Рішення № 121533474, 10.09.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

10 вересня 2024 року № 520/14045/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків АДРЕСА_4 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 12.08.2021 по 19.01.2023 із розрахунку 365,26 грн в день у сумі 191761 грн 50 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 27.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 18.10.2014 року до 26.09.2017 року.

Згідно із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2017 №66 з 26.09.2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При проведені вказаних розрахунків Військова частина НОМЕР_1 не здійснила виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також невірно нарахувала одноразову грошову допомогу при звільненні та індексацію.

Вказані дії були оскаржені позивачем до суду.

Як зазначено позивачем, згідно із довідкою №3527 від 16.11.2021 йому при звільненні виплачено відповідачем 87352,01 грн.

Своєю чергою позивачем вказано, що ним було вчинено активні дії щодо отримання недоплачених при звільненні сум, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні (у сумі 48098,15 грн); грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2017 рік (у сумі 9759,01 грн та у сумі 5855,42 грн); індексації грошового забезпечення (у сумі 3186,63 грн та у сумі 60679,26 грн).

На виконання судових рішень у справах №520/744/21, №520/12852/19, №520/4673/2020, №520/10721/19, №520/6057/19 відповідач провів розрахунок з позивачем у період з 10.09.2019 до 12.08.2021, відтак, на думку позивача, розмір його середньоденного грошового забезпечення складає 365,26 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року у справі №520/15785/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2017 по 11.08.2021 в сумі 72125,43 грн (сімдесят дві тисячі сто двадцять п`ять гривень 43 копійки) з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого позивачем при поданні позову судового збору в розмірі 721,52 грн (сімсот двадцять одну гривню 52 копійки); в задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 по справі № 520/15785/21 - залишено без змін.

Як зазначено позивачем, судове рішення у вказаній справі відповідачем було виконано 29.10.2022 року.

Також рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року у справі №520/13394/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_6 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправним здійснення військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2014-2017 роки, отриману під час проходження військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року по справі № 520/13394/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Як зазначено позивачем, судове рішення у вказаній справі відповідачем було виконано 07.05.2024 року.

Отже, позивачем вказано, що з огляду на не проведення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні, він набув право на стягнення середнього заробітку повторно з 12.08.2021 року (наступний день з дати стягнення середнього заробітку за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року №520/15785/21) по 06.05.2024 року.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач вернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 за № 2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку ГУ ДСНС) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

При цьому, такі питання врегульовані статтями 116, 117 КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, можливим є застосування норм статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Враховуючи обставини того, що відповідач при звільнення позивача зі служби в не виплатив йому належні суми грошового забезпечення, то до спірних правовідносин належить застосувати норми статей 116-117 КЗпП України.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 викладено в наступній редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово вказував на обов`язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Отже, під час розгляду та надання оцінки вимогам позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, суд зазначає, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Під час розгляду справи судом встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем всіх належних сум при звільненні станом на день розгляду цієї справи проведений, що відбулось 07.05.2024 року, а отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є період часу з 27.09.2017 (з дня, наступного за датою звільнення) по 06.07.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Суд наголошує, що Верховним Судом було сформовано усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Відповідно до висновків Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 27.09.2017 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.

Застосовуючи вказані підходи до обставин справи, суд, з метою належного і ефективного способу захисту права позивача у спірних правовідносинах, зазначає таке.

Згідно із довідкою №3527 від 16.11.2021 року позивачу при звільненні виплачено відповідачем 87352,01 грн.

Також в рамках розгляду справи №520/15785/21 судом апеляційної інстанції було встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 214930,48 грн (87352,01 грн + 48098,15 грн + 9759,01 грн + 5855,42 грн + 3186,63 грн + 60679,26 грн). Сума грошових коштів, сплачених із затримкою - 127578,47 грн (48098,15 грн + 9759,01 грн + 5855,42 грн + 3186,63 грн + 60679,26 грн). При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції з вказаної суми слід відрахувати виплачені позивачу: суму одноразової грошової допомоги в розмірі 48098,15 грн на виконання рішення від 01 серпня 2019 року по справі № 520/6057/19; суму грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 9759,01 грн на виконання рішення суду від 25 серпня 2020 року у справі № 520/10721/19; суму перерахованої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 5855,42 грн на виконання рішення суду від 25 серпня 2020 року у справі № 520/4673/2020; суму індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 03 лютого 2020 року у справі № 520/12852/19, оскільки за стягненням середнього заробітку за час затримки сплати вказаних сум позивач мав звернутися до суду після їх фактичної виплати відповідачем без зволікань, діючи розумно і добросовісно.

Своєю чергою судом апеляційної інстанції в рамках розгляду справи №520/15785/21 було викладено висновок стосовно того, що розрахунок належних позивачу сум слід проводити з урахуванням середньоденного заробітку позивача - 365,26 грн.

В рамках розгляду цієї справи встановлено, що на виконання рішення суму №520/13394/21 відповідач виплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 12466,37 грн.

Як встановлено судом, кінцевий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з суми 12466,37 грн, сплаченої позивачеві на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 року у справі № 520/13394/21, який має бути виплачений позивачу за 1756 днів (за період з дати звільнення позивача зі служби (26.09.2017 року) по 18.07.2022 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача - 365,26 грн.

Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 227396,85 грн, з яких: грошове забезпечення та інші виплати, належні до виплати під час звільнення 214930,48 гривень (94,52%), матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки за рішенням суду від 31.01.2022 року у справі № 520/13394/21 - 12466,37 гривень (5,48 %).

З урахуванням суми несвоєчасно сплаченої позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки за рішенням суду від 31.01.2022 року у справі № 520/13394/21 (12466,37 грн), відсотка цієї суми (5,48 %) відносно розміру виплаченого грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу до виплати під час звільнення (227396,85 грн), розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку за період з 26.09.2017 до 18.07.2022 року складає 35148,53 грн (641396,56 грн х 5,48%).

Натомість, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 12,5 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 35148,53 грн, 12,5 % річних від цієї суми становитиме 4393,57 грн, тобто 12,04 грн за день затримки розрахунку (4393,57 грн/365 днів).

Враховуючи період затримки розрахунку з 26.09.2017 до 18.07.2022, становить 1756 днів, приблизний середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 21142,24 грн = 12,04 грн х 1756 днів).

Таким чином, суд доходить висновку, що пропорційним та розумним розміром стягнення середнього заробітку з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.09.2017 до 18.07.2022 на користь позивача буде складати 21142,24 грн.

Своєю чергою період стягнення з 19.07.2022 року до 07.05.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 365,26 грн х 185 = 67573,10 грн.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 до 18.07.2022 в сумі 21142,24 грн та з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року в сумі 67573,10 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає таке.

Положеннями п.2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно із п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно із п. 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу вказаних пунктів 2 - 3 Порядку № 44 слід дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особам рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже з урахуванням наведеного нарахування та виплата позивачу вказаних сум має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_9 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків АДРЕСА_4 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 до 18.07.2022 в сумі 21142 (двадцять одна тисяча сто сорок дві) грн 24 коп. та з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року в сумі 67573 (шістдесят сім тисяч п`ятсот сімдесят три) грн 10 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.