Рішення № 121589075, 20.03.2024, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/656/24

провадження № 2/753/3058/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Лузовою І. В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача: Конюшко Д. Б. , до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», представник відповідача: Сєдова П. І., про стягнення несплаченої суми страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє представник Конюшко Д. Б. , звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі також - ТДВ «СК «Кредо», страхова компанія, страховик, відповідач) про стягнення несплаченої суми страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 39 608,52 грн.

Позов обґрунтований такими обставинами. 14.05.2023 у м. Києві на пр-ті М. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі також - ДТП) за участю двох транспортних засобів - належного позивачу автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Маючи згоду щодо обставин скоєння ДТП, її учасники склали спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП - водія автомобіля КІА, була застрахована ТДВ «СК «Кредо» відповідно до поліса № 211334975, дійсного на дату ДТП. 25.05.2023 позивач звернувся до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування, надавши усі необхідні документи, передбачені статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі також - Закон № 1961-IV). За результатами розгляду цієї заяви відповідач здійснив виплату лише частини страхового відшкодування в розмірі 45 730,82 грн. З метою визначення дійсного розміру заподіяного збитку позивач замовив огляд пошкодженого транспортного засобу у незалежного оцінювача. Згідно зі звітом оцінювача вартість заподіяного позивачу матеріального збитку складає 90 786,53 грн. Оскільки ліміт відповідальності страховика за полісом № 211334975 у разі складення спільного повідомлення про ДТП становить 80 000 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню несплачена частина страхового відшкодування в розмірі 34 269,18 грн. Невиплата страховою компанією у встановлений законом 90-денний строк повного розміру страхового відшкодування є підставою для стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що передбачено пунктом 36.5. статті 36 Закону № 1961-IV, та штрафних санкцій у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 17.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання 20.02.2024.

20.02.2024 від ТДВ «СК «Кредо» надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти вимог позивача, які мотивовані тим,що страховою компанією належним чином, в повному обсязі та відповідно до положень Закону № 1961-IV здійснено розрахунок страхового відшкодування та його виплату. Відповідач вказав, що на підставі результатів огляду пошкоджень належного позивачу транспортного засобу, з переліком яких погодилась довірена особа позивача, було складено звіт про оцінку колісного транспортного засобу. Факт проведення експертного дослідження та складення відповідного звіту згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV є підставою для підрахунку, нарахування та подальшої виплати страхового відшкодування у тому розмірі, який визначений експертним дослідженням, без узгодження з потерпілою стороною. З огляду на прострочення виплати страхового відшкодування страхова компанія також нарахувала та виплатила позивачу передбачену пунктом 36.5. статті 36 Закону № 1961-IV пеню. Водночас позивач, діючи усупереч пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, вже на наступний день з дня подання до страхової компанії заяви про страхове відшкодування замовив складення власної товарознавчої експертизи, на підставі якої необґрунтовано вимагає здійснення доплати страхового відшкодування.

З наведених вище підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову та розглянути справу без участі його представника.

В судове засідання 20.02.2024 учасники справи не з`явились, від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав розгляд справи на 20.03.2024.

В судове засідання 20.03.2024 учасники справи не з`явилися, від представника позивача надійшли клопотання про проведення судового засідання без його участі та про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Клопотання про призначення експертизи мотивоване тим, що надані сторонами звіти про оцінку вартості матеріального збитку суттєво різняться, а здійснена страховою компанією оцінка в порушення вимог Закону України «Про оцінку майна? майнових прав та професійну оціночну діяльність» проведена не на дату заподіяння збитку. За міркуванням представника позивача наведене свідчить про наявність достатніх підстав про призначення судом автотоварознавчої експертизи з метою встановлення дійсного розміру страхового відшкодування.

Зваживши доводи і аргументи клопотання про призначення експертизи, суд дійшов висновку про залишення його без розгляду з таких підстав.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 103 цього Кодексу передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Аналіз наведених положень цивільного процесуального в їх системній сукупності з нормами статей 81, 83, 84, 189, 197 ЦПК України дає підстави для висновку, що призначення експертизи є процесуальною дією суду, спрямованою на зібрання доказів (сприянню учасникам справи у наданні доказів), а право на заявлення клопотання про призначення судом експертизи учасники справи можуть реалізувати лише до початку розгляду справи по суті (на стадії підготовчого провадження).

За нормою частини першої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами частини другої цієї норми розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Перше судове засідання у цій справі було проведене 20.02.2024, а відтак клопотання про призначення експертизи подане після закінчення встановленого законом процесуального строку.

Жодних обґрунтувань неможливості подання клопотання про призначення експертизи у встановлений законом строк з причин, що не залежали від позивача, клопотання не містить.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже ураховуючи, що клопотання про призначення експертизи подане з пропуском встановленого законом процесуального строку, а на наявність поважних причин, які перешкоджали його поданню до початку розгляду справи по суті, преставник позивача не послався, клопотання підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на повторність неявки позивача (його представника) в судове засідання, принцип розумності строків розгляду справи судом та достатність наявних в матеріалах справи доказів для прийняття обґрунтованого рішення, суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності її учасників.

Дослідивши надані сторонами докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

14.05.2023 у м. Києві на пр-ті М. Бажана відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 та КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 .

За наслідками ДТП її учасники склали спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (електронний європротокол) погодивши, що у настанні ДТП винен водій ОСОБА_3 .

Станом на 14.05.2023 цивільно-правова відповідальність водія автомобіля КІА, д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована ТДВ «СК «Кредо» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 211334975 з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000 грн та нульовою франшизою.

22.05.2023 довірена особа позивача ОСОБА_4 звернувся до ТДВ «СК «Кредо» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а позивач цієї ж дати поштою надіслав до страхової компанії заяву про страхове відшкодування, яка була отримана адресатом 29.05.2023 та зареєстрована за вхідним № 6259.

23.05.2023 суб`єкт оціночної діяльності ОСОБА_5 , діючиза дорученням страхової компанії, у присутності довіреної особи позивача ОСОБА_4 провів огляд автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , результати якого зафіксовані в акті огляду транспортного засобу.

Дослідженням акту установлено, що під час огляду належного позивачу автомобіля також було виявлено пошкодження, які не пов`язані з подією цієї ДТП.

Відповідно до складеного на замовлення відповідача ФОП ОСОБА_5 Звіту про оцінку колісного транспортного засобу (КТЗ) № 3009920/07/23 вартість відновлювального ремонту автомобіля Рено, д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу без врахування ПДВ на замінні складові та матеріали (20%) складає 45 730,82 грн.

Вказаним дослідженням установлено, що ринкова вартість транспортного засобу до його пошкодження у ДТП складає 213 405,35 грн, вартість відновлювального ремонту (без урахування фізичного зносу) - 85 292,29 грн, а розрахунковий коефіцієнт фізичного зносу складових - 0,7.

Страховим актом № 3009920-1 від 18.09.2023 страхова компанія визнала ДТП страховим випадком, визначила розмір страхового відшкодування виходячи з встановленої вищевказаним звітом вартості матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу (45 730,82 грн), нарахувала на вказану суму пеню за затримку виплати страхового відшкодування в розмірі 1 192,76 грн та здійснила виплату вказаних сум на розрахунковий рахунок позивача.

Як установив суд, позивач наступного дня після подання до страхової компанії заяви про страхове відшкодування уклав із суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 договір про оцінку вартості матеріального збитку, завданого його транспортному засобу подією ДТП.

На виконання умов цього договору ФОП ОСОБА_6 склав Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 322/05-23, відповідно до якого ринкова вартість транспортного засобу до його пошкодження у ДТП складає 199 586,85 грн, вартість відновлювального ремонту (без урахування фізичного зносу) - 170 602,97 грн, а розмір витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу (0,7), зменшеного на суму ПДВ - 90 786,53 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не ставив перед страховою компанією питання про перегляд суми страхового відшкодування на підставі звіту незалежного оцінювача у досудовому порядку, проте він реалізував своє право на судовий захист свого порушеного права шляхом подання цього позову, при вирішенні якого суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до положень статті 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду у деліктних відносинах, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами частини другої статті 1187, частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, при цьому шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно статті 22 ЦК України збитками є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Водночас правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 980 ЦК України визначає, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до положень статті 5 цього Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 28 Закону 1961-IV визначає, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до положень статті 29 Закону 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 33.2. статті 33 та пунктом 36.1. статті 36 Закону 1961-IV визначено, що уразі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Згідно з постановою Національного банку України від 30.05.2022 № 108 «Про деякі питання здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України становить 80 000 грн.

В тому разі, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість(пункт 36.2. статті 36 Закону 1961-IV).

Згідно пункту 34.2. статті 34 Закону 1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Страховик для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків має право залучати як своїх працівників, так і експертів та юридичних осіб, у складі яких є експерти (пункт 34.4. статті 34 Закону 1961-IV)

Судом установлено, що на виконання зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхова компанія забезпечила проведення у встановлений законом строк огляд пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу і оцінку шкоди,розрахувала страхове відшкодування та здійснила його виплату.

Водночас позивач вважає, що визначена страховою компанією сума страхового відшкодування не покриває у повному обсязі завдані йому внаслідок ДТП збитки, та на обґрунтування своїх вимог посилається на складений за його замовленням звіт незалежного оцінювача, відповідно до якого вартість матеріального збитку складає 96 107,63 грн, що більше ніж удвічі перевищує вартість матеріального збитку, прийнятого за основу при розрахунку страхового відшкодування.

Даючи оцінку доказам, наданим сторонами на підтвердження вартості матеріального збитку (звітам оцінювачів), суд керується положеннями Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-ІІІ (далі - Закон № 2658-ІІІ), який визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні.

Відповідно до статті 2 Закону № 2658-ІІІ оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому.

Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 3 Закону № 2658-ІІІ).

Стаття 9 Закону № 2658-ІІІ встановлює, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

До таких нормативно-правових актів належить, зокрема Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 1074/8395 в редакції наказу від 24.07.2009 № 1335/5/1159 (далі також - Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, Методика).

Вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ) у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин (пункт 1.3.).

Згідно з пунктами 2.3., 2.4. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ, а вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пункт 5.1. Методики визначає, що технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.

Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту (пункт 8.1. Методики).

Отже за змістом наведених положень Методики оцінка збитку внаслідок ДТП проводиться шляхом складання калькуляції вартості ремонтних робіт і запчастин, а базою для оцінки є результати огляду пошкодженого транспортного засобу.

Дослідженням наданих сторонами звітів про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу та додатків до них установлено, що їх форма та зміст відповідають загальним засадам оцінки майна і Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

У цих звітах спеціалісти, які мають сертифікати суб`єкта оціночної діяльності, керуючись Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та іншими нормативно-правовими актами, визначили ринкову вартість транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту його фізичного зносу, обсяг і номенклатуру робіт з відновлювального ремонту транспортного засобу, перелік необхідних складових та матеріалів, вартість відновлювального ремонту та розмір матеріального збитку, який визначається як вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників, необхідних для заміни під час ремонту, зменшену на суму податку на додану вартість.

Звіти кожного з оцінювачів складено з урахуванням отриманих під час оглядів належного позивачу транспортного засобу даних про обсяг і характер пошкоджень, пов`язаних з розглядуваною ДТП, що відображено у протоколі технічного огляду КТЗ та в акті огляду транспортного засобу.

Претензій чи зауважень до проведених оглядів представник позивача ОСОБА_4 не пред`являв і своїми підписами в акті та у протоколі підтвердив правильність, повноту проведених оглядів та належну фіксацію їх результатів.

Співставленням даних щодо обсягу і характеру пошкодженьналежного позивачу транспортного засобу, зазначених в акті огляду транспортного засобу, прийнятого за основу при оцінці матеріального збитку страховою компанією, та у складеному незалежним оцінювачем протоколі технічного огляду КТЗ істотних розбіжностей не виявлено, тобто база для оцінки в обох оцінювачів фактично була однакова.

При визначенні вартості матеріального збитку обидва оцінювачі виходили з однакового коефіцієнта фізичного зносу (0,7), застосували коефіцієнт додаткового зменшення вартості транспортного засобу з огляду на наявність пошкоджень, не пов`язаних з розглядуваною ДТП, та при визначенні вартості ремонтних робіт прийняли за основу однакову вартість нормо-години робіт - 650 грн.

Водночас складені ними ремонтні калькуляції суттєво різняться як в частині визначення загальної вартості ремонтних робіт і робіт з фарбування (за звітом страхової компанії - 21 450 грн і 12 305,85 грн, відповідно; за звітом незалежного оцінювача - 42 575 грн і 18 702,61 грн, відповідно), так і в частині переліку та вартості запасних частин, які підлягають заміні.

Так оцінювач страхової компанії включив до калькуляції вартість заміни 11 запчастин, в той час як калькуляція незалежного оцінювача містить дані про необхідність заміни 21 запчастини.

За даними звіту страхової компанії вартість призначених до заміни стулкових дверей становить 19 328,40 грн, вартість рамки номерного знака - 2 358,46 грн, в той час як незалежний оцінювач визначив вартість цих деталей в розмірі 51 415 грн і 75 грн, відповідно.

Різняться також дані про вартість інших запчастин і матеріалів, хоча і не так суттєво.

Доказів на підтвердження здійснення ремонту транспортного засобу позивач не надав, звіти суб`єктів оціночної діяльності мають однакову юридичну силу письмових доказів, за формою та змістом відповідають вимогам закону та нормативно-правових актів в галузі оцінки транспортних засобів, складені за вірною методологією та не містять чогось очевидно необґрунтованого чи такого, що суперечить іншим матеріалам справи, а тому їх оцінка на предмет відповідності критерію достовірності доказів потребує спеціальних знань в галузі оцінки транспортних засобів.

Такими спеціальними знаннями суд не володіє, клопотання про призначення судової експертизи заявлене з пропущенням встановленого цивільним процесуальним законом строку і на цій підставі залишене без розгляду, а тому суд не знайшов підстав для надання переваги одному з наданих сторонами звітів.

Отже з урахуванням характеру обставин, на підтвердження яких надані вказані докази, суд виходить з принципу рівності прав сторін та таких загальних засад цивільного законодавства як розумність і справедливість, у зв`язку з чим вважає, що розмір завданого позивачу матеріального збитку має визначатись за середнім показником.

Вартість відновлювального ремонту належного позивачу транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу та без урахування ПДВ згідно з наданим відповідачем звітом становить 45 730,82 грн, за висновком незалежного оцінювача - 90 786,53 грн, а відтак середня вартість ремонту складає 68 258,68 грн.

За обставинами справи установлено, що відповідач частково виконав свої зобов`язання по виплаті страхового відшкодування, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 45 730,82 грн, тобто сума недоплаченого страхового відшкодування становить 22 527,86 грн.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його... .

Відповідно до положень статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у строк, встановлений у зобов`язанні.

Стаття 611 цього Кодексу визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 36.5 статті 36 Закону 1961-IV передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Заява позивача про страхове відшкодування була отримана страховою компанією 29.05.2023, а відтак виплата страхового відшкодування у повному обсязі мала бути здійснена не пізніше 27.08.2023, а не 20.08.2023, як визначив позивач.

Частину належного позивачу страхового відшкодування страховик виплатив з порушенням встановленого строку разом з пенею, нарахованою відповідно до положень пункту 36.5 статті 36 Закону 1961-IV, а виплату решти страхового відшкодування прострочив.

Прострочене страховиком зобов`язання є грошовим, а отже він в силу положень частини другої статті 625 ЦК України на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За змістом цієї норми інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на добуток індексів інфляції за період прострочення (сукупний індекс інфляції).

Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.

З вини страхової компанії позивачу не було виплачене страхове відшкодування в розмірі 22 527,86 грн, що і є базою для нарахування пені, індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 28.08.2023 по 25.12.2023 (визначену позивачем дату).

Здійсненими судом розрахунками установлено, що за вказаний період розмір належної позивачу від відповідача пені становить 2 678,56 грн, втрати позивача від інфляції склали 568,40 грн, а три проценти річних за 119 днів прострочення - 220 грн.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТДВ «СК «Кредо» недоплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 22 527,86 грн, пені в розмірі 2 678,56 грн, інфляційного збільшення основного боргу в розмірі 568,40 грн та трьох процентів річних в розмірі 220 грн, а усього 25 994,82 грн.

За результатами розгляду справи суд здійснює розподіл судових витрат відповідно до положень статті 141 ЦПК України, яка визначає, що у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

За приписами частини восьмої цієї норми розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За подання цього позову позивач сплатив судовий збір в сумі 1 073,60 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 133 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат (ураховуються): 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). ої цієї статті.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Частиною третьою статті 141 цього Кодексу передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги № 26/10/23-ЮП/IL від 26.10.2023 № 66 адвокат Конюшко Д. Б. прийняв на себе зобов`язання надавати юридичну (правову) допомогу ОСОБА_1 .

Дослідженням змісту цього договору установлено, що у ньому відсутні умови щодо щодо порядку обчислення, форми та розміру гонорару адвоката (вартості правових послуг), а додаток № 1 «Перелік та вартість робіт», який є невід`ємною частиною договору, суду не надано.

13.12.2023 адвокат Конюшко Д. Б. та клієнт ОСОБА_1 підписали акт виконаних робіт на суму 12 000 грн, що включає такі види послуг: юридична консультація - 1 000 грн; вивчення наданих замовником документів - 1 000 грн; збирання доказів - 3 500 грн; складання і підготовка до подання до суду позовної заяви - 6 500 грн.

Факт сплати позивачем адвокату коштів в сумі 7 500 грн підтверджується банківською квитанцією.

Доказів сплати позивачем решти коштів за договором про надання правничої допомоги суду не надано, проте вказана обставина сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, оскільки за змістом положень пункту 1 частини другої статті 137 та частини восьмої статті 141 ЦПК України розподілу за результатами розгляду справи підлягають не лише фактично сплачені стороною витрати на професійну правничу допомогу, а й ті, які мають бути сплачені в майбутньому.

Водночас при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід урахувати факт подання відповідачем заперечень щодо покладення на нього витрат позивача на правничу допомогу, які мотивовані тим, що заявлена до відшкодування сума таких витрат не відповідає критеріям реальності і розумності. Відповідач зазначив, що підготовка справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, оскільки справа є малозначною, а спірні правовідносини чітко врегульовані чинним законодавством.

З наведених підстав відповідач просив відмовити позивачу у компенсації його витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на відсутність у тексті договору пронадання правничої допомоги умови щодо вартості правових послуг та ураховуючи конкретні обставини цієї справи і її перебіг, суд частково погоджується з вказаними доводами відповідача та із застосуванням своїх дискреційних повноважень визнає обґрунтованими (такими, що мають враховуватись для цілей розподілу судових витрат у цій справі) лише ті витрати позивача на професійну правничу допомогу, які були фактично сплачені, тобто 7 500 грн.

Загальний розмір заявлених ОСОБА_1 позовних вимог становив 39 608,52 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 25 994,82 грн.

Отже ураховуючи, що позов задоволений на 66/100 частин (25 994,82х100/39 608,52), на відповідача слід покласти 66/100 частин судових витрат, що у грошовому виразі становить 5 658,58 грн (1 073,60 +7 500) х 66%).

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 22 527,86 грн, пеню в розмірі 2 678,56 грн, інфляційне збільшення основного боргу в розмірі 568,40 грн, три проценти річних в розмірі 220 грн та судові витрати в розмірі 5 658,58 грн, а усього 31 653 (тридцять одна тисяча шістсот п`ятдесят три) гривні 40 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», код юридичної особи: 13622789, місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр-т Моторобудівників, буд. 34.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 13.09.2024.