центральній бібліотеці, у філіалі Березівка на посаді бібліотекар, в Центральній районній бібліотеці, оскільки дані заклади підпорядковані відділам культури, що Переліком №909 не передбачено. З огляду на викладене відповідач 2 вважає, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з чим в позові просить відмовити.

Натомість, відповідач 1 копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 25.03.2024 отримав в електронний кабінет 26.03.2024 о 00:44 год, про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.

Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою в розгляді справи за відсутності відзиву від відповідача 1.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 09.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У подальшому, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Тернопільській області.

За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення від 16.02.2024 №024550004737 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу передбаченого ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788).

Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 35 років 11 місяців 26 днів. Спеціальний стаж у позивача відсутній. При цьому зазначено, що до спеціального стажу позивача не зараховано період роботи на посаді бібліотекар з 04.07.1987 по 12.02.1988 в Могилів-Подільській центральній бібліотеці, з 01.04.1988 по 16.07.1988 у фіалі Березівка на посаді бібліотекар, з 26.02.1991 по 01.03.1993 в центральній районній бібліотеці та з 10.02.1994 по 10.10.2017 в дитячій районній бібліотеці на посаді бібліотекар, з тих підстав, що дані заклади підпорядковані відділам культури, що вказаним Переліком закладів установ освіти, охорони здоров?я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, не передбачені.

Вважаючи, що пенсійний орган безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаного періоду її трудової діяльності до спеціального стажу та, у зв`язку з цим, протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

За нормами частини 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Закон №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-XII призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788-XII страхового і спеціального стажу.

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

За змістом статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.

Відповідно до пункту е статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

В подальшому, з прийняттям Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213-VIII) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами д, е, ж статті 55 Закону №1788-XII, а з прийняттям закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII (далі Закон №911-VIII) встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт е статті 55 Закону №1788-XII) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з пунктом е статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Проте, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Конституційний Суд України виходив з того, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.

Відтак Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту е статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем, як працівником охорони здоров`я, права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.

За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи має право на обчислення з 04.06.2019 її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції яка діяла до змін, внесених законами №213-VIII, №911-VIII.

При цьому, зі змісту п. е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення вбачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Згідно Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі Перелік № 909), до посад у освітніх закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, віднесено бібліотекарів, завідувачів бібліотек.

Так, записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 09.07.1987 підтверджено, що позивач з 04.07.1987 по 02.02.1988 працювала на посаді бібліотекаря Чернівецького філіалу для дітей Могилів-Подільської централізованої бібліотечної системи (запис №1-2); з 02.02.1988 по 12.02.1988 на посаді завідуючої Моївським філіалом Могилів-Подільської централізованої бібліотечної системи (запис №2-3); з 01.04.1988 по 16.07.1988 працювала на посаді бібліотекаря філії для дорослих с. Чернівці (запис №4-5); з 26.02.1991 по 01.03.1993 працювала на посаді бібліографа Центральної районної бібліотеки Чернівецької централізованої бібліотечної системи (запис №6-7); з 10.02.1994 по 08.02.2024 працювала на посаді бібліотекаря філії для дітей КУ Публічна бібліотека Чернівецької селищної ради (запис №8-11).

При цьому, як встановлено судом, вказані записи не містять виправлень, описок, підчищень, а тому є належними та допустими доказами які підтверджують період її роботи. Крім того, суд також зауважує те, що відповідачами визнається той факт що позивач у вказані періоди працювала бібліотекарем, а також завідуючою бібліотеки.

Водночас Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області обґрунтовуючи правомірність відмови у призначення позивачу пенсії за вислугу років у своєму рішенні посилалось на те, що заклади в яких працювала позивач підпорядковані відділам культури, що Переліком № 909 не передбачені.

Надаючи оцінку таким аргументам відповідача 1, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України Про бібліотеки та бібліотечну справу від 27 січня 1995 року № 32/95-ВР (далі - Закон № 32/95-ВР) бібліотека - інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки.

Відповідно до статті 30 Закону України Про бібліотеки і бібліотечну справу встановлені соціальні гарантії працівників бібліотек, відповідно до частини першої якої на працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотеки, поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.

Статтею 6 Закону України Про бібліотеки і бібліотечну справу визначено види бібліотек, які, зокрема, за призначенням поділяються на публічні (загальнодоступні), у тому числі спеціалізовані для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами; спеціальні (академій наук, науково-дослідних установ, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій). Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об`єднуватися у централізовані бібліотечні системи.

Відповідно до ст.12 Закону України Про бібліотеки та бібліотечну справу, бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади. Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України, засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Положення про мережу освітянських бібліотек МОН України та АПН України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України №334/31 від 30.05.2003 року, освітянські бібліотеки - це узагальнена назва спеціальних педагогічних бібліотек (юридичні особи) або структурних підрозділів (бібліотеки) освітянських установ та організацій і бібліотек навчальних закладів усіх типів та рівнів акредитації, підпорядкованих Міністерству освіта і науки України, місцевим органам управління освітою та Академії педагогічних наук України. Вони акумулюють, зберігають та організовують доступ до профільної документної інформації учасників науково-дослідної діяльності, навчально-виховного процесу, керівних кадрів, забезпечуючи тим самим інформаційні потреби педагогічної науки та освіти. До мережі освітянських бібліотек належать спеціальні педагогічні бібліотеки та бібліотеки навчальних закладів.

Як вже було встановлено судом, зміст Розділу 1 Освіта Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909, в частині Найменування закладів і установ містить зазначення Бібліотеки, а в частині Найменування посад містить зазначення завідуючі, бібліотекарі, при цьому зміст пункту 2 Примітки вказаного Переліку №909 визначає, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Отже, враховуючи наведені положення Закону, приймаючи до уваги, що переліком Постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року передбачена посада бібліотекаря та завідуючого бібліотек незалежно від форми власності, відомчої належності закладів і установ або статусу, суд зазначає, що період роботи позивача на посаді завідуючої бібліотекою та бібліотекаря має зараховуватись до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Поряд із тим, суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а, від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17, про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів Пенсійного фонду України до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Таким чином, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що відмовляючи у зарахуванні до спеціального стажу позивача спірного періоду суб`єкти владних повноважень діяли необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Прийняте рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 16.02.2024 №024550004737, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати її пенсію з моменту звернення із заявою, то суд зазначає, що згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як вказано у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

В даному випадку суд враховує, що наразі спеціальний стаж позивача не є визначений (обрахований) органами Пенсійного фонду, а суд не є тим повноважним органом, до компетенції якого належить проведення обрахунку такого стажу.

Отже, оскільки суд не уповноважений надавати оцінку всім обставинам та документам, необхідним для призначення пенсії, які не були предметом спору у цій справі, а також враховуючи те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний розрахунок спеціального стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, а також дійти висновку про дотримання позивачем усіх необхідних умов передбачених ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд вважає, що належним способом захисту в даному випадку буде зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати позивачу до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди її трудової діяльності з 04.07.1987 по 02.02.1998 на посаді бібліотекаря, з 02.02.1988 по 12.02.1988 на посаді завідуючої Моївським філіалом Могилів-Подільської централізованої бібліотечної системи, з 01.04.1988 по 16.07.1988 на посаді бібліотекаря, з 26.02.1991 по 01.03.1993 на посаді бібліографа, з 10.02.1994 по 08.02.2024 на посаді бібліотекаря та повторно розглянути її заяву від 09.02.2024 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової позиції та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень і спір по суті вирішено в користь позивача (задоволена вимога немайнового характеру), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується зі способом захисту порушених прав.

Таким чином сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1211,60 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 16.02.2024 №024550004737 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди її трудової діяльності з 04.07.1987 по 02.02.1998 на посаді бібліотекаря, з 02.02.1988 по 12.02.1988 на посаді завідуючої Моївським філіалом Могилів-Подільської централізованої бібліотечної системи, з 01.04.1988 по 16.07.1988 на посаді бібліотекаря, з 26.02.1991 по 01.03.1993 на посаді бібліографа, з 10.02.1994 по 08.02.2024 на посаді бібліотекаря та повторно розглянути її заяву від 09.02.2024 про призначення пенсії за вислугу років із урахуванням правової позиції та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 13.09.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, м. Тернопіль, 46000, код ЄДРПОУ: 14035769);

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович