Рішення № 12149156, 13.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/37413.10.10 За позовом:                    Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових                               та латексних виробів»

до:                              Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»

про                              визнання договору частково недійсним

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники:

від позивача:          Дутковський Б.В. ( дов. б/н від 11.03.2010 р.)

від відповідача:          Курій О.П. (дов. б/н від 17.09.2010 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Відкрите акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»про визнання договору частково недійсним.          Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.08.2010 р. порушено провадження у справі № 9/374, витребувано документи та докази, сторони зобов’язано вчинити дії, розгляд справи призначено на 29.09.2010 р.

          В судове засідання 29.09.2010 р. з’явилися представники Позивача та Відповідача. Представник Позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві. Представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, вважаючи, що Генеральний договір факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р. (далі –Договір факторингу) укладений у відповідності до норм чинного законодавства, а отже визнавати його частково недійсним підстав не має.

          Господарським судом м. Києва 29.09.2010 р. на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва в судовому засіданні до 13.10.2010 р. для вивчення матеріалів справи та надання можливості представникам сторін надати додаткові пояснення та заперечення по суті спору.

          В судовому засіданні 13.10.10р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, а представник відповідача їх заперечив, надавши додаткові письмові пояснення через канцелярію суду від 08.10.10р.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

          Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»(далі –Фактор, Відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів»(далі –Клієнт, Позивач) був укладений Договір факторингу. У п.2.1. Договору факторингу сторони визначили його предмет таким чином: Фактор зобов’язується передати грошові кошти у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов’язується відступити Факторові своє право майбутніх грошових вимог до Боржників, найменування та реквізити яких вказуються у Додаткових угодах до Договору факторингу, які є його невід’ємними частинами та здійснювати Факторові оплату за користування переданими у розпорядження Клієнта грошовими коштами. У відповідності до п.3.1. Договору факторингу, Клієнт відступає Факторові майбутні грошові вимоги до Боржників за грошовими зобов’язаннями, які виникли згідно з Основними договорами, за узгодженими Фактором накладними та рахунками-фактурами, номера та дати яких вказуються у Додаткових угодах до Договору факторингу, які є його невід’ємною частиною. Як зазначено в п.1.1. Договору факторингу, Основний договір –це договір укладений між Клієнтом та його Боржником, предметом якого є поставка продукції з умовою відстрочки платежу. Згідно з п.3.2. Договору факторингу, сума грошового зобов’язання Боржника за накладними та рахунками-фактурами, за якими Фактор приймає право грошової вимоги, вказується у Додаткових угодах до Договору факторингу. Таким чином, на виконання вищезазначених умов Договору факторингу, між Позивачем та Відповідачем були укладені наступні Додаткові угоди:

·          Додаткова угода № 55 від 05.08.2008 р.

·          Додаткова угода № 56 від 06.08.2008 р.

·          Додаткова угода № 57 від 06.08.2008 р.

·          Додаткова угода № 58 від 14.08.2008 р.

·          Додаткова угода № 59 від 15.08.2008 р.

·          Додаткова угода № 60 від 26.09.2008 р.

·          Додаткова угода № 61 від 26.09.2008 р.

·          Додаткова угода № 62 від 30.09.2008 р.

·          Додаткова угода № 63 від 02.10.2008 р.

·          Додаткова угода № 64 від 03.10.2008 р.

·          Додаткова угода № 65 від 06.10.2008 р.

          У відповідності до Додаткових угод № 55-58 до Договору факторингу, Клієнт відступив Факторові майбутню грошову вимогу до Боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-Техснаб»за грошовими вимогами, які виникли згідно з Договором № 4/21/рти від 07.12.2007 р., а згідно з Додатковими угодами № 59-65 до Договору факторингу –за грошовими вимогами, які виникли згідно з Договором № 62 від 01.06.2008 р. Таким чином, на виконання пунктів 2.1., 3.1., 3.2. Договору факторингу, Позивач відступив Відповідачеві своє право грошової вимоги до Боржника –Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ-Техснаб», за що отримав факторингове фінансування від Відповідача, шляхом дисконтування суми боргу, що вбачається зі змісту кожної з Додаткових угод до Договору факторингу, який було відступлено Позивачем Відповідачу.

          Однак, як зазначає Позивач у позовній заяві, Договір факторингу містить окремі частини, які суперечать йому в частині визначення предмета Договору факторингу, а також відповідним нормам цивільного законодавства, а саме абз.1 ч.1 ст.1077 та ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України. Такими частинами Договору факторингу Позивач зазначає його пункти 1.5., 2.2., 3.12., 3.13., 3.14., 3.15., 7.3., 7.4., 7.7., 7.13., 7.14., які просить визнати недійсними частинами Договору факторингу, керуючись ст.217 Цивільного кодексу України.

          В свою чергу, Відповідач, у наданому суду відзиві на позовну заяву та усних поясненнях, вважає, що Договір факторингу відповідає спеціальним нормам щодо договору факторингу визначеним в главі 73 Цивільного кодексу України та іншим нормам цивільного та господарського законодавства, що закріплюють загальні норми про укладення та умови дійсності правочинів, а також посилається на норми ст.. 180 ГК України, 519 ЦК України, а також загальний принцип, встановлений ч. 3 ст. 6 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві посилається також на ст.628 Цивільного кодексу України, якою аргументує, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. В усних поясненнях Відповідач, зокрема, посилаючись на ст.628 Цивільного кодексу України та аргументуючи правомірність всіх частин Договору факторингу, зазначає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), таким чином, вважаючи Договір факторингу змішаним договором. Однак, такі твердження Відповідача не є обґрунтованими з огляду на таке. У відповідності до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

          Визначення договору факторингу міститься в ст.1077 Цивільного кодексу України. Так, згідно з абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). В абз.2 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України зазначається про право клієнта відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. У п.2.2. Договору факторингу зазначається, що Клієнт відступає Факторові свої грошові вимоги до Боржників з метою забезпечення виконання зобов’язання Клієнта перед Фактором. Клієнт зобов’язується повернути Факторові грошові кошти, надані йому у розпорядження Фактором у випадку, якщо Боржники не виконають грошові вимоги, право яких відступається Клієнтом під фінансування, і які пред’явлені до виконання Фактором. Таким чином, п.2.2. Договору факторингу встановлює відступлення права вимоги Клієнтом його грошових вимог до Боржника Фактору з метою забезпечення виконання зобов’язання Клієнта перед Фактором, на виконання абз.2 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, а також відповідальність Клієнта перед Фактором у вигляді повернення факторингового фінансування в тому разі, якщо Боржник не виконає своїх зобов’язань перед Фактором.

          Однак, як стверджує Позивач та підтверджено відповідними доказами у справі, якими є Додаткові угоди № 55-65 до Договору факторингу, між Позивачем та Відповідачем укладено саме факторинговий договір, предметом якого, у відповідності до п.2.1. Договору факторингу, є фінансування Фактором Клієнта під відступлення права грошової вимоги належної Клієнту до Боржника, що свідчить про укладення Договору факторингу передбаченого абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України. В свою чергу, факторингова операція фінансування під відступлення права вимоги, що передбачена абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України, є способом заміни кредитора в зобов’язанні, що передбачена ст.512 Цивільного кодексу України. Так, згідно з п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою в разі передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Стаття 519 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні –первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов’язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

          Відповідальність клієнта перед фактором, згідно факторингового договору укладеного у відповідності до абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України (фінансування під відступлення права вимоги), визначена в ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України. Так, у відповідності до ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Таким чином, законодавством обмежена відповідальність клієнта перед фактором за договором факторингу, який укладений відповідно до абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України, що є способом заміни кредитора у зобов’язанні згідно зі ст.512 ЦК України, оскільки, в разі укладення саме такого договору, клієнт не відповідає перед фактором за невиконання чи неналежне виконання боржником фактору відступленого права вимоги на підставі ч.1 ст.1084 ЦК України. Підтвердженням укладення між сторонами факторингового договору передбаченого абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України є також те, що операція факторингу, у відповідності до п.11 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вважається фінансовою послугою. Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, –і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Саме з метою отримання прибутку Фактором між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткові угоди № 55-65 до Договору факторингу, з п.1.4 яких вбачається, що фінансування під відступлення права грошової вимоги Клієнта здійснювалось шляхом дисконтування суми боргу, який відступався Клієнтом Фактору, тобто Фактор платив Клієнту суму фінансування під відступлення права вимоги до боржника меншу, ніж розмір грошової вимоги до боржника, яку він отримував від Клієнта. Крім того, Договір факторингу не містить зобов’язання Відповідача повернути суму фінансування, що є підтвердженням відсутності відносин кредитування та наявності відносин заміни кредитора у зобов’язанні.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що Фактором Клієнту була надана фінансова послуга факторингу шляхом фінансування під відступлення права вимоги з метою отримання Фактором прибутку, а не послуга факторингу шляхом кредитування Клієнта під забезпечення правом вимоги.

          Як зазначено вище, в п.2.2. Договору факторингу зазначається, що Клієнт відступає Факторові свої грошові вимоги до Боржників з метою забезпечення виконання зобов’язання Клієнта перед Фактором, а зобов’язання, що забезпечується відступленням права вимоги згідно з п.2.2. Договору факторингу, є повернення Клієнтом Факторові грошових коштів, що виступили фінансуванням під відступлення права вимоги згідно з п.2.1. Договору. Однак, зміст п.2.2. Договору факторингу є таким, що суперечить п.2.1. Договору факторингу щодо визначення його предмету, яким є фінансування під відступлення права вимоги, а також абз.1 ч.1 ст.1077 та ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України, в частині відповідальності Клієнта перед Фактором за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань Боржником, яку Клієнт не несе в силу тієї ж ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України.

          Окремо слід зазначити, що Договір факторингу, окрім п.2.2., що встановлює відповідальність Клієнта перед Фактором за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов’язань Боржником по відступленому праву вимоги, містить окремі пункти, які укладені на виконання п.2.2. Договору факторингу. Такими пунктами Договору факторингу є: п.1.5., 3.12., 3.13., 3.14., 3.15., 7.3., 7.4., 7.7., 7.13., 7.14. Так, п.1.5. Договору факторингу дає визначення Боргу Клієнта перед Фактором, яким є розмір фактичного фінансування наданого Фактором Клієнту, забезпеченого Клієнтом відступленням свого права грошової вимоги. Тобто, п.1.5. Договору факторингу визначає, що фінансування надане Фактором Клієнту під відступлення права грошової вимоги до боржника ототожнюється з боргом Клієнта перед Фактором, що є неправильним з огляду на ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України, яка не встановлює відповідальності Клієнта перед Фактором за його повернення. В свою чергу, пункти 3.12., 3.13., 3.14., 3.15., 7.3., 7.4., 7.7., 7.13., 7.14 Договору факторингу містять пряму вказівку про відповідальність Позивача перед Відповідачем у вигляді повернення факторингового фінансування Клієнтом Фактору, в разі невиконання Боржником грошових зобов’язань по відступленому Позивачем Відповідачу праву вимоги. Так, зокрема, пункти 7.4. та 7.7. Договору факторингу встановлюють штрафні санкції за таке неповернення факторингового фінансування, що також є елементом відповідальності Клієнта перед Фактором, який не передбачено ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України.

          Таким чином, п.2.2. Договору факторингу та викладені на його виконання пункти 3.12., 3.13., 3.14., 3.15., 7.3., 7.4., 7.7., 7.13., 7.14. цього ж Договору суперечать його змісту, оскільки Договір факторингу укладений згідно з абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України (фінансування під відступлення права вимоги) та який, у відповідності до ч.1 ст.1084 ЦК України, не встановлює відповідальності клієнта перед фактором за невиконання чи неналежне виконання відступленого обов’язку боржником, а отже підлягають визнанню недійсними судом.

          Як далі зазначено Позивачем, між сторонами на виконання п.2.2. Договору факторингу було укладено Додаток № 4 від 11.02.2009 р. до Договору факторингу. Як зазначено в п.1 Додатку № 4 від 11.02.2009 р. до Договору факторингу, на виконання п.2.2. Договору Клієнт відступає право грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання Клієнта перед Фактором прийнятого Клієнтом за додатковими угодами № 55-65 до Договору факторингу. Однак, на підставі вищенаведеного висновку суду про суперечність п.2.2. Договору факторингу його змісту, яким є фінансування під відступлення права вимоги, Додаток № 4 від 11.02.2009 р. до Договору факторингу, викладений на виконання п.2.2. цього ж Договору, також є таким, що суперечить змісту Договору факторингу укладеного згідно з абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України (фінансування під відступлення права вимоги), та підлягає визнанню недійсним судом.

          В свою чергу, на що вказує Позивач в позовній заяві, кожна з Додаткових угод № 55-65 до Договору факторингу містить окремі положення, які встановлюють відповідальність Клієнта перед Фактором по відступленому праву вимоги до Боржника, що суперечить ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України. Так, у п.1.8. кожної з Додаткових угод № 55-65 до Договору факторингу встановлений обов’язок Клієнта перед Фактором по оплаті додаткового платежу за факторингове фінансування, в разі, якщо курс долара США, встановлений Національним банком України на дату погашення відступленого обов’язку боржником виявиться більшим курсу долара США, встановленого Національним банком України на дату надання фінансування. Згідно з п.1.9. кожної з Додаткових угод № 55-65 до Договору факторингу, встановлена штрафна санкція у розмірі 0,5% від суми додаткового платежу за кожен день прострочення для Клієнта, в разі невиконання чи неналежного виконання ним п.1.8. кожної з вищезазначених додаткових угод. Однак, як встановлено судом, Договір факторингу є договором фінансування під відступлення права вимоги, укладений у відповідності з абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, що обмежує відповідальність клієнта перед фактором згідно з ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України. Встановлення в п.1.8. та 1.9. кожної з Додаткових угод № 55-65 до Договору факторингу обов’язку Клієнта щодо сплати Факторові додаткового платежу за факторингове фінансування в разі коливання в сторону збільшення курсу долара США та відповідної штрафної санкції за невиконання такого платежу, є відповідальністю Клієнта перед Фактором за неналежне виконання відступленого обов’язку Боржником, що суперечить ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність клієнта перед фактором лише за недійсність переданої вимоги, але не за невиконання чи неналежне виконання боржником відступленого обов’язку.

          В свою чергу, Відповідач заперечуючи проти вищенаведених доводів Позивача, посилається на ч.3 ст.1081 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Оскільки ж в Договорі факторингу така відповідальність встановлена, то Клієнт не позбавляється відповідальності перед Фактором за невиконання чи неналежне виконання відступленого обов’язку Боржником.

Суд не може погодитися з зазначеними запереченнями, виходячи з наступного. Так, дійсно, ч.3 ст.1081 Цивільного кодексу України містить положення про відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором, якщо це встановлено договором факторингу. Однак, це є загальною нормою, що однаково стосується правовідносин щодо укладення факторингового договору: як фінансування під відступлення права вимоги, так і відступлення клієнтом факторові грошової вимоги до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. В свою чергу, ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, що стосується виключно факторингового договору, предметом якого є фінансування під відступлення права вимоги, тобто такого, який укладений згідно з абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України. У відповідності до правила застосування норм права, при регулюванні загальною та спеціальною нормою права однорідних правовідносин, застосовується спеціальна норма права. Таким чином, ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою права по відношенню до ч.3 ст.1081 Цивільного кодексу України в сфері регулювання правовідносин, що виникають внаслідок укладення факторингового договору згідно з абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України, предметом якого є фінансування під відступлення права вимоги, а отже застосуванню в даному випадку підлягає саме ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України.

          Однак, суд зазначає, що оскаржуваний Договір факторингу не містить елементи різних договорів, а поєднує різні види одного типу договору –факторингового договору.

Відповідно до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі. Отже ЦКУ передбачає можливість включення у договір елементів різних правочинів, а не різних видів одного правочину.

          Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є, зокрема, суперечність змісту правочину Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. В свою чергу, ст.217 Цивільного кодексу України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Як, зокрема, зазначено в п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9, згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, суд може визнати недійсною частину правочину, з’ясувавши думку сторін правочину. Як вбачається зі змісту Договору факторингу, він укладений у відповідності до абз.1 ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України та його предметом є фінансування під відступлення права вимоги. В свою чергу, сторонами вчинені відповідні дії на виконання цього Договору, а саме: укладено Додаткові угоди № 55-65 до Договору факторингу; Клієнтом відступлено Фактору право грошової вимоги до Боржника, що належать до сплати Боржником Клієнтові за поставлену продукцію; Клієнтом передано Фактору накладні, що засвідчують факт поставки продукції.

          Таким чином, пункти 1.5., 2.2., 3.12., 3.13., 3.14., 3.15., 7.3., 7.4., 7.7., 7.13., 7.14. Договору факторингу та пункти 1.8., 1.9. кожної з додаткових угод № 55-65 до Договору факторингу є такими, що суперечать його змісту, абз.1 ч.1 ст.1077, ч.1 ст.1084 ЦК України, а отже є його недійсними частинами, оскільки сам Договір факторингу був би вчинений і без включення до нього цих частин та це б ніяким чином не вплинуло на правовідносини сторін за Договором. У свою чергу ці частини Договору встановлюють відповідальність Клієнта перед Фактором за невиконання чи неналежне виконання боржником Фактору відступленого права вимоги, та покладають на Клієнта фактично обов’язок відшкодування збитків, у тому числі валютних, які можуть виникнути у Фактора, що суперечить законодавчо встановленій відповідальності Клієнта перед Фактором згідно з ч.1 ст.1084 ЦК України. В свою чергу, оскільки п.2.2. Договору факторингу підлягає визнанню недійсним, то і Додаток № 4 від 11.02.2009 р. до Договору факторингу, укладений на виконання його п.2.2., також є недійсною частиною Договору, а саме: визнання його недійсним ніяким чином не впливає на правовідносини сторін за Договором.

          Відповідно до абз.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд приходить до висновків про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов слід задовольнити повністю.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, Витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на Відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 33,43, 49, 82 –85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити повністю.

          2. Визнати недійсними п.1.5., п.2.2., п.3.12., п.3.13., п.3.14., п.3.15., п.7.3., п.7.4., п.7.7., п.7.13., п.7.14 Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

          3. Визнати недійсними пункти:

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 55 від 05.08.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 56 від 06.08.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 57 від 06.08.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 58 від 14.08.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 59 від 15.08.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 60 від 26.09.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 61 від 26.09.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 62 від 30.09.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 63 від 02.10.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 64 від 03.10.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

·          1.8. та 1.9. Додаткової угоди № 65 від 06.10.2008 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

          4. Визнати недійсним Додаток № 4 від 11.02.2009 р. до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф від 01.01.2008 р.

          5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»(03150, м. Київ, вул.. Димитрова, 5-Б, код ЄДРПОУ 32487273, п/р 26508003252501 в ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», МФО 300131) та з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконавчого провадження на користь Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»(03022, м. Київ, вул. Амурська, 6, код ЄДРПОУ 00149593, п/р № 2600701000155 в РФ АТ «Кредит Банк (Україна)»м. Рівне, МФО 333670) 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                    Бондаренко Г.П.

Дата підписання рішення 18.10.2010 р.