Рішення № 121526102, 05.09.2024, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/13092/23

Провадження №: 2/336/983/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

05 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарі Пустовіт В.О.

за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Федорович Ю.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , вказавши, що сторони є батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із позивачем. Вказуючи, що відповідач не приймає участі у вихованні дітей та їх матеріальному забезпечення, просив позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 07.02.2024 року було відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року відмовлено у задоволенні заяви про витребування доказів.

Ухвалами суду від 08.04.2024 року витребувано інформацію щодо реєстрації відповідача як внутрішньо переміщеної особи, а також інформацію щодо перетину відповідачем державного кордону України.

Ухвалою суду від 27.05.2024 року відмовлено у задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 05.07.2024 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду.

Також судом вирішувались клопотання про виклик та допит свідків.

Ухвалою суду від 05.09.2024 року залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідача відносно ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 05.09.2024 року постановлено розглядати справу в заочному порядку.

Інших заяв та клопотань учасниками справи не подавалось, а судом не вирішувалось.

В судовому засіданні позивач підтримав позов повністю, пояснивши, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 та проживали з нею та з дітьми разом. Під час перебування у шлюбі між сторонами виникали конфлікти, оскільки відповідач часто вживала алкоголь. Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України позивач разом із дітьми виїхав до м. Запоріжжя, а відповідач залишилась у с. Мирне, вказуючи на намір невдовзі виїхати, адже у неї у селі залишалась жити мати. Але до цього часу ОСОБА_2 та і не виїхала з тимчасово окупованої території, продовжує постійно там мешкати та не має наміру виїздити. У зв`язку із зазначеними обставинами ОСОБА_1 розірвав шлюб із ОСОБА_2 , а також стягнув з неї аліменти на утримання дітей. Натомість аліменти відповідач не сплачує, участі у вихованні дітей та їх матеріальному забезпеченні не приймає.

Представник позивача вказувала на те, що відповідач, маючи можливість виїхати з тимчасово окупованої території, цим не скористалась, продовжує залишатись у с. Мирне Пологівського району, хоча її мати вже покинула ТОТ. При цьому ОСОБА_2 участі у вихованні дітей не приймає, аліменти не сплачує, отже батьківських обов`язків не виконує, що є підставою для позбавлення її батьківських прав щодо ОСОБА_4 .

Відвідач в судове засідання не з`явилась, про місце та час розгляду справи була сповіщена оголошенням на сайті суду у зв?язку з реєстрацією місця проживання на тимчасово окупованій території України, відсутністю відомостей про фактичне місце проживання.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет позову в судовому засіданні вказала, що комісією було розглянуто питання доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, при цьому були вислухані батько дітей та діти, думку ОСОБА_2 не з?ясовували, адже остання проживає на тимчасово окупованій території. В результаті комісія дійшла висновку про доцільність позбавлення відповідач батьківських прав.

В ході дослідження доказів судом були допитані свідки та досліджені письмові докази.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що знайомий із позивачем, товаришував із ним, іноді бував у сторін вдома, конфліктів між ними не помічав.

Свідок ОСОБА_4 вказувала, що є донькою сторін. Під час сумісного проживання батьки часто сварились, мати іноді вживала алкоголь та кричала на свідка чому не розірвали шлюб не знає. Після початку повномасштабної війни вона, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виїхали до м. Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишилась проживати у с. Мирне, оскільки хотіла доглядати свою мати. Після цього вони спілкувались телефоном, ОСОБА_2 телефонувала та надсилала повідомлення, цікавилась їх справами, навчанням, обіцяла виїхати з ТОТ, але так і не виїхала. Востаннє телефонувала у січні 2024 року.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що під час спільного проживання у неї були не дуже гарні стосунки із матір`ю. ОСОБА_2 вживала алкоголь, але ночувала постійно вдома. Після окупації с. Мирне вони приблизно місяць залишались у селі, а потім ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхали до м. Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишалась у с. Мирне, але писала та телефонувала, цікавилась їх справами, навчанням та життям. Востаннє телефонували приблизно за 2-3 місяці до судового засідання. Чому ОСОБА_2 не виїхала з ТОТ свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що є матір`ю позивача. Під час спільного проживання сторін між ними були сварки, ОСОБА_2 з 2006-2007 року вживала алкоголь та застосовувала насильство до дітей. Свідок виїхала з с. Мирне 30.08.2022 року, до цього часу у селі були проблеми зі зв?язком та для того, щоб поспілкуватись з онуками потрібно було знайти місце, де було з`єднання. На момент виїзду свідка відповідач ОСОБА_2 залишалась проживати у селі, до свідка доходили чутки, що відповідач спілкується із росіянами.

В ході дослідження письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 04.08.2012 року уклали шлюб. Сторони є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про народження.

З квітня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.

Судовим наказом від 22.06.2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку на кожну дитини, починаючи з 20.05.2022 року, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.

З довідки Оріхівського ВДВС у Пологівському районі Запорізької області від 30.11.2023 року вбачається, що ОСОБА_2 не виплачувались аліменти на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25.10.2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.05.2023 року визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_1 (як на момент подання позову, так і на день ухвалення судом рішення обидві дитини досягли 14річного віку).

Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району визнано доцільним позбавлення батьківських прав відповідача щодо неповнолітньої ОСОБА_8 .

З зазначеного висновку вбачається, що представниками органу опіки обстежено місце проживання дитини, а також вислухані ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . При цьому про намагання зв?язатись із ОСОБА_2 для отримання пояснень у висновку не вказано.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 641/2867/17-ц від 06.05.2020 року.

Згідно з положенням пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року із змінами від 19.12.2008 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішеннях від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» та від 01.07.2017 року у справі «М.С. проти України», при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до вимог статті 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і етичний розвиток.

Суд звертає увагу на те, що позивач, вказуючи на те, що відповідач тривалий час зловживає алкоголем, між тим продовжував проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю та звернувся із позовом про розірвання шлюбу лише у 2022 році.

Показання свідка ОСОБА_4 про те, що її невістка ОСОБА_2 зловживала алкоголем з 2006-2007 років та застосовувала насильство до дітей, суд оцінює критично, адже ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_3 у своїх показаннях про застосування насильства з боку матері не вказували, при цьому в період начебто зловживання алкоголем ОСОБА_2 були народжені обидві доньки сторін, а сторони продовжували проживати однією родиною до 2022 року. При цьому свідок ОСОБА_4 , вказуючи про застосування насильства до дітей, зазначила, що вона не повідомляла про ці обставини до правоохоронних органів. Суперечності у показаннях свідків, а також відсутність будь-яких доказів не лише притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення домашнього насильства, а навіть будь-яких звернень з цього приводу до правоохоронних органів переконує суд у тому, що в цій частині показання ОСОБА_4 не відповідають дійсності.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 , не виїжджаючи з тимчасово окупованої території та не сплачуючи аліменти на утримання дітей, не виконувала своїх батьківських обов`язків, суд оцінює критично, адже причини невиїзду ОСОБА_2 з тимчасово окупованої території невідомі, а про наявність рішення суду про стягнення аліментів ОСОБА_2 може навіть і не знати, враховуючи її постійне проживання на ТОТ. Крім того, сумнівною є можливість виконання обов?язку зі сплати аліментів, враховуючи відсутність фактичної можливості перерахування грошових коштів ОСОБА_2 через відсутність банківського обслуговування таких транзакцій.

При цьому, з показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_2 не втратила інтересу до життя дітей, адже систематично телефонує їм та цікавиться обставинами їх життя.

Оцінюючи висновок органу опіки щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважає зазначений висновок безпідставним та необґрунтованим, адже при наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тих відомостей, які були надані позивачем, який зацікавлений в розгляді справи. При цьому сама перевірка проведена формально, а органом опіки навіть не здійснено жодних спроб зв?язатись із ОСОБА_2 та вислухати її пояснення, між тим як, зі слів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , така можливість існувала, а ОСОБА_2 періодично виходила на зв?язок із дітьми.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до уваги висновок органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав при вирішення справи, адже він необґрунтований.

З огляду на досліджені докази та встановлені обставини справи, суд не вбачає підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, адже на момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідач мала можливість виконувати свої батьківські обов?язки, але умисно ухилялась від їх виконання. Навпаки дослідженими судом доказами підтверджено те, що ОСОБА_2 інтересу до життя дітей не втратила, періодично зв?язується з доньками та цікавиться їх життям.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована проживаючою у АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, код ЄДРЮО 37573885.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом двадцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.І. Дацюк

Повний текст рішення виготовлений 11 вересня 2024 року