Рішення № 12149246, 11.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/31711.10.10

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:

1) Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

2) Державного підприємства "Управління капітального будівництва"

до товариства з обмеженою відповідальністю"Будспецконтракт-Н"

про стягнення 1 041 179,14 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури Рубан Д.В.

Від позивача-1 Осика В.М.(дов. від 15.06.2010)

Від позивача-2 не з"явився

Від відповідача не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про відшкодування збитків через неналежне виконання договору підряду № 15 від 19.12.2006 у розмірі 1 041 179,14 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.09.2008 порушено провадження у справі №50/317.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2009 було призначено по справі № 50/317 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (вул. Ланжеронiвська, 21, м. Одеса, 65026).

21.07.2009 матеріали справи № 50/317 були повернуті з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз до господарського суду міста Києва без експертного висновку, у звязку з не уточненням судом виду призначеної експертизи та у звязку із зазначенням в ухвалі господарського суду м. Києва від 23.03.2009 по справі № 50/317 в пункті 4 резолютивної частини даної ухвали “Матеріали справи господарського суду м. Києва № 50/317 надіслати Київському науково-дослідному інституту судових експертиз”.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2009 було виправлено описку в ухвалі господарського суду м. Києва від 23.03.2009 по справі № 50/317, а саме зазначено в пункті 4 даної ухвали “Матеріали справи господарського суду м. Києва № 50/317 надіслати Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз”та уточнено вид експертизи по справі № 50/317, а саме “повторна експертиза”. Також даною ухвалою дуло ухвалено повторно надіслати матеріали справи господарського суду м. Києва № 50/317 Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз для проведення експертизи призначеної по справі № 50/317 ухвалою від 23.03.2009.

14.01.2010 до господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 50/317 з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз без експертного висновку, у зв"язку з тим що нібито судом не були надані експерту додаткові матеріали для проведення судової будівельно-технічної експертизи. В повідомленні експерта № 9207 зазначається, що судді господарського суду міста Києва Головатюку Л.Д. надсилалося клопотання від 08.09.2009 про необхідність надання додаткових матеріалів для проведення судової будівельно-технічної експертизи. Однак суд зазначає, що вказане клопотання до господарського суду міста Києва не надходило. Даний факт підтверджується базою "діловодство господарсьского суду".

Суд втретє надіслав матеріали справи господарського суду м. Києва № 50/317 Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз для проведення експертизи призначеної по даній справі ухвалою від 23.03.2009.

14.01.2010 до господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи № 50/317 з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз без експертного висновку, у зв"язку з тим що судом не були надані експерту додаткові матеріали для проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.08.2010 було поновлено провадження у справі та призначено на 17.09.2010.

17.09.2010 представники позивача-2 та відповідача у судове засідання не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 17.09.2010 з"явилися представники прокуратури та позивача-1 і дали пояснення по справі.

Судом було встановлено, що 17.05.2010 через канцелярію суду від Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи надійшов лист, в якому повідомлялося що додаткові матеріали які просив надати експерт вилучені у позивача-1 на підставі протоколу виїмки від 06.02.2009, а тому їх надання не є можливим.

Розгляд справи було відкладено на 11.10.2010.

У судове засідання 11.10.2010 з"явилися представники прокуратури та позивача-1, дали пояснення по справі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники позивача-2 та відповідача у судове засідання не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Позивач-2 та відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити причини їх неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача-2 та відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Формами представництва інтересів держави в суді згідно з ч. 3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", зокрема є звернення до суду з позовами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 36-1 вказаного Закону прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні від імені держави процесуальних та інших дій спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави відповідно до ч. 2 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України) відповідно до ст. 114 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»входить до складу Уряду України і є центральним органом виконавчої влади, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наказом Міністра МНС України від 09.09.1997 №219 створено державне підприємство «Управління капітального будівництва»для здійснення ним у системі міністерства функцій єдиного замовника щодо власного будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, об'єктів виробничого та комунального призначення, капітального ремонту будівель і споруд, ефективного використання капітальних вкладень у будівництво. У виконання цього наказу 20.10.1997 затверджено Статут державного підприємства «Управління капітального будівництва», згідно з яким воно засноване на майні державної власності, повністю підпорядковане та підзвітне МНС України і останнє є органом управління підприємства. Збитки, які спричиняються МНС України та його підприємству, є збитками, завданими державі.

19.12.2006 на виконання державної програми забезпечення житлом військовослужбовців Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи(далі МНС України, позивач-1) державне підприємство «Управління капітального будівництва»(далі позивач-2, замовник за договором) уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Будспецконтракт - Н»(далі відповідач, генпідрядник за договором) договір підряду №15(далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору позивач-2 доручає, а відповідач виконує комплекс загальнобудівельних робіт щодо будівництва 4-секційного 10-поверхового будинку по вул. Першого Травня у м. Іллічівську Одеської області.

Загальна сума підрядних робіт становить 15423338,40 грн., які фінансуються за рахунок Державного бюджету України (п. п. 2.1, 3.1 договору).

Згідно з п. п. 3.2, 3.3, 3.5 договору розрахунки у 2006 році здійснюються шляхом перерахування позивачем-2 на рахунок відповідача 2052024,40 грн. Подальше фінансування робіт здійснюється у наступні роки за рахунок виділених коштів за фактичними витратами на підставі актів виконаних робіт та розрахунків до них, наданих відповідачем та погоджених з позивачем-2.

Згідно з п. п. 4.2, 4.3 договору відповідач зобов'язався здійснити будівництво об'єкту власними силами або з залученням субпідрядних організацій у межах затвердженого кошторису, здати позивачеві-2 виконані роботи по акту з необхідною документацією та передати об'єкт в експлуатацію.

Пунктами 5.1-5.4 договору встановлено, що будівництво об'єкту повинно бути закінчено у 4-му кварталі 2007 року. Датою завершення робіт вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі робіт.

Додатковою угодою №1 від 22.02.2007 сторони змінили текст п. 3.4 договору, відповідно до якого позивач-2 до початку виконання робіт за клопотанням відповідача вправі надати йому аванс. При цьому відповідач зобов'язаний суму авансу використати протягом 2-ох місяців і по закінченні цього терміну повернути позивачеві-2 невикористану суму авансу.

На виконання умов договору позивач-2 перерахував відповідачеві 2052 024,40 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №49 від 16.12.2006 та актом звірки розрахунків, підписаного сторонами, станом на 01.03.2007 (копії знаходяться в матеріалах справи).

Однак, відповідач у порушення п. 3.4 договору в редакції додаткової угоди №1 від 22.02.2007, а також ст. ст. 526, 530 ЦК України та ст. 193 ГК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений строк, житловий будинок в експлуатацію не здав, роботи по його будівництву не закінчив і невикористану частину авансу у сумі 831613,20 грн. до цього часу позивачеві-2 не повернув.

Факт невикористання відповідачем коштів на вказану суму підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експерта №ІЛ-534 від 19.07.2007 Іллічівського підприємства Одеської регіональної торгово-промислової палати ТПП України та актом прийому-передачі від 27.07.2007 незавершеного будівництвом першої черги житлового будинку на 80 квартир у м. Іллічівську.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати всій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір має ознаки договору підряду, а отже до нього повинні застосовуватися норми законодавств, що регулюють даний вид договорів.

Відповідно до п. 1,2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Пунктом 4 ст. 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Пункт 6 цієї статті встановлює, що замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків є, зокрема, договори та інші правочини.

В ст. 328 ЦК України сказано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи(потерпілого) без достатньої правової підстави(безпідставно набуте майно), зобов”язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов”язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідач користувався коштами позивача-1 безпідставно, оскільки взятих на себе зобовязань не виконав, у встановлений строк житловий будинок в експлуатацію не здав, роботи по його будівництву не закінчив, у звязку з чим вимога прокуратури та позивача про стягнення з відповідача невикористаної частини авансу в розмірі 831613,20 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оскільки відповідач невикористану частину авансу у сумі 831613,20 грн. до цього часу позивачеві-2 не повернув - позивач має право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки позивач-2 належить до державного сектору економіки і виконання його зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, з відповідача належить стягнути на користь позивача-2 пеню у розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких прострочено їх виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково належить стягнути штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це є підставою для застосування відповідальності згідно чинного законодавства, а саме стягнення пені в розмірі 151353,02 грн. та штрафу в розмірі 58 212,92 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокуратурою та позивачами вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецконтракт-Н"(код ЄДРПОУ 34616391, вул. Тверська, 2, кв. 92, м. Київ, 03150, р/р 26006052703309 у Печерській філії Приватбанку м. Києва, МФО 300711) на користь Державного підприємства "Управління капітального будівництва"(код ЄДРПОУ 25276329, вул. Терьохіна, 8-а, м. Київ, 01135, р/р 35237010001124 у ВДК Шевченківського району м. Києва, МФО 820019) основний борг в розмірі 831613(вісімсот тридцять одна тисяча шістсот тринадцять) грн. 20 коп., 151 353(сто пятдесят одна тисяча триста пятдесят три) грн. 02 коп. пені, 58 212(пятдесят вісім тисяч двісті дванадцять) грн. 92 коп. штрафу.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будспецконтракт-Н"(код ЄДРПОУ 34616391, вул. Тверська, 2, кв. 92, м. Київ, 03150, р/р 26006052703309 у Печерській філії Приватбанку м. Києва, МФО 300711) в дохід державного бюджету України державне мито в сумі 10 411 (десять тисяч чотириста одинадцять) грн. 79 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення

17.10.2010