Рішення № 121558614, 12.09.2024, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 758/3702/24

Провадження № 2-а/761/531/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Романишена І.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м.Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Подільського районного суду міста Києва з даним позовом.

У червні 2024 року відповідно до ухвали Подільського районного суду міста Києва від 08.05.2024 року вказаний адміністративний позов надійшов за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.03.2024 року відносно неї працівником поліції було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП, а саме за те, що позивач здійснила завідомо неправдивий виклик поліції. Даною постановою на позивача накладено адміністративний штраф у розмірі 850 грн. Однак, позивач зазначає, що дана постанова є протиправною, такою, що не відповідає дійсним обставинам справи та складеною за відсутності належних доказів, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Як вказує позивач, виклик спеціальних служб був правдивий, ніякого умислу не було, оскільки стосовно неї вчинялись протиправні дії з боку її колишнього чоловіка. Натомість, інспектор поліції маючи можливість встановити всі обставини справи, а саме: в чому заключається суть звернення до поліції, чому позивач вважає, що ОСОБА_2 вчиняє насильство, яким чином він порушив її права та яким чином завдав психологічної шкоди, нічого із цього Ільченко Т.А. не здійснив та не врахував конкретну обстановку, натомість прийняв абсолютно протиправне рішення. Жодних доказів про вчинення правопорушення поліцейський не зібрав. У постанові про притягнення до адміністративної відповідальності відсутні посилання на будь-які докази, які він мав, розглядаючи справу. Крім того, розгляд справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог КУпАП взагалі не відбувся. Протокол про адміністративне правопорушення не складався, права, передбачені ст.286 КУпАП взагалі не роз?яснювались, у свідка події, матері позивача - ОСОБА_4 , пояснення не відбирались, тобто факт адміністративного правопорушення, про нібито вчинення позивачем правопорушення ґрунтується на припущенні та підтверджується виключно постановою, що є порушенням чинного законодавства.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26.06.2024 року у даній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення осіб, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

08.07.2024 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, з огляду на те, що відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ № 349654, встановлено, що 18.03.2024 року приблизно о 12.52 год. ОСОБА_1 , знаходячись за адресою АДРЕСА_1 , здійснила завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, а саме поліції, у зв?язку із чим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ст.183 КУпАП. У ході встановлення всіх обставин справи поліцейським Подільського УП ГУНП у м.Києві Ільченко Т.А. встановлено, що відносно ОСОБА_1 протиправних дій не вчинялось. Виклик спеціальних служб, а саме поліції був обумовлений бажанням позивача надати перевагу своїй точці зору під час конфлікту, який виник на ґрунті непорозуміння щодо розподілу часу спілкування з сумісною дитиною ОСОБА_2 з колишнім чоловіком ОСОБА_2 . З?ясувавши всі обставини справи, здійснивши розгляд справи про адміністративне правопорушення поліцейським ГУНП у м.Києві складено постанову по справі про адміністративне правопорушення та надано позивачеві для ознайомлення, однак остання відмовилась від отримання копії постанови. Також представник відповідача звертав увагу Суду, що постанову серії ГБВ №349654 складено відповідно вимог Інструкції, а твердження позивача відносно непричетності до скоєння адміністративного правопорушення, свідчить про бажання шляхом спотворення обставин справи ввести Суд в оману для уникнення адміністративної відповідальності та сплати штрафу.

Таким чином, на переконання представника відповідача, аналіз норм права у поєднанні із фактичними обставинами справи беззаперечно свідчить про те, що поліцейським ГУНП у м.Києві правомірно винесено оскаржувану постанову, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, тому він не здійснив жодних порушень законних прав та інтересів позивача, а відтак, позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

12.08.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує щодо вищезазначених доводів представника відповідача. Вказує, що поліцейський справу по суті не розглядав, доказів, які б дійсно та поза розумним сумнівом підтвердили здійснення позивачкою умисного неправдивого виклику поліції під час її розгляду ним не здобуто та до матеріалів справи не долучено, а посилання на те, що постанова оформлена відповідно до вимог Інструкції і підтверджує вчинення адміністративного правопорушення не є доказом винуватості, оскільки описання адміністративного правопорушення не може бути належним і достатнім доказом його вчинення за відсутності інших доказів.

Відповідач не скористався процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив.

Щодо клопотання представника ГУ НП у м.Києві про виклик свідків та розгляд справи в порядку загального позовного провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною 2 статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.3 ст.257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в ч.4 ст.257 КАС України та в ч.4 ст.12 КАС України, зокрема, до таких справ відносяться справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обґрунтовуючи своє клопотання про розгляд справи з викликом сторін, представник відповідача посилається на те, що справа потребує детального розгляду зі з`ясуванням всіх обставин справи, шляхом надання усних пояснень по суті спору, виклику свідків (за необхідності).

В той же час, зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є незгода позивача з оскаржуваною постановою про накладення адміністративного стягнення, що не підпадає під вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. В свою чергу, посилання представника відповідача на те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі потребує надання усних пояснень по суті спору, на переконання суду, не є належним чином вмотивованою та обґрунтованою підставою, яка дозволяє суду дійти висновку про неможливість розгляду даної адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд наголошує, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 листопада 2006 року (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

Враховуючи вказану позицію Європейського суду з прав людини щодо застування пункту 1 статті 6 Конвенції, суд вбачає доцільним здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Також, суд не вбачає підстав задоволення клопотання про допит свідків, враховуючи наступне.

В розумінні ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Варто зауважити, що у даній категорії справ суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Тобто, КУпАП зобов`язує суб`єкта владних повноважень, що використовує свої повноваження, перед прийняттям рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, зібрати всі докази, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростувати надані свідчення.

В даному випадку, заявляючи відповідне клопотання про допит свідків представник відповідача фактично має на меті відшукати нові докази, які додатково б підтверджували правомірність оскаржуваної постанови, що є недопустимим, оскільки зі змісту протоколу не вбачається, що під час складання постанови ГБВ №349654 було допитано ОСОБА_2 в якості свідка, або ж отримано від нього відповідні письмові пояснення.

Суд вказує, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Натомість, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах, що узгоджується і з висновками ВС, викладеними у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №161/11454/16-а, де пояснення свідка суд визнав такими, що не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення зазначений свідок був присутній на місці як службова особа - інспектор УПП.

Слід також звернути увагу представника відповідача на те, що 30 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №208/712/19 стосовно водія, покараного за керування автомобілем у стані сп`яніння, після того, як ЄСПЛ встановив порушення Конвенції Україною, зазначила, що орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення й так фактично виконує функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази.

У даному ж випадку, старший лейтенант поліції СПДН ВП Подільського УП ГУНП у м.Києві Ільченко Т.А. , про виклик якого для допиту в якості свідка також просив представник суб`єкта владних повноважень, як представник органу поліції на стадії оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення, що безумовно виключає можливість його допиту в якості свідка в адміністративній справі.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.03.2024 року інспектором Подільського УПГУНП в м. Києві Ільченком Т.А. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ГБВ № 349654 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).

За змістом ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема і передбачені статтю 183 КУпАП.

Згідно ст.ст.276, 280, 283 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до ст.ст.251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Крім цього суд враховує, що ст.72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 183 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Згідно зі ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу Національної поліції має обов`язок всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.

При цьому, належна фіксація вчинення адміністративного правопорушення може підтвердити правомірність накладення адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.

У той же час, відповідачем у ході розгляду даної справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, за викладених в оскаржуваній постанові про притягнення до відповідальності обставин.

Судом встановлено, що інспектором не було відібрано пояснень у заявниці та у свідків події, тобто не вжито заходів для перевірки причин здійснення виклику поліції, не встановлено чи є позивач та її рідні постраждалими внаслідок насильства.

Окрім того, слід зазначити, що долучені до матеріалів позову копії постанов Приморського районного суду міста Одеси від 14.09.2021 року та Малиновського районного суду міста Одеси від 04.11.2022 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП свідчать про неодноразове вчинення фізичного та психологічного насильства ОСОБА_2 відносно сім`ї позивача.

Разом з тим, оскаржувана постанова не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, записи технічних приладів та засобів, на підставі яких інспектором поліції зроблено висновок про вчинення позивачем інкримінованого їй правопорушення.

Також, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, при викладені суті адміністративного правопорушення зазначено, що 18.03.2024 року близько о 12.52 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик поліції.

Проте, оскаржувана постанова не містить зазначення яке конкретно повідомлення позивача було неправдивим, при цьому, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було викликано поліцію наперед знаючи про те, що в цьому немає ніякої необхідності.

Обов`язок доказування відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності своїх дій, рішень чи бездіяльності в адміністративних справах не може бути перекладено на позивача.

Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України «Про Національну поліцію України», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 6 Закону).

Отже, в разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов`язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови серії ГБВ №349654 від 18.03.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП, та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 3, 19, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову інспектора СПДН ВП Подільського УП ГУНП у м.Києві старшого лейтенанта поліції Ільченка Т.А., серії ГБВ № 349654 від 18.03.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене за ст.183 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з суб`єкта владних повноважень Головного управління Національної поліції у м.Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Головне управління Національної поліції в м.Києві, 01601, м.Київ, вул.Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583.

Повний текст рішення складено: 12.09.2024 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА