Рішення № 121527737, 10.09.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року справа №320/33849/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення за період з 21.12.2023р. по 02.07.2024р. в сумі 218 117,36 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстави їх необґрунтованості.

У матеріалах справи наявні відповідь на відзив, що подана позивачем, та заперечення на відповідь на відзив, що подане представником відповідача.

З наявних процесуальних заяв слідує, що позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, натомість представник відповідача проти задоволення таких вимог заперечує.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.12.2021р. №649 полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України було звільнено з займаної посади та зарахованоу розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України на підставі наказу Міністерства оборони України від 27.09.2021р. №144ДС/КП.

Не погоджуючись із наведеними наказами позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022р. (справа №640/3978/22) вирішено:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021р. №191д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ МОУ від 27.09.2021р. №144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв`язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони полковнику ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ МОУ від 08.12.2021р. №649 по особовому складу про звільнення полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з займаної посади та зарахування у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міноборони;

- поновити полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023р., залишено без змін рішення ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.11.2023р. у справі №640/3978/22 закрито касаційні провадження за №№К/990/34653/22, К/990/1116/23 за касаційними скаргами Міноборони, Служби безпеки України на вказані рішення та постанову.

Станом на 09.11.2021р. позивач перебував в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі заяви позивача про примусове виконання рішення ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС Мінюсту) 18.12.2023р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за №73624713.

Пунктом 1 наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646 (в редакції наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.01.2024р. №27) полковника ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., а пунктом 2 цього наказу №1646 полковника ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Національного університету оборони України.

На виконання наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646:

- 18.01.2024р. полковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та направлено до Національного університету оборони України для подальшого проходження служби (згідно копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.01.2024р. №18 ДСК);

- 19.01.2024р. полковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу університету та допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою провідного наукового співробітника наукового відділу впровадження стандартів доброчесності наукового центру проблем виховання доброчесності та запобігання корупції у секторі безпеки та оборони Національного університету оборони України (згідно копії витягу із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 19.01.2024р. №18).

Посилаючись на видання наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.12.2023р. №1646 (в редакції наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.01.2024р. №27) про поновлення полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту 23.01.2024р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №73624713.

26.04.2024р. позивач прийняв справи та посаду старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (згідно копії витягу із наказу начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 26.04.2024р. №94).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2024р. у справі №320/5937/24 визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту від 23.01.2024р. про закінчення виконавчого провадження №73624713, оскільки остання винесена передчасно і за відсутності реального виконання судового рішення.

На виконання вказаної постанови суду головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту 21.06.2024р. винесено постанову про відновлення виконавчого провадження за №73624713.

На виконання рішення ОАСК від 17.08.2022р. (справа №640/3978/22), наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 02.07.2024р. №1045 позивача звільнено з посади старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України та поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р.

На виконання Наказу МОУ №1045 наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) від 02.07.2024р. №151 позивача виключено зі списків особового складу Національного університету оборони України та направлено для подальшого проходження служби до Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони.

Позивач стверджує, що за час виконання військового обов`язку після незаконного звільнення з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони позивач отримував щомісячне грошове забезпечення у розмірі, що був менший за розмір щомісячного грошового забезпечення, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення з урахуванням зміни норм грошового забезпечення, а також з урахуванням того, що рішенням ОАСК від 17.08.2022р. у справі №640/3978/22 скасовано розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27.08.2021р. №191д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 та наказ Міноборони від 27.09.2021р. №144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв`язку зі скасуванням СБУ допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони полковнику ОСОБА_1 , а саме:

- з 09.12.2021р. по 04.01.2022р. - в розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міноборони;

- з 05.01.2022р. по 16.03.2022р. - в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 ;

- з 17.03.2022р. по 02.09.2022р. - на посаді начальника музею будинку культури та відпочинку Військової частини НОМЕР_3 ;

- з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. - в розпорядженнікомандира Військової частини НОМЕР_1 ;

- з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. в розпорядженні начальника Національного університету оборони України;

- з 26.04.2024р. по 02.07.2024р. - на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України.

Також з позовної заяви слідує, що на розгляді Київського окружного адміністративного суду знаходиться справа №320/3502/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міноборони, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність МОУ, яка полягає в неприйнятті рішення про виплату полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за період з 09.12.2021р. по 01.09.2022р., з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. в сумі 478 316,57 грн.;

- зобов`язати МОУ здійснити виплату полковнику ОСОБА_1 різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за період з 09.12.2021р. по 01.09.2022р., з 28.09.2023р. по 20.12.2023р. в сумі 478 316,57 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність МОУ, яка полягає в невиплаті полковнику ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021р. по 08.12.2021р. в сумі 3540,47 грн.;

- стягнути з Міноборони на користь ОСОБА_1 3540,47 грн надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021р. по 08.12.2021р.

Позивач звернувся до відповідача із запитом, щодо надання інформації про те, чи нарахована йому до виплати різниці недоотриманого грошового забезпечення за час виконання військового обов`язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України у період з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. та на посаді старшого викладача навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України у період з 26.04.2024р. по 02.07.2024р.

Листом Департаменту соціального забезпечення Міноборони від 08.07.2024р. №220/13/вихЗПІ/480 позивачу на його запит було повідомлено про те, що недоотримане ним грошове забезпечення за бухгалтерським обліком Міноборони не рахується, що на думку позивача, свідчить про бездіяльність відповідача, що і послугувало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців- діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У силу статті 2 Закону №2011-ХІІ, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

За змістом абзаці 2, 3 пункту 2 статті 8 Закону №2011-ХІІ у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.

У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Водночас, пунктом 9 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МОУ від 07.06.2018р. №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, (надалі Порядок №260) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку ва нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

Разом з тим, згідно з пунктом 9 розділу ХХХІ Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.

До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

- посадовий оклад;

- оклад за військовим званням;

- надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

-підвищення посадового окладу;

-надбавки;

-доплати;

- винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

- премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

- допомоги.

За приписами пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Згідно пункту 11 розділу І Порядку №260 у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни.

Відповідно до пункту 14 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

З системного аналізу вищевказаних норм чинного законодавства України слідує, що рішення про виплату недоотриманого грошового забезпечення незаконно переміщеному з посади військовослужбовцю за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді приймає повноважний орган (керівник), який видавав наказ про таке поновлення.

Отже, відповідач при поновленні позивача наказом МОУ №1045 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р. був повноважний прийняти рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення внаслідок незаконного переміщення, втім відповідного рішення не було прийнято.

Так, відповідно до листа Департаменту соціального забезпечення Міноборони від 08.07.2024р. №220/13/вихЗПІ/480, в якому зазначені розміри (норми) щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця (з урахуванням військового звання "полковник", вислуги років понад 25 років, доступу до державної таємниці зі ступенем секретності "цілком таємно") за посадою директора Департаменту Міноборони, грошове забезпечення позивача за посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони за період з 21.12.2023р. по 25.04.2024р. складає 582 893,45 грн (згідно розрахунку грошового забезпечення №1, наявного у матеріалах справи).

Згідно Інформації управління фінансів Військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення, отримане полковником ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частинах (копія якої наявна у матеріалах справи), за час виконання військового обов`язку у період з 21.12.2023р. по 18.01.2024р. позивач отримав із щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення лише оклад за військовим званням у сумі 1384,51 грн. (згідно розрахунку грошового забезпечення №2, наявного у матеріалах справи).

Грошова допомога на оздоровлення, виплачена позивачу у січні 2024р. Військовою частиною НОМЕР_1 у сумі 116 120,00 грн. не включено до розрахунку №2, оскільки в силу наведених норм, така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Згідно з довідкою Національного університету оборони України від 08.07.2024р. №182/3832, за час виконання військового обов`язку у період з 19.01.2024р. по 02.07.2024р. позивач отримав грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) у сумі 363 391,58 грн.

З наведеного слідує, що за час виконання військового обов`язку у період з 21.12.2023р. по 02.07.2024р. (в межах заявлених позовних вимог) позивач недоотримав грошове забезпечення внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про те, що при його поновленні наказом МОУ №1045 на посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони з 09.12.2021р., відповідач мав прийняти рішення про виплату позивачу різниці між грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за займаною посадою директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони до незаконного звільнення (переміщення) встановленого судовим рішенням у справі №640/3978/22, яке набрало законної сили, та грошовим забезпеченням, яке позивач отримував за час виконання військового обов`язку в розпорядженні начальника Національного університету оборони України та на посаді старшого викладача кафедри оборонного менеджменту навчально-наукового центру оборонного менеджменту Національного університету оборони України в сумі 218 117,36 грн. (582 893,45 - 1384,51 - 363 391,58 = 218 117,36).

Наведену бездіяльність суд вважає протиправною, у зв`язку із чим вважає за необхідне поновити порушені права позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість із грошового забезпечення в сумі 218 117,36 грн., яка виникла за встановлених судом обставин.

Також суд зауважує на тому, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на "мирне володіння своїм майном".

Поняття "власність", що міститься в частині 1 статті 1 Першого протоколу, має автономне значення, адже не обмежується власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві.

Визначальними критеріями для оцінки майна є економічна цінність, тобто грошова його оцінка, виходячи з об`єктивних чинників, а також ознака реальності майна - майно має бути наявним.

Однак, важливо розуміти, що майном може бути не. тільки "існуюче майно", а й вимоги, щодо яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kopecky v. Slovakia" від 23.09.2004р., заява №44912/98).

Так, зокрема, до легітимних сподівань можна віднести: законні сподівання щодо отримання коштів відповідно до умов угоди (рішення у справі "Федоренко проти України" (Fedorenko v. Ukraine) від 01.06.2006р., заява №25921/02 (п. 24); неодержаний прибуток, якщо він передбачався нормативно.-правовими актами, і особа його заробила (рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine) від 08.11.2005р., заява №63134/00 (пункти 22-26).

Крім того, громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду у рішеннях: від 22.09.2005р. №5-рп/2005, від 29.06.2010р. №17- рп/2010, від 22.12.2010р. №23-рп/2010 та від 11.10.2011р. №10-рп/2011).

Якщо вести мову про виплати з Державного бюджету, то держава може запроваджувати, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотри:rv1ано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доти, доки відповідні положення є чинними (рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява №59498/00, п. 35, у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), рішення від 08.11.2005р., заява №63134/00).

У пункті 50 рішення у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті І Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

З цього випливає, що у практиці Європейського суду з прав людини виокремлюють три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу до Конвенції, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує воно "суспільний інтерес";

- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У випадках, коли хоча б одного критерію не буде додержано, Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті l Протоколу до Конвенції.

Втім, не прийнявши рішення про виплату позивачу недоотриманого грошового забезпечення за спірний період внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, відповідач фактично позбавив позивача його власності, що суд безумовно вважає протиправним.

За нормами ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_4 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ: 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ: 00034022), яка полягає у неприйнятті рішення про виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_4 ) різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 21.12.2023р. по 02.07.2024р.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ: 00034022) здійснити виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_4 ) різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 21.12.2023р. по 02.07.2024р. в сумі 218117,36 грн. (двісті вісімнадцять тисяч сто сімнадцять гривень, тридцять шість копійок).

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.