Ухвала суду № 121488547, 10.09.2024, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/3476/24

У Х В А Л А

10 вересня 2024 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду перебуває цивільна прави за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (а.с. 24).

У процесі розгляду справи 15.08.2024 року відповідач подала заяву з проханням залишити позов без розгляду з підстави, передбаченої п. 6 ч. 1ст. 257 ЦПК України, оскільки у п.10.1 кредитного договору, сторони погодили передачу спору на вирішення третейського суду (за виключенням спорів про захист прав споживачів), а саме до постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік Ольга Миколаївна у період з 12.08.2024 року по 08.09.2024 року (включно) перебувала у щорічній основній відпустці.

Дослідивши зазначену вище заяву, суд прийшов до наступних міркувань.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

З матеріалів справи вбачається, що 31.10.2019 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір № 31.10.2019-100006453 (а.с. 6-9).

ОСОБА_2 у зв`язку з реєстрацією шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 (а.с. 30).

За приписами ч. 2ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови.

У кредитному договорі № 31.10.2019-100006453 від 31.10.2019 року вказано, що позичальник підтверджує, що інформація, зазначена в частині 2 статті12, частині другій статті13 Закону України «Про захист прав споживачів»йому надана. Для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор до укладення договору надав позичальнику всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановленихЗаконом України«Про споживчекредитування» (п. 11.8 розділу 11 договору).

Згідно з п. 22ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до преамбулиЗакону України «Про споживче кредитування»цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №755/11648/15, спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6Закону №1701-IV «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом Українивід 03лютого 2011року №2983-VI«Про внесеннязміни достатті 6Закону України«Про третейськісуди» щодопідвідомчості справу сферізахисту правспоживачів третейськимсудам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Велика Палата Верховного Суду виклала у своїй постанові зауважила, що якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимогиЗакону України «Про захист прав споживачів», тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється діяЗакону України «Про захист прав споживачів», враховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт і послуг.

Крім того суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 643/2870/18.

Суд вважає, що кредитний договір № 31.10.2019-100006453 від 31.10.2019 року за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, позаяк відсутні докази на підтвердження того, що кредит надавався позичальнику не для задоволення особистих потреб, а пов`язаний зі здійсненням ОСОБА_2 . підприємницької діяльності чи виконанням нею обов`язків як найманим працівником.

Отже, декларація сторін кредитного договору у п. 1.2, що кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту жодного правого значення для кваліфікації цього договору як договору про надання споживчого кредиту не має.

Пунктом 10.1 кредитного договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду № 007-2005 від 21.06.2005 р., видане Київським міським управлінням юстиції), згідно з регламентом третейського суду. Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід`ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились.

Відповідно до ч. 2ст. 1 Закону України «Про третейські суди»до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 14 ч. 1ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Частиною 3статті 6 ЦК Українивизначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, оскільки укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є споживчим, а тому третейське застереження, викладене у пункті 10.1 кредитного договору № 31.10.2019-100006453 від 31.10.2019 року, не може бути виконане.

Водночас,Законом України «Про третейські суди»виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

При цьому, Закон України«Про третейськісуди» передбачає виключно право, а не обов`язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до суду.

Таким чином, позивач використав своє право та звернувся до суду з даним позовом, відтак його право не може бути обмежене.

За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Керуючись ст. ст.259-261,353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Дубовік