Рішення № 12149354, 01.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/41101.10.10

За позовомКиївського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

До 1.Державного підприємства “Адміністрація річкових портів”

2.Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

Провизнання договору недійсним

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаКонта М.П.представник за довіреністю від 30.06.2010 р.

Від відповідача-1Сербулов О.В.представник за довіреністю від 30.08.2010 р.

Від відповідача-2не зявився

Від прокуратуриКузьміна К.Г. помічник Київського транспортного прокурора 01.10.2010 р. у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2010 року Київський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Державного підприємства “Адміністрація річкових портів” звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р., укладеного між Державним підприємством “Адміністрація річкових портів” та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1. Також, прокурор просить суд зобовязати відповідача-2 звільнити самовільно зайняте державне майно (пасажирський причал “Парк Примакова”, інвентарний № 1599) та привести його у приданий для використання стан у десятиденний термін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2010 р. № 05-5-40/6229 вищевказаний позов було повернуто без розгляду в порядку ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010 р. № 05-5-40/6229 ухвала Господарського суду міста Києва від 14.07.2010 р. була скасована, матеріали передано до місцевого господарського суду, у звязку з чим вищевказана позовна заява підлягає прийняттю до розгляду з порушенням провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2010 р. було порушено провадження у справі № 46/411 за вищевказаним позовом прокурора, яку призначено до розгляду на 13.09.2010 р.

13.09.2010 р. відповідач в судове засідання не зявився, про причини своєї неявки суд не повідомив, уповноваженого представника не направив, витребувані судом документи не подав. Помічник прокурора та представник відповідача-1 надали суду для залучення до матеріалів справи додаткові документи, частково виконавши вимоги ухвали від 27.08.2010 р.

У судове засідання, призначене на 01.10.2010 р., зявилися представники сторін, які надали пояснення по справі. Відповідач-2 уповноваженого представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, вимоги ухвал суду не виконав, відзиву не подав. Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Відповідач-1 надав суду заяву про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору у звязку з тим, що відповідачі уклали угоду від 09.07.2010 р. про розірвання спірного договору.

Судом зазначена заява відповідача-1 не задовольняється виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суди мають розрізняти підстави для визнання правочинів недійсними і підстави для їх розірвання. Визнання правочину недійсним встановлює його недійсність з моменту укладення, що не потребує розірвання, і навпаки - за відсутності підстав для визнання правочину недійсним може порушуватися питання про його розірвання.

Таким чином, укладена між відповідачами угода про розірвання договору про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р. не перешкоджає розгляду справи про визнання цього договору недійсним.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між відповідачами 26.11.2009 було укладено договір № 01/11-53 про надання послуг (далі-договір), відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 якого відповідач-1 зобовязався надавати відповідачу-2 спеціалізовані послуги по обслуговуванню на платній основі плавзасобів замовника, а сааме: несамохідного судна КИВ-1211-к, регістровий № 3-803085, який буде використовуватись з метою швартування до нього пасажирських суден біля причалу „Парк Примакова” (інв. № 1599), 25 погонних метрів, розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережне Шосе. Договір було укладено на один рік, а саме: з 26.11.2009 до 26.11.2010 (підпункт 2.1 пункту 2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору відповідач-1 зобовязався надавати послуги по швартуванню плавзасобів відповідача-2, надавати послуги по стоянці плавзасобів відповідача-2, по можливості, за окремою письмовою заявкою, надавати послуги по забезпеченню життєдіяльності плавзасобів замовника під час стоянок (бункеровка водою, підключення до електромережі, прийом з суден сміття, фанових та підсланевих вод).

Посилаючись на відсутність у відповідача-1 права на укладення договору, а також на фіктивність договору, який за своєю правовою природою є договором оренди, Київський транспортний прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних відносин.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. передбачено, що під поняттям „орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах” потрібно розуміти орган державної влади, чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього кодексу.

Частиною 2 статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 306-р „Про передачу державного майна до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України” до сфери управління вказаного міністерства було передано державне майно, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ „Київський річковий порт” та ВАТ „Кременчуцький річковий порт”.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 р. № 1211/614 „Про передачу державного майна” зі змінами, внесеними спільним наказом від 19.09.2007 р. № 1514/827 „Про внесення змін до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 №1211/614, наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.08.2007 року №721 „Про впорядкування управління державним майном” до сфери управління Мінтрансзвязку було передано державне майно згідно з переліком.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2007 р. у справі № 8/50 було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 306-р „Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзвязку” та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007 №1211/614 „Про передачу державного майна” (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007 №1514/827).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008 р. у справі № 8/50, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008р., було визнано протиправними та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 306-р „Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзвязку” та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та звязку України від 19.07.2007 №1211/614 „Про передачу державного майна” (зі змінами внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007 №1514/827).

Як вказує прокурор, укладання акту прийому-передачі з балансу ВАТ “Київський річковий порт” на баланс ДП "Адміністрація річкових портів", як того вимагає діюче законодавство, і, зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” № 1482 від 21.09.1998 р., не відбулося.

25.11.2009 р. Кабінетом Міністрів України видано розпорядження № 1485-р «Про визначення органу управління обєктами державної власності, які не увійшли до статутних фондів ВАТ „Київський річковий порт” та ВАТ „Кременчуцький річковий порт”, згідно якого органом управління обєктами державної власності, які не увійшли до статутних фондів ВАТ „Київський річковий порт” та ВАТ „Кременчуцький річковий порт”, є Міністерство транспорту та звязку України. У звязку з цим, за твердженнями прокурора, відповідач-1 не мав права укладати договір з відповідачем-2, через те, що на дату укладання балансоутримувачем зазначеного державного нерухомого майна залишався ВАТ „Київський річковий порт”.

Відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” уповноважені органи управління мають право передати функції з управління об'єктами державної власності господарським структурам та уповноваженим особам, укладають з ними договори доручення і здійснюють контроль за ефективністю їх виконання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 9 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” наведено вичерпний перелік повноважень господарських структур з управління державним майном, яким не передбачено право господарських структур передавати державне майно іншим юридичним або фізичним особам, а також укладати відносно нього інших господарських договорів.

Щодо твердження прокурора, що за своєю правовою природою оскаржуваний договір є договором оренди, суд зазначає, що договір не містить істотних умов договору оренди, які передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди;орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом, об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна, який розробляє і затверджує Фонд державного майна України. Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”.'

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”, загальнодержавне значення мають, зокрема, акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення тощо.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доцільним застосовувати до спірних правовідносин положення чинного законодавства щодо договорів про надання послуг.

Нормами чинного законодавства не встановлено конкретних вимог до укладання договору про надання послуг, а умови спірного договору містять всі необхідні умови зазначеного виду договору.

Таким чином, суд критично оцінює посилання прокурора, що оспорюваний договір за своєю правовою природою є договором оренди, а тому є недійсним, як такий, що суперечить Закони України „Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до вимог статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно частини третьої статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає вірним твердження прокурора, що при укладенні оспорюваного договору, відповідач-1 не мав достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення договору.

Відповідач-1 зазначає, що спірний договір був розірваний відповідачами шляхом підписання угоди від 09.07.2010 р. про розірвання договору про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р., а тому вважає, що предмет спору відсутній.

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суди мають розрізняти підстави для визнання правочинів недійсними і підстави для їх розірвання. Визнання правочину недійсним встановлює його недійсність з моменту укладення, що не потребує розірвання, і навпаки - за відсутності підстав для визнання правочину недійсним може порушуватися питання про його розірвання. Таким чином, укладена між відповідачами угода про розірвання договору про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р. не є підставою для відмови у визнані спірного договору недійсним.

Отже, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р. є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідач-1 повідомив суд, що плавзасіб відповідача-2 на момент підписання угоди про розірвання від 09.07.2010 р., вже було відшвартовано від місця стоянки, тобто звільнено самовільно зайняте державне майно.

Тому суд відмовляє у задоволені позовних вимог щодо зобовязання відповідача-2 звільнити самовільно зайняте державне майно (пасажирський причал “Парк Примакова”, інвентарний № 1599) та привести його у приданий для використання стан у десятиденний термін.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір про надання послуг № 01/11-53 від 26.11.2009 р., укладений між Державним підприємством “Адміністрація річкових портів” та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1, припинивши його дію на майбутнє з моменту набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Державного підприємства „Адміністрація річкових портів” (04071, м.Київ, вул. Електриків, 14, ідентифікаційний код 33404067) на користь Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Стягнути з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 06.10.10