Рішення № 121572024, 12.09.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 р. Справа № 120/4203/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), за вимогами якої позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з військової служби на підставі пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його з військової служби за пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 23.03.2022 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що в нього на утриманні знаходяться п`ятеро неповнолітніх дітей, він виявив бажання звільнитися з військової служби, подавши 18.03.2024 командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту два частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", долучивши до нього повний пакет документів.

За результатами розгляду цього рапорту 19.03.2024 від військової частини НОМЕР_1 ним отримано письмову відповідь про відмову у його звільнені з військової служби за сімейними обставинами, оскільки, на думку відповідача, поданими документами підтверджується факт перебування на утримані лише двох неповнолітніх дітей.

З наведеною відмовою позивач не погоджується та вважає, що в нього наявні правові підстави для звільнення з військової служби згідно пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". А відтак, вважаючи дії відповідача щодо відмови у його звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 22.04.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

01.05.2024 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що позивачем було подано рапорт із клопотанням про звільнення з військової служби згідно пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини як перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. У відповідь на цей рапорт військової частиною НОМЕР_1 позивачу надано лист від 18.03.2024 вих. №63, яким останньому доведено до відома інформацію про відсутність правових підстав для його звільнення із тих причин, що відповідно до наданих документів позивач є батьком лише двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утримання. Щодо інших дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , то обов`язок по їх утримання в позивача не виник, оскільки по відношенню до таких дітей він не є батьком.

Відповідач з посиланням на положення статті 268 Сімейного кодексу України зазначає, що вітчим зобов`язаний утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, лише у випадку, якщо у таких дітей не має матері, батька, діда, баби, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. А оскільки у неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є батьки, і доказів позбавлення їх батьківських прав не надано, тому позивач не може вважатися таким, що в розумінні Сімейного кодексу України є особою, на яку безальтернативно покладено обов`язок по утриманні пасинків, та падчерки, які з ним проживають. Відтак відповідач робить висновок про недоведеність правових підстав для звільнення позивача з військової служби за нормами пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №10 від 23.03.2022 солдата ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення військової частини з 23.03.2022.

Таким чином, починаючи з 23.03.2022 по теперішній час позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця 2 взводу охорони 4 роти охорони 2 батальйону охорони.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.03.2024 позивачем звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та доданими до нього документами щодо його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Зокрема, у поданому рапорті позивач зазначав, що є батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утриманні та щодо яких він сплачує аліменти. Крім того, позивач вказує, що з 17.09.2023 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , у якої від попередніх шлюбів наявні ще троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Як вказує позивач, троє дітей його дружини спільно з ним проживають тривалий час та перебувають на його утриманні та матеріальному забезпеченні, в підтвердження чого він долучає відповідні докази.

За результатами розгляду такого рапорту військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь у формі листа за №639 від 18.03.2024, відповідно до якого позивачу доведено інформацію про відмову у його задоволенні у зв`язку з відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Мотивами такої відмови слугувало те, що з позиції відповідача згідно доданих до рапорту документів позивач є батьком лише двох неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які перебувають на його утриманні.

Тобто, відповідач робить висновок, що оскільки в інших неповнолітніх дітей, які проживають разом з позивачем: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є рідні батьки (батько), які в силу вимог Сімейного кодексу України зобов`язаний утримувати своїх дітей, тому обов`язок щодо їх утримання не може бути покладено на їх вітчима, тобто позивача, в зв`язку з чим застосування норм пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" для звільнення позивача з військової служби є неможливим.

Непогоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" в редакції, діючий на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон N 2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону N 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону N 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" N 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України N 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє до тепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" N 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону N 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час воєнного стану:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Так, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170).

Згідно абз. 2 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Як з`ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із оскарженням рішення/дій відповідача, що виразились у відмові звільнити ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII за наявності такої сімейної обставини як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є з`ясування факту перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Так, з матеріалів справи слідує, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (виданого повторно 19.10.2023), позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також згідно копії іншого свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (виданого повторно 20.10.2023) позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказані діти проживають окремо від позивача, однак ОСОБА_1 на їх утримання сплачує аліменти згідно з виконавчих листів, виданих судовими установами по справах №643/11925/17 від 18.01.2018 (на утримання доньки ОСОБА_2 ) та № 177/1142/23 від 09.06.2023 (на утримання сина ОСОБА_3 ). При цьому згідно наявних у справі доказів заборгованості по сплаті аліментів за даними виконавчими листами у позивача не має.

Також судом встановлено, що 17.09.2023 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (після шлюбу прізвище ОСОБА_9 ) було укладено шлюб, який зареєстрований Вінницьким відділом ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено актовий запис № 458. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 17.09.2023.

Разом із тим, у дружини позивача ОСОБА_10 є троє власних дітей від попередніх шлюбів, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (батьком яких у свідоцтвах про їх народження серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 значиться ОСОБА_11 ), а також ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком якого у свідоцтві про народження серії НОМЕР_7 значиться ОСОБА_12 .

Отже, по відношенню до неповнолітніх дітей своєї дружити ОСОБА_13 позивач є вітчимом.

Матеріали справи підтверджують, що наразі позивач проживає спільно із дружиною ОСОБА_13 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_14 в АДРЕСА_1 , де орендують відповідне житлове приміщення.

Відповідно, в площині цього спору спірним є питання стосовно обов`язку вітчима утримувати неповнолітніх пасинків, падчерки, які з ним проживають.

З цього приводу суд зважає на те, що загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14 та 15 СК України.

Так, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою. У зв`язку з цим сімейні обов`язки є такими, що не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо ж в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

А згідно ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, окрім випадків передбачених законодавством.

При цьому, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними.

Форми такого утримання можуть різнитись, а законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.

Виходячи із вищенаведеного, безспірним є той факт, що позивач будучи батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , хоч і з останніми не проживає, однак виконує свій батьківський обов`язок по їх утриманню.

Натомість, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно наявності обов`язків вітчима (мачухи) утримувати пасинка (падчерки) передбачені певні застереження.

Зокрема, згідно з частиною 1 статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "падчерка", "усиновлений", "усиновитель", адже це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

Таким чином виходячи із аналізу вищевказаних норм слід дійти висновку, що позивач перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_13 (дошлюбне прізвище ОСОБА_15 ), має право на участь у вихованні її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , при цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача, саме як вітчима, може виникнути виключно у випадку та за умови, якщо в таких неповнолітніх дітей не має матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Втім, як зазначалось вище, у неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно наявних в матеріалах справи копіях свідоцтв про народження є власні батьки ОСОБА_11 (по відношенню до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) та ОСОБА_12 (по відношенню до ОСОБА_6 ).

При цьому жодних доказів про те, що ОСОБА_16 , ОСОБА_12 позбавлені батьківських прав відносно своїх дітей, як і те, що позивач усиновив вказаних дітей, матеріали справи не містять та таких в процесі розгляду справи судом не встановлено.

Сам факт наявності у ОСОБА_5 заборгованості по аліментах перед колишньою дружиною на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не є свідченням про те, що обов`язок батька по утриманню таких дітей знівелювався.

Таким чином, якщо вітчим (а в спірному випадку це позивач) самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинкам та падчерці, то це свідчить про дотримання ним засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах, а не підтверджує з урахуванням норм СК України наявність імперативно-визначеного "обов`язку" здійснювати "утримання", бо такий "обов`язок" є безальтернативним у батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Також, пасинки/падчерка у випадку наявності спірних правовідносин не можуть вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений, а визначений безпосередньо для інших осіб - батьків цих дітей.

Стосовно наданих позивачем до матеріалів справи довідок ОСББ «Хмельницьке шосе 4» від 20.02.2024, Акту обстеження житлово-побутових умов проживання дітей від 04.03.2024, інших довідок з навчального закладу КЗ «Вінницький ліцей № 26 ім. Героя України Дмитра Майбороди», платіжних документів про перерахунок коштів на рахунок своєї дружини, то суд враховує, що вказані документи свідчать виключно про добровільну участь позивача у вихованні та забезпеченні потреб неповнолітніх дітей його дружини, однак не вказують на обов`язок позивача, як вітчима, щодо їх утримання. Теж саме й стосується наданого позивачем посвідчення батьків багатодітної сім`ї НОМЕР_8 від 30.11.2023, яке підтверджує наявність у його пред`явника право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, однак не є належним доказом наявності у позивача безпосереднього обов`язку, визначеного Сімейним кодексом України, в утриманні свої пасинків та падчерки.

Отже, підводячи підсумок вищенаведеному суд резюмує, що позивач перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_13 , має право на участь у вихованні її неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання.

Натомість судом встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав належним доказів на підтвердження того, що неповнолітні діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не мають батька, діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері та біологічного батька цих дітей поважних причин, з яких вони не можуть надавати їм належного утримання.

Беручи до уваги вищевикладене суд доходить висновку, що оскільки факт наявності обов`язку у позивача щодо утримання неповнолітніх дітей - падчерки та пасинків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який дозволяв би як сімейна обставина звільнитись позивачу з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", не підтверджений належними та допустимими доказами, тому правових підстав для задоволення даного позову не має.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.12.2023 по справі № 160/11228/23, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування судом.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.

Одночасно із цим суд звертає увагу позивача, що відмова в задоволенні цього позову не позбавляє його права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за наявності передбачених п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону N 2232-XII підстав та з наданням належних доказів, які підтверджують відповідні обставини.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 12.09.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_9 );

Відповідач : військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович