Рішення № 121555673, 11.09.2024, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1319/24

Провадження № 2/366/492/24

РІШЕННЯ

Іменем України

11.09.2024 смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Слободян Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща», про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Адвокат Прибора П.І., в інтересах ОСОБА_1 (далі - Позивач), звернувся в суд з позовом до ДСП «Північна Пуща» (далі - Відповідач, Підприємство), у якому, з урахуванням уточнених (збільшених) позовних просив стягнути з Відповідача на користь Позивача:

заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 56883, 62 грн.;

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 284 175, 51 грн.

Позов мотивований тим, що Позивач перебувала у трудових відносинах з Підприємством в період з 18.08.2023 по 01.02.2024.

В день звільнення Відповідач не виплатив Позивачеві належні їй грошові кошти.

В період з вересня 2023 по лютий 2024 у Відповідача виникла перед Позивачем заборгованість із заробітної плати у розмірі 56 883, 62 грн.

Представник Позивача зазначає, що несвоєчасним розрахунком з Позивачем, з Відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки з дня звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за 6 місяців, у розмірі 284 175, 51 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, то представник Позивача зазначає, що орієнтовною сумою таких витрат є 10 000 грн., однак не ставить позовної вимоги про їх стягнення.

Рух справи

01.05.2024 позовна заява надійшла до суду.

03.05.2024 відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Перший судовий розгляд в порядку письмового провадження, призначений на 03.06.2024, відкладений на 25.06.2024 та 25.07.2024.

03.06.2024 представник Позивача направив до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив врахувати, що з дня звільнення Позивача з Підприємства до дня розгляду справи минуло вже 123 дні, тому, з урахуванням інформації про середньоденну заробітну плату, представник Позивача збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 205 622, 93 грн. до 284 175, 51 грн.

Позиції сторін

Представник Відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

Відзив мотивованим тим, що заявлена сума до стягнення є занадто значною, тому підлягає зменшенню у урахуванням критеріїв розумності та справедливості. Представник Відповідача посилається на обставини непереборної сили (вторгнення зс рф в Україну), внаслідок чого вважає, що звільняється від сплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім цього, Відповідач у відзиві зазначає, що станом на 08.05.2024 заборгованість Відповідача перед Позивачем зі сплати заробітної плати становить 28 539, 04 грн., що підтверджується довідкою № 203 від 09.05.2024.

Позивач відповідь на відзив не подав.

Представник Відповідача, адвокат Гаврилова І.А. надіслала до суду письмові пояснення, у яких просила відмовити у задоволені позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а разі задоволення цієї вимоги, зменшити такий розмір до 2000 грн. та витрати на правову допомогу до розміру 2000 грн.

Пояснення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мотивовані тим, що заявлений розмір суми стягнення є невиправдано великим і неспіврозмірним сумі заборгованості зі сплати заробітної плати. Підприємство є боржником у низці виконавчих проваджень, однак, сплачує заборгованість за можливості. Також Відповідач посилається на лист ТПП від 28.02.2024 як на підставу у відмови стягнення середнього заробітку.

В частині витрат на правову допомогу, Відповідач зазначає, що заявлена сума витрат є неспівмірною складності справи, у подібних справах сформована стала судова практика, сам розмір справи є незначним, тому, Відповідач вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

18.08.2023 Позивач прийнята на роботу в ДСП «Північна Пуща» та призначена на посаду провідного бухгалтера бухгалтерії в зоні відчуження.

01.02.2024 Позивач звільнена з Підприємства за власним бажанням у зв?язку з необхідністю доглядати за дитиною до досягнення нею 14-річного віку відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Наведене підтверджується копіями трудової книжки та наказу про припинення трудового договору (контракту) Позивача від 18.01.2024 № 121-ОС-502935 (а.с. 13-15).

Відповідно до довідки щодо заборгованості по невиплаченій заробітній платі, виданій 25.03.2024 № 89, станом на 01.03.2024 у Відповідача перед Позивачем заборгованість із заробітної плати складає 56883, 62 грн. (а.с. 19).

Згідно з довідкою щодо заборгованості по невиплаченій заробітній платі, виданій 09.05.2024 № 203, станом на 08.05.2024 у Відповідача перед Позивачем заборгованість із заробітної плати складає 28539, 04 грн. (а.с. 33).

Відповідно до довідки Підприємства про розмір середньоденної заробітної плати, середньоденна заробітна плата Позивача становила 2310, 37 грн. (а.с. 21)

ДСП «Північна Пуща» (Відповідач) є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України.

З огляду на встановлені обставини справи та застосовуючи їм відповідні правовідносини, суд приходить до наступного.

Щодо нарахованої, але не виплаченої Позивачу заробітної плати при звільненні

Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ст. 32 цього Закону, трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За ч. 2 цієї статті, у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Наведені норми законодавства свідчать про те, що трудовим договором є договір, який регулює відносини між роботодавцем та працівником. Сторони договору мають свої права та обов`язки, зокрема обов`язок виконання робіт працівником та обов`язок відповідної оплати праці роботодавцем. Таким чином, на трудові зобов`язання розповсюджують вимоги щодо виконання зобов`язань, визначені Цивільним кодексом України.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам Підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.

Як зазначає представник Позивача, що ніким не оспорюється, Відповідач не здійснив розрахунок з Позивачем у день його звільнення.

Суд враховує доводи Відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, згідно з якими внаслідок військової агресії зс рф проти України Підприємству спричинено значні матеріальні збитки, що могло поставити Підприємство у скрутне матеріальне становище та неможливість виплатити заробітну плату працівникам.

До наведеного слід зазначити, що Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Отже, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.

Позивача звільнено з роботи 01.02.2024 на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, проте, як вбачається з матеріалів справи та ніким не оспорюється, в день звільнення Відповідач не провів розрахунок з виплати належних Позивачу сум.

Звертаючись в суд з позовом, представник Позивача просив стягнути заборгованість зі сплати заробітної плати у розмірі 56883, 62 грн., яка є актуальною станом на 01.03.2024, підтверджуючи це довідкою Підприємства про заборгованість від 25.03.2024 № 89 (а.с. 19).

Разом з цим, представник Відповідача, подаючи відзив на позовну заяву зазначив, що заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 08.05.2024 становить 28539, 04 грн. відповідно до довідки від 09.05.2024 № 203.

Суд звертає увагу, що довідку від 09.05.2024 долучено до матеріалів справи окремим клопотанням, і документів, які б направлення копії такої довідки стороні Позивача матеріали справи не містять.

Разом з цим, зазначення про те, що заборгованість зі сплати заробітної плати станом 08.05.2024 у розмірі 28539, 04 грн. наявне у відзиві на позовну заяву, копія якого направлена стороні Позивача.

Позивач же не надіслав до суду відповідь на відзив та не оспорив достовірність зазначеної в інформації відзиві, тому, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне прийняти до уваги довідку від 09.05.2024 № 203, тим більше, що вона є підтвердженням інформації, яка зазначена у відзиві на позов.

Зі змісту довідок від 25.03.2024 та 09.05.2024 вбачається, що Підприємство здійснює виплату Позивачу заборгованості із заробітної плати, загалом в період з 01.03.2024 по 08.05.2024 сплатило борг у розмірі 28344, 58 грн.

При цьому, представник Позивача не подавав до суду заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення цієї позовної вимоги частково, шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості із заробітної плати у розмірі 28539, 04 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 у справі №682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Як встановлено судом, середньоденна заробітна плата Позивача складає 2310, 37 грн.

Розрахунок середньоденної заробітної плати проведений Підприємством у відповідності до положень постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Позивач звільнений з Підприємства 01.02.2024, відповідно, стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні слід проводити з дня звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Представник Позивача, збільшуючи позовні вимоги, просив стягнути з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 284 175, 51 за 123 дні прострочення з урахуванням середньоденної заробітної плати, яка становить 2310, 37 грн., тобто за період, менший ніж 6 місяців з дня звільнення.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2024 по 03.06.2024, в межах позовних вимог.

Разом з тим, враховуючи встановлений судом розмір заборгованості із заробітної плати, а також те, що Відповідач все ж частково виплачує заборгованість, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 3000 грн., застосувавши принцип співмірності та враховуючи справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Доводи представника Відповідача про те, що Підприємство звільняється від виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільнення внаслідок непереборної сили (військової агресії зс рф проти України) суд відхиляє.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), яка прийнята після подання касаційної скарги та у порядку ч. 3 ст. 400 ЦПК України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому, ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - є сертифікат, виданий Торгівельно-промисловою палатою України.

Представником Відповідача не подано до суду такого сертифікату, тому, оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, суд допускає, що у Відповідача, як і у більшості господарюючих суб`єктів на території України внаслідок військової агресії рф погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов`язання.

Судовий збір

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 цієї статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання позовної вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1211, 20 грн., однак був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Ця позовна вимога задоволена частково, пропорційно 50, 2 % від заявленої суми позовних вимог, тому, з Відповідача на користь держави за цю позовну вимогу підлягає стягненню судовий збір у розмірі 608, 02 грн.

За позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 2056, 23 грн. (1211, 20 грн. при зверненні в суд з позовом (а.с.22) та 845, 03 грн. після збільшення розміру позовних вимог (а.с. 31).

Ця вимога задоволена пропорційно 1, 1 % від заявленої суми стягнення, тому, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір за подання цієї вимоги у розмірі 22, 61 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.133-134, 137, 141, 200, 206, 259,263-265, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 :

нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 28539, 04 грн.. (двадцять вісім тисяч п`ятсот тридцять дев`ять гривень 04 копійки);

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень);

витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 22, 61 грн. (двадцять дві гривні 61 копійка)

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь держави судовий збір у розмірі 608, 02 грн. (шістсот вісім гривень 02 копійки)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.09.2024.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 )

Представник позивача: адвокат Прибора Павло Іванович ( АДРЕСА_2 . РНОКПП: НОМЕР_2 . Ел пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3)

Відповідач: Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща» (07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148. Код ЄДРПОУ:40247540).

Представник Відповідача: адвокат Гаврилова Ірина Анатоліївна ( АДРЕСА_3 . РНОКПП НОМЕР_3 . Ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 )

Суддя Н.П. Слободян