Рішення № 121591562, 10.09.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2024м. ХарківСправа № 922/1562/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; ЄДРПОУ 40121452) до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (вул. Безлюдівська, буд. 1, м. Харків, 61109; ЄДРПОУ 03359500) про стягнення 50949704,21 грн за участю представників:

позивача - Єгорова В.С., в режимі відеоконференції,

відповідача - Батракової О.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 02.05.2024 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 50 949 704,21 грн, в тому числі: основного боргу - 21 591 438,97 грн; пені - 12 388 032,78 грн; штрафу - 15 674 158,38 грн; 3% річних - 861 267,40 грн; інфляційних втрат - 434 806,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3759-ОГРМ від 20.12.2022 та приписів чинного законодавства, не в повному обсязі здійснив оплату за переданий позивачем газ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/1562/24 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 23.05.2024, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що внаслідок негативних наслідків, пов`язаних з військовою агресією Російської Федерації проти України, зокрема, припинення господарської діяльності значної кількості підприємств, розташованих в межах Харківської області, виїздом значної кількості громадян України, які мешкали на території Харківської області, в інші регіони України, а також за кордон нашої держави, рівень оплати споживачів Харківської області за отримані у АТ "Харківгаз" послуги розподілу природного газу після 24.02.2022 суттєво знизився. У зв`язку із зупиненням дії ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, з 01.07.2023, АТ "Харківгаз" втратило єдине стабільне джерело доходу - отримання плати за надання послуги з розподілу природного газу, а відтак, значно погіршився майновий стан АТ "Харківгаз" та знизилась його платоспроможність. З 01.07.2023 єдиним основним джерелом доходу АТ "Харківгаз" є погашення споживачами дебіторської заборгованості, яка утворилась в період до 01.07.2023. З 24.11.2023 на рахунки АТ "Харківгаз" було накладено арешт внаслідок відкриття виконавчих проваджень. Отже, відповідач вказує, що у АТ "Харківгаз" відсутня можливість здійснювати погашення заборгованості за Договором шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "ГК "Нафтогаз України" не з вини АТ "Харківгаз", про що було повідомлено позивача у відповідь на вимогу ТОВ "ГК "Нафтогаз України" про сплату заборгованості за Договором № 119/4.1.2-16132-2024 від 26.03.2024. Відповідач вказує, що він вживає всі можливі заходи, спрямовані на закриття виконавчих проваджень та зняття арешту з власних рахунків. У разі зняття арешту з рахунків, АТ "Харківгаз" продовжить забезпечувати виконання своїх зобов`язань за Договором шляхом здійснення оплат на рахунок ТОВ "ГК "Нафтогаз України".

Оскільки виконання зобов`язань АТ "Харківгаз" унеможливлюється з об`єктивних причин, не з вини АТ "Харківгаз", відповідач вважає, що підстав для нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання грошових зобов`язань за Договором наразі не існує, тож, нараховані ТОВ "ГК "Нафтогаз України" суми штрафних санкцій є необґрунтованими, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню. Відповідач також вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність стягнення основного зобов`язання, у зв`язку з чим зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, як акцесорне зобов`язання, не підлягає задоволенню.

29.05.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву, в якій позивач не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві, визнав їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть братись судом до уваги.

04.06.2024 відповідач надав до суду письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, в яких не погодився із доводами та міркуваннями позивача, викладеними у відповіді на відзив; просив суд залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Постановою якої від 28.06.2023 № 1132 "Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ "Харківгаз" було зупинено дію ліцензії на право провадження господарської діяльності відповідача з розподілу природного газу, та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз", заявленого у запереченнях на відповідь на відзив, про залучення до участі у справі на стороні позивача третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було відмовлено.

Протокольною ухвалою господарського суду від 08.08.2024 підготовче провадження у справі № 922/1562/24 закрито; розгляд справи по суті призначено на 27.08.2024 о 15:20.

Протокольною ухвалою господарського суду від 27.08.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 10.09.2024 до 15:40.

Після перерви представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

20.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач у справі) Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3759-ОГРМ (далі - Договір).

Вказаний Договір та акти до нього укладено між сторонами шляхом підписання цих документів в електронній формі електронними підписами представників.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", моментом підписання електронної договору є використання, зокрема електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Разом із цим, пунктом 3.11 Договору сторони визначили, що на підставі ч. 3 ст. 207 та ст. 627 ЦК України, сторони домовилися про можливість підписання в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису комерційних актів, первинної бухгалтерської документації, актів звірки взаєморозрахунків та інших документів, пов`язаних із виконанням Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов зазначеного Договору, позивач, у період січень - червень 2023 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 238 330 353,52 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 4.3 Договору, покупець здійснює розрахунок за реалізовані обсяги природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж 30 (тридцять) днів після закінчення розрахункового періоду.

Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково, на суму 216 738 914,55 грн (що підтверджується довідкою АТ "Ощадбанк"), чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 4.3 Договору.

Станом на момент пред`явлення позову відповідач має основну заборгованість, в розмірі 21 591 438,97 грн.

Так, пунктом 6.3 Договору визначено, що за порушення Покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених Договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, Покупець, на письмову вимогу Продавця не пізніше 15 днів з моменту її отримання, зобов`язаний сплатити на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення Покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5-ть (п`ять) робочих днів, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% (десять відсотків) від суми простроченого платежу.

Відповідно до пункту 6.11 Договору, сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, та здійснюється за весь період прострочення виконання зобов`язань.

Розрахунок штрафних санкцій, що підлягають стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України (з урахуванням п. 6.11 Договору), з наступного дня від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу за Договором, позивачем здійснено нарахування пені за період прострочення з 03.03.2023 по 29.02.2024 в розмірі 12 388 032,78 грн та штрафу в розмірі 15 674 158,38 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем за вищевказаний період прострочення здійснено нарахування 3% річних від основного боргу у розмірі 861 267,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 434 806,68 грн.

Отже, за розрахунком позивача, загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить 50 949 704,21 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань, зокрема, є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 222 ГК України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як встановлено судом, наразі відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов`язання за Договором купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3759-ОГРМ від 20.12.2022.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на відсутність його вини та наявність форс-мажорних обставин, які стали перешкодою у виконанні договірних зобов`язань.

Суд не приймає такі доводи відповідача з огляду на наступне.

Розділом 7 Договору сторони визначили, що вони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у paзi виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та є наслідком дії обставин непереборної сили (Форс-мажорних обставин). Під обставинами непереборної сили сторони розуміють обставини, що мають надзвичайний та невідворотний характер, які виникли після укладання Договору та виключають або частково унеможливлюють належне виконання цього Договору. Настання таких обставин не залежить від волі та бажання сторін (п. 7.1 Договору).

До обставин непереборної сили сторони відносять, включаючи, але не обмежуючись цим: стихійні лиха (пожежа, повінь, землетруси, паводки, інші стихійні лиха, аварії на газопроводі), суспільні явища, вибухи, війни або військові дії, блокади, страйки, аварії, громадські заворушення, суспільні явища (обставини, що виникли внаслідок прийняття актів законодавчого або іншого нормативно-правового характеру, обов`язкових для сторін згідно із законодавством, які безпосередньо впливають на можливість виконання сторонами їх зобов`язань по Договору) (п. 7.2 Договору).

Сторона, яка опинилась під впливом дії обставин непереборної сили зобов`язана негайно (без затримки, в максимально коротшій термін) як тільки стане відомо про можливість їх настання, настання чи припинення повідомити про це іншу сторону будь-якими припустимими засобами 3 наступним протягом 3 (трьох) робочих днів письмовим повідомленням (п. 7.3 Договору).

Достатнім доказом дії обставин непоборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством України на засвідчення обставин непереборної сили. Надання вказаного доказу іншій стороні повинно бути здійснено в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин (п. 7.4 Договору).

Строк виконання зобов`язань автоматично відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини (п. 7.5 Договору).

Покупець, підписуючи цей Договір, підтверджує, що введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", не може бути підставою для відмови від виконання взятих нa себе зобов`язань в частині оплати за передані обсяги природного газу та сплати штрафних санкцій (п. 7.6 Договору).

Будучи ознайомленим з умовами Договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов Договору на нього буде покладена відповідальність передбачена п. 6.3 Договору.

Водночас, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором; настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання; наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням таких зобов`язань підлягала доведенню відповідачем.

На підтвердження наявності форс-мажорних обставин відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, щодо якого Верховний суд висловив наступну позицію в постанові від 13.12.2023 у справі № 922/193/23:

"5.56. Отже лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

5.57.Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

5.58. Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю."

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок: "... лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини".

Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю….

У Постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2015 № 904/6463/14 зазначено, що звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань. Разом із тим для вирішення питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання. Обов`язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави є причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2018 у справі № 905/1722/17).

Господарський кодекс у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 ГК України). Юридико-фактичною підставою господарської відповідальності є вчинення господарюючим суб`єктом правопорушення у сфері господарювання. При цьому це можуть бути як протиправна дія так і бездіяльність, що призвела до порушення прав і законних інтересів кредитора.

Загальною підставою майнової відповідальності є факт господарського порушення і тільки для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність чотирьох умов господарсько-правової відповідальності таких як

- факт порушення;

- збитки, завдані порушенням;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і завданими збитками;

- вина порушника.

Для застосування правової відповідальності у вигляді пені достатньо одного факту порушення боржником зобов`язання.

В силу ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків та штрафних санкцій у разі порушення грошових зобов`язань.

Визначення грошових зобов`язань надано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Згідно з п. 1.1 постанови, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦКУ, є виражене в грошових одиницях (національній валюті чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання свого обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1 постанови).

Головна особливість грошових зобов`язань полягає в тому, що вони мають специфічний предмет - гроші, які завжди є в обігу. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов`язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної сили тощо.

Тому підставою відповідальності за грошовим зобов`язанням є сам факт порушення зобов`язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

При цьому, неустойка виконує таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

В постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Великою Палатою Верховного Суду викладена правова позиція щодо поширення ст. 625 ЦК України на всі види грошових зобов`язань та зазначено наступний висновок: "ст. 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань."

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже, визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Статтею 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Водночас, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК та ст. 217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК та ст. 218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Суд також не погоджується з доводами відповідача щодо надмірно великого розміру штрафних санкцій порівняно з основним боргом.

Так, відповідач вказує, що заявлена до стягнення сума штрафних санкцій перевищує майже в два рази суму основної заборгованості, що є неприпустимим та дає підстави вважати про надмірний тягар в зазначених правовідносинах для боржника та розглядається як спосіб отримання кредитором доходів, враховуючи те, що підприємство з початку повномасштабного вторгнення знаходиться в зоні активних бойових дій.

На думку відповідача, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, які мають юридичне значення, наявні правові підстави для зменшення неустойки, штрафу, процентів річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Водночас, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ГК "Нафтогаз України" щодо стягнення з АТ "Харківгаз" заборгованості в сумі 50949704,21 грн за період січень 2023 року - червень 2023 року (включно) за Договором купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3759-ОГРМ від 20.12.2022 у повному обсязі.

З цього приводу суд зазначає, що укладений між сторонами договір є підставою для виникнення та існування у його сторін обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України.

Отже, прийнявши на себе зобов`язання за договором, відповідач погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені та погоджені умовами договору строки оплати вартості спожитої електричної енергії та ризики їх недотримання.

У разі здійснення підприємницької діяльності її суб`єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій.

Як позивач, так і відповідач у справі є самостійними суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики.

При цьому, позивач, як господарюючий суб`єкт, також вимушений здійснювати свою господарську діяльність в умовах воєнного стану та має правомірні очікування на виконання контрагентом своїх господарських зобов`язань, що сприятиме здійсненню позивачем господарської діяльності в умовах воєнного стану.

Невиконання або неналежне виконання однією із сторін договірних зобов`язань може завдати істотної шкоди іншій та суперечитиме як законним правам та інтересам відповідної сторони господарських правовідносин, так і вимогам процесуального закону, оскільки не враховує матеріальні інтереси такої сторони.

Отже, укладаючи спірний договір та свідомо погоджуючи всі його істотні умови, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з оплати вартості спожитої електричної енергії, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк, а також усвідомлювати ризики настання несприятливих наслідків у разі невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене, суд не може вважати підставою для самостійного зменшення розміру штрафних санкцій обставини, на які посилається відповідач.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд визнав вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 12 388 032,78 грн, штрафу в розмірі 15 674 158,38 грн, 3% річних в розмірі 861 267,40 грн, інфляційних втрат у розмірі 434 806,68 грн законними, обґрунтованими та такими, що повністю відповідають умовам Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3759-ОГРМ від 20.12.2022.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем склав 50 949 704,21 грн, у тому числі: основний борг - 21 591 438,97 грн; пеня - 12 388 032,78 грн; штраф - 15 674 158,38 грн; 3% річних - 861 267,40 грн; інфляційні втрати - 434 806,68 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (вул. Безлюдівська, буд. 1, м. Харків, 61109; ЄДРПОУ 03359500) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; ЄДРПОУ 40121452) - кошти в розмірі 50 949 704,21 грн (у тому числі: основний борг - 21 591 438,97 грн; пеня - 12 388 032,78 грн; штраф 15 674 158,38 грн; 3% річних - 861 267,40 грн; інфляційні втрати - 434 806,68 грн), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 611396,45 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "13" вересня 2024 р.

СуддяН.М. Кухар