Ухвала суду № 121597720, 13.09.2024, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Справа №220/1173/24

Провадження № 1-кп/220/195/24

У Х В А Л А

Іменем України

13 вересня 2024 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч.1 ст. 309 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суд перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч.1 ст. 309 КК України.

13.09.2024 року до суду надійшло клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без зміни розміру застави. В обґрунтування клопотання посилається на те, що ризики, які були враховані судом при застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися, що свідчить про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно останнього. Сукупність зібраних доказів дає достатні підстави обвинувачувати ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років. ОСОБА_4 , розуміючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, може переховуватися від суду, чим перешкоджатиме виконанню процесуальних дій та рішень в розумні строки. Крім цього, ОСОБА_4 є мешканцем іншої області, що вказує на існування обгрунтованих підстав та можливості там переховуватись, що в сукупності свідчить про доведеність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Тяжкість інкримінованого правопорушення та усвідомлення можливості засудження до тривалого терміну позбавлення волі вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом для обвинуваченого до втечі. Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обгрунтовується тим, що ОСОБА_4 , отримавши доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, володіє інформацією стосовно свідків у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови від показів, з метою уникнення кримінальної відповідальності. На даному етапі кримінального провадження ризик впливу на свідків існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та їх дослідження. І тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок встановлення ймовірного впливу на них - об`єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обгрунтовується тим, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обгрунтовано обвинувачується, як військовослужбовець, може вчинити самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство чи ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом, тобто кримінальні правопорушення, передбачені статтями 407, 408, 409 КК України. Враховуючи викладене, вважає, що більш м`які запобіжні заходи, передбачені ч. 1 ст. 176 КПК України, не зможуть запобігти зазначеним у клопотанні ризикам.

В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав.

Обвинувачений пояснив, що під час досудового розслідування він співпрацював зі слідством, не ухилявся і не має наміру переховуватись від суду або впливати на свідків. Зобов`язується виконувати вимоги суду та просив обрати запобіжний захід у виді особистого зобов`язання або домашнього арешту.

Захисник зазначив, що прокурором не доведено існування ризиків, зазначених у клопотанні. Будь-яких фактів, які б свідчили, що ОСОБА_4 вчиняв спроби переховуватись від органу досудового розслідування або чинити тиск на свідків, прокурором не надано. Ризики, встановлені під час застосування запобіжного заходу, не збільшитись, а навпаки, зменшились. Тому просив обрати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, вважає клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Частиною 2 ст.29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно з положенням ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Поряд з цим, відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Ухвалою слідчого судді Великоновосілківського районного суду Донецької області від 03.05.2024 р. відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому ухвалою слідчого судді від 26.06.2024 р. було продовжено строком до 28.07.2024 року включно, з визначенням розміру застави у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у грошовому еквіваленті складає 211960 грн.

Ухвалою суду від 25.07.2024 р. строк запобіжного заходу відносно обвинуваченого було продовжено до 22.09.2024 р.

Суд вважає доведеним наявність ризиків, передбачених п.1, 3 та 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, впливати на свідків у цьому ж кримінальному проваджені та вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна, розгляд справи не завершено, а строк покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, є додатковим мотивуючим особу фактором переховуватись від суду.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Суд також враховує, що свідки ще не допитані судом, а у разі невжиття запобіжного заходу обвинувачений повинен буде повернутися до розташування військової частини, де матиме безпосередню можливість впливати на свідків вчиненого ним кримінального правопорушення, які є його співслужбовцями.

Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому обгрунтовано обвинувачується, як військовослужбовець, може вчинити самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство чи ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом, тобто кримінальні правопорушення, передбачені статтями 407, 408, 409 КК України.

З урахуванням наявних ризиків, що існують, особи обвинуваченого, обставин вчинення і суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_4 , суд вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Суд не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу та приходить до висновку, що застосування такого слід продовжити.

Відповідно до вимог ст. 182 КПК, суд з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_4 , та яке вчинено в умовах воєнного стану, майнового та сімейного стану обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має неповнолітню дитину, ризиків, які встановлені судом, визначає розмір застави у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні. Такий розмір застави відповідає межам, визначеним пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України щодо тяжких злочинів, та не є завідомо непомірним для обвинуваченого з огляду на його сімейний та майновий стан.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 177, 331, 201 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 60 днів, тобто до 11.11.2024 року включно.

Визначити суму застави у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 211960 (двісті одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26288796, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA828201720355259003000011792) в будь-який момент протягом дії ухвали до 11.11.2024 року включно.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_4 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу суду, окрім як шляхом евакуації або через небезпеку для життя; 3) повідомляти суд прозміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали складено 13.09.2024 р.

Суддя ОСОБА_1