Ухвала суду № 121470006, 09.09.2024, Деснянський районний суд міста Києва

2-з/754/88/24

Справа № 754/9255/23

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді - Панченко О.М.

з секретарем судових засідань - Сарнавським М.О.

за участі представника заявника - Сороновича А.А.

представника заінтересованої особи - Мініна С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подані представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Сороновичем Андрієм Андрійовичем клопотання про зняття арешту з частини майна боржника у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа виданого Деснянським районним судом м. Києва 11.04.2023 року та заяву про розстрочку виконання рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2023 року позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 13.11.2018 року в сумі 237 711,45 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 09.08.2024 року заяву подану представником відповідача ОСОБА_3 про скасування заочного рішення суду залишено без задоволення.

13.08.2024 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 про розстрочку виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

15.08.2024 року до суду надійшла заява про виправлення недоліків по заяві про розстрочку виконання рішення суду.

13.08.2024 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача про забезпечення позову відповідно до ч. 6 ст. 435 ЦПК України у цивільній справі за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в якій він просить на підставі п. 6 ст. 435 вжити заходи забезпечення позову, а саме зупинити виконавче провадження та зняти арешт з майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 по стягненню з ОСОБА_3 грошових сум за виконавчим листом №754/9255/23 виданим Деснянським районним судом м. Києва 11.04.2023 року та виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів до вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення суду поданої 13.08.2024 року.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про забезпечення позову.

20.08.2024 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про зняття арешту з частини майна боржника у виконавчому провадженні НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа №754/9255/23 виданого Деснянським районним судом м. Києва 11.04.2023 р. в якому просить суд на підставі п. 6 ст. 435 ЦПК України вжити заходи забезпечення позову, а саме зупинити виконавче провадження; вжити заходи забезпечення позову, а саме зняти арешт з частини майна боржника у виконавчому провадженні по стягненню з відповідача грошових сум за виконавчим листом виданим Деснянським районним судом м. Києва та виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів до вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення суду поданої 13.08.2024 року.

05.09.2024 року від приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. надійшли письмові заперечення на клопотання про зняття арешту з частини майна боржника у виконавчому провадженні.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 просив суд задовольнити клопотання про зняття арешту з частини майна боржника у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа виданого Деснянським районним судом м. Києва 11.04.2023 року та заяву про розстрочку виконання рішення суду з підстав, що викладені у заяві та у клопотанні.

В судовому засіданні представник позивача просив суд відмовити у задоволенні клопотання про зняття арешту з майна боржника та у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду. Зауважив, що з моменту ухвалення судом рішення відповідачем на його виконання не було здійснено жодного платежу.

Вислухавши учасників судового розгляду, оглянувши письмові матеріали клопотання та заяви, судом встановлено наступне.

Нормативною підставою заявленого суду клопотання боржник зазначає положення ч. 6 ст. 435 ЦПК України, відповідно до якої при відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 150 цього Кодексу Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1 - 1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

3. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, запаси матеріальних цінностей державних резервів, передбачені Законом України "Про державні резерви", а також вжиття інших заходів забезпечення позову, що перешкоджають використанню матеріальних цінностей державних резервів за призначенням, встановленим законом.

5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам, у тому числі уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, а також зупинення дії рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання таких рішень Кабінету Міністрів України, індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також шляхом встановлення для Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень/актів.

7. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів) Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій.

8. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), до таких банків або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

9. Майно (активи) або грошові кошти клієнта неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), на які судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних або дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (крім ліквідації банку за рішенням його власників), можуть бути передані приймаючому або перехідному банку у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передані майно (активи) або грошові кошти залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

10. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Зазначене обмеження не поширюється на забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів керівника або роботодавця про застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, відмова в наданні відпустки, відсторонення від роботи чи посади, будь-яка інша форма дискримінації позивача тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції".

11. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

12. Арешт на майнові права у вигляді майнових прав у внутрішній системі обліку особи, яка провадить клірингову діяльність, накладається в порядку, встановленому статтею 64 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться в Національному банку України або інших банках, у тому числі іноземних, на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам для забезпечення здійснення грошових розрахунків, а також на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів для забезпечення виплати доходів за цінними паперами, при погашенні боргових цінних паперів чи при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, що передбачають виплату коштів.

13. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішень про примусове відчуження майна під час дії воєнного стану, прийнятих відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

14. Тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям:

є оператором критичної інфраструктури;

частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану;

державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести суду необхідність вжиття у справі заходів забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, а також необхідним, в даному випадку, є обґрунтування заявником обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Так, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Окрім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №908/309/21, від 04.11.2021 у справі №907/416/21, від 24.06.2021 у справі №310/9167/20, від 12.01.2023 у справі №334/9179/21).

При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі Продан проти Молдови також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Вимогами ст.ст. 149-153 ЦПК України регламентовано інститут забезпечення саме позову, який може бути поданий до подання позову, разом з позовом або після відкриття провадження у справі. Водночас, суд зауважує, що вимогами ЦПК України не передбачено можливість забезпечення позову за заявою боржника на стадії розгляду заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Крім того зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця. Суд не може підміняти повноваження державного виконавця, а лише здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку, визначеному розділом ЦПК України.

Обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову заявник вказує, зокрема, на намір узгодити зі стягувачем позицію щодо виконання рішення суду в даній справі згідно з запропонованим графіком протягом 10 місяців, про що боржником подано заяву до суду про розстрочення виконання рішення у даній справі.

При цьому, правова оцінка щодо наявності в спірних правовідносинах обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим буде надаватись судом під час розгляду відповідної заяви ОСОБА_3 , а заява про забезпечення позову боржника не відповідає меті правового інституту забезпечення позову, не направлена на реальне та ефективне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Водночас, суд повторно зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій чи їх відкладення відноситься до компетенції виконавця, який здійснює виконання рішення, водночас у суду відсутні відомості про звернення заявника до державного виконавця з відповідною заявою.

Суд звертає увагу заявника, що приписи частини 6 статті 435 ЦПК України, яка визначена нормативною підставою поданої боржником заяви, - дозволяють суду вжити заходи щодо забезпечення позову не під час розгляду заяви про розстрочення/відстрочення виконання рішення, а за наслідками її розгляду при відстроченні або розстроченні виконання судового рішення і в системному зв`язку означеної нормами ЦПК України які визначають підстави вжиття заходів забезпечення позову ймовірність істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача) ініціатором вжиття відповідних заходів забезпечення позову є позивач (стягувач у виконавчому провадженні), виконання законних вимог якого відстрочується/розстрочується судом.

Таким чином, проаналізувавши подані суду матеріали, враховуючи, що ЦПК України не передбачено можливість забезпечення позову за клопотанням боржника на стадії розгляду питання про розстрочення виконання рішення, беручи до уваги, що вимоги у поданій заяві про забезпечення фактично зводяться до зупинення вчинення виконавчих дій, а вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного/приватного виконавця, в рамках поданої заяви у суду відсутні підстави досліджувати обставини співмірності, адекватності вимог про забезпечення позову без самого позову або без оцінки предмету майбутнього позову, суд висновує, що вжиття пропонованих заявником заходів забезпечення позову не передбачено нормами процесуального законодавства, а відтак, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Щодо заяви про розстрочку виконання рішення суду, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Відповідно до роз`яснень п.10 постанови пленуму ВСУ №14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення є обставини, що ускладнюють його виконання. У вирішенні питання про розстрочення виконання рішення враховуються відсутність вини боржника у створенні обставин, що ускладнюють виконання рішення, тимчасовість перебування боржника у такому стані, а також мають бути враховані права стягувача.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують, що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання названий Суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд, суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Відповідач і позивач знаходяться у рівних економічних умовах і в одній державі, тому незадовільний фінансовий стан відповідача є недостатньою причиною для розстрочення виконання рішення суду.

За п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Звертаючись до суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду представник відповідача вказує на те, що боржник проживає за межами України вже досить тривалий час, а в зв`язку з військовою агресією російської федерації що може прирівнюватися до надзвичайних подій, які унеможливлюють повне виконання зобов`язання одномоментно, проте в той же час боржник не відмовляється від виконання своїх зобов`язань. Вказані обставини на думку заявника свідчать про наявність підстав, передбачених ст. 435 ЦПК України для розстрочки виконання рішення суду.

Так, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши наявні в матеріалах заяви докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочки виконання заочного рішення суду від 30.10.2024 року, - оскільки заявлені підстави для встановлення розстрочки виконання рішення суду у зв`язку із тим, що відповідач проживає за межами України вже досить тривалий час, а в зв`язку з військовою агресією російської федерації що може прирівнюватися до надзвичайних подій, які унеможливлюють повне виконання зобов`язання одномоментно, - не є безумовною підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішення суду, а заявлений заявником спосіб виконання рішення суду призведе до надмірно тривалого виконання рішення суду для стягувача як «потерпілої сторони», що призведе до порушення справедливого балансу інтересів сторін у спорі. При цьому, заявником не наведено у заяві про розстрочку виконання рішення суду обставин, які мають характер особливих або виняткових, оскільки обставини, на які послався заявник, такого характеру не носять, а тому і не можуть бути прийняті судом до уваги для надання розстрочки виконання рішення суду.

Як вбачається в системного аналізу ст. 435 ЦПК України, закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява подана представником відповідача про розстрочку виконання судового рішення, подана в межах цивільної справи за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 76-81, 149-152, 259, 435 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання про зняття арешту з частини майна боржника у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа виданого Деснянським районним судом м. Києва 11.04.2023 року, - залишити без задоволення.

Заяву про розстрочку виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30.10.2023 року, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. 261 ЦПК України.

Суддя О.М. Панченко