Рішення № 121582833, 12.09.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/8329/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/8329/24

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

03 липня 2024 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 7421,98 грн. (сім тисяч чотириста двадцять одна гривня 98 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про встановлення земельного сервітуту № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року в частині проведення державної реєстрації цього договору, що є підставою для стягнення з відповідача на підставі п. 4.4. договору штрафу у розмірі місячної плати за користування земельною ділянкою у сумі 7421,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/8329/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

24.07.2024 року через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що затягування реєстрації договору № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року сталося не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс». До того ж, за умовами договору № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року останній набирає чинності з дати його державної реєстрації, а отже, і пункт договору, який визначено позивачем в якості підстави позову, почав діяти лише з моменту державної реєстрації договору. Також відповідачем вказано, що сторонами не досягнуто згоди стосовно розповсюдження умов договору на правовідносини сторін, які виникли до набрання ним чинності.

01.08.2024 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, заперечив та просив позов задовольнити. Крім того, у пункті 1 прохальної частини позовної заяви позивач просить поновити строк на подання відповіді на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2023 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - позивач, землекористувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (надалі - відповідач, сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту № ПФС/П-23-92/НКМ-92 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого землекористувач надає сервітуарію невиключне право обмеженого користування частиною земельної ділянки, яка розташована за адресою: вагонне депо станції Кам`янське, лінія Пост 6 км - ст. Кам`янське, від 0 км + 600 м до 6 км + 500 м, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, з метою проходу та проїзду до орендованих ТОВ «Лемтранс» об`єктів, код 07.02 «сервітут на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху» згідно з додатком 6 Порядку ведення Державного земельною кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051.

Згідно з п. 1.2., 1.3. договору земельний сервітут встановлюється на земельну ділянку площею: 0,2118 га відповідно до плану меж земельного сервітуту, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1). Цільове призначення земельної ділянки, відносно якої встановлюється земельний сервітут: 12.01 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

В п. 2.4.1. договору визначено, що сервітуарій зобов`язаний провести державну реєстрацію договору відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень», ст. 100 Земельного кодексу України та ст. 402 Цивільного кодексу України протягом 14 календарних днів після його підписання своїми силами та за власний рахунок, а також відповідні дії щодо реєстрації у випадку продовження строку дії цього договору.

Сервітуарій зобов`язаний розпочати користування земельною ділянкою після реєстрації договору у встановленому законодавством порядку (п. 2.4.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору сервітуарій сплачує плату за користування земельною ділянкою у розмірі 7421,98 грн. на місяць з ПДВ.

За умовами п. 4.4. договору у разі порушення сервітуарієм пункту 2.4.1 договору сервітуарій сплачує землекористувачу штраф у розмірі місячної плати за користування земельною ділянкою.

Договір набирає чинності з дати його державної реєстрації та діє 10 років (п. 6.1. договору).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав 03.04.2024 року здійснено державну реєстрацію іншого речового права - право користування (сервітут) на підставі договору № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року (номер запису про інше речове право 54493108).

Позивач стверджує, що відповідачем було порушено обов`язок щодо своєчасної реєстрації договору відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень», ст. 100 Земельного кодексу України та ст. 402 Цивільного кодексу України протягом 14 календарних днів після його підписання, що стало підставою для нарахування згідно п. 4.4. договору штрафу у розмірі 7421,98 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

В пункті 4.4. договору визначено, що у разі порушення сервітуарієм пункту 2.4.1 договору сервітуарій спланує землекористувачу штраф у розмірі місячної плати за користування земельною ділянкою.

Отже, для застосування до відповідача заходів відповідальності, що визначені п. 4.4. договору позивачем повинно бути доведено суду обставини виникнення у відповідача певного обов`язку, настання строку його виконання, а також його невиконання або неналежне виконання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

В п. 6.1. договору визначено, що договір набирає чинності з дати його державної реєстрації та діє 10 років.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що за умовами договору останній набирає чинності з дати його державної реєстрації, а отже, і пункт договору, який визначено позивачем в якості підстави позову, почав діяти лише з моменту державної реєстрації договору, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Суд зауважує, що вимоги стосовно обов`язкової державної реєстрації договору про встановлення земельного сервітуту жодною правовою нормою не встановлено, а норма ст. 210 Цивільного кодексу України є імперативною та не надає учасникам господарських правовідносин права на власний розсуд визначити, що договір про встановлення сервітуту підлягає державній реєстрації.

Одночасно, суд зауважує, що відповідач помилково ототожнює категорії «державна реєстрація договору» та «державна реєстрація права», а отже, у даному набрання чинності договору не може ставитись в залежність від його державної реєстрації.

Наданий відповідачем договір про відшкодування витрат балансотримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю по договору оренди від 24.07.2019 року заперечення відповідача ніяким чином не підтверджує.

Суд звертає увагу на те, що земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ч. 2 ст. 402 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України).

Суд зауважує, що дія Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень» поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень»).

Зі змісту ст. 4 вказаного Закону вбачається, що державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі, право користування (сервітут).

Тобто, з наведеного підставним є висновок, що у даному випадку державній реєстрації підлягає саме речове право, а не договір про його встановлення, що фактично і було здійснено відповідачем та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права, згідно якого 03.04.2024 року здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на підставі договору № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року (номер запису про інше речове право 54493108).

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що договір № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року набрав чинності з моменту його підписання, а саме 28.11.2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 2.4.1. договору передбачено обов`язок сервітуарія провести державну реєстрацію договору відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень», ст. 100 Земельного кодексу України та ст. 402 Цивільного кодексу України протягом 14 календарних днів після його підписання своїми силами та за власний рахунок, а також відповідні дії щодо реєстрації у випадку продовження строку дії цього договору.

Отже, враховуючи дату підписання договору, яка вказана у правочині, а також відсутності з боку відповідача належного доказового обґрунтування тверджень стосовно його підписання в іншу дату, суд дійшов висновку, що чотирнадцяти денний строк на виконання обов`язку сервітуарія провести державну реєстрацію договору відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речовин прав на нерухомо майно та їх обтяжень», ст. 100 Земельного кодексу України та ст. 402 Цивільного кодексу України почав свій перебіг 29.11.2023 року за правилами обрахування строків, що визначені 253 Цивільного кодексу України, а отже, останнім днем виконання такого обов`язку було 12.12.2023 року.

З витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що 03.04.2024 року здійснено державну реєстрацію іншого речового права - право користування (сервітут) на підставі договору № ПФС/П-23-92/НКМ-92 від 28.11.2023 року (номер запису про інше речове право 54493108).

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується порушення з боку відповідача свого обов`язку, що визначений п. 2.4.1. договору, а отже, виникнення у позивача права на застосування до сервітуарія заходу відповідальності, який передбачено п. 4.4. договору.

Суд вважає юридично неспроможними твердження відповідача про відсутність вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» у порушенні строку, що визначений п. 2.4.1. договору, через бездіяльність державних органів, як такі, що позбавлені жодного доказового обґрунтування. Зокрема, відповідачем не надано доказів своєчасного вчинення дій щодо реєстрації права сервітуту та зволікання органу державної реєстрації.

Наведені у сукупності обставини вказують на обґрунтованість та наявність достатніх підстав для задоволення позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» про стягнення штрафу в сумі 7421,98 грн.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемтранс» (ідентифікаційний код 30600592, адреса: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 46-46А) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40081237, адреса: 49038, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108) грошові кошти: штраф - 7421,98 грн. (сім тисяч чотириста двадцять одна гривня 98 копійок) та судовий збір - 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 12.09.2024р.

Суддя О.В. Котков