Рішення № 121463478, 06.09.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2024Справа № 910/3224/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/3224/24

за позовом заступника Печерської окружної прокуратури міста Києва (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, б-р. Т. Шевченка, 50-Г)

до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (ПрАТ "КИЇВСТАР") (03113, м.Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53)

про стягнення 555 089,34 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про стягнення 555 089,34 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю за період з серпня 2021 року по грудень 2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 позовну заяву заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва залишено без руху.

05.04.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від Печерської окружної прокуратури міста Києва надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3504/24, розгляд справи визначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Крім того, представник відповідача просив суд здійснювати розгляд справи №910/3224/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, при відкритті провадження у справі суд, з посиланням на положення процесуального закону, оскільки у справі №910/3224/24 ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали, дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Водночас, суд звертає увагу, що відповідач не позбавлений права та можливості викладати свої заперечення проти позову у відповідних заявах по суті справи.

У поданому клопотанні представником відповідача не наведено належних обґрунтувань наявності підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З огляду на вищенаведене, оскільки предметом позову в даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №910/3224/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

10.05.2024 через відділ діловодства суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшла відповідь на відзив.

13.05.2024 через відділ діловодства суду від Печерської окружної прокуратури міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме: стягнення з ПрАТ «Київстар» неустойки у сумі 589 820,25 грн, нарахованої за період з 31.08.2021 по 08.02.2024.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У силу ч. 1 ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи наведене, суд приймає заяву Печерської окружної прокуратури міста Києва про збільшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи здійснює з її врахуванням.

13.05.2024 через відділ діловодства суду від Печерської окружної прокуратури міста Києва надійшла відповідь на відзив.

21.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

15.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли письмові пояснення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.11.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та ПрАТ «Київстар» (орендар) було укладено договір оренди № 6312 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 10,00 кв.м (частина приміщення на технічному поверсі будівлі - 7 кв.м та частина даху - 3 кв.м), розміщене за адресою: вул. Інститутська, 4, що перебуває на балансі Державного підприємства «Готель «Україна», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 22926100 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з звітом про незалежну оцінку станом на 31. Травня 2012 року і становить 310 352,00 грн без ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку (п. 1.2 договору).

У п. 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2012 року, 10 272,79 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2012 року, встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2012 року.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 5.10 передбачено обов`язок орендаря у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майн в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до п. 10.1 договору він укладений строком на 2 роки 11 місяців та діє з 30.11.2012 до 30.10.2015 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.4 договору).

Згідно з п. 10.6.1 договору чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.9 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10 договору).

За відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання - передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майна (п. 10.11 договору).

На виконання умов договору РВ ФДМУ по м. Києву було передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування нерухоме майно по вул. Інститутській, 4 у м. Києві, що підтверджується відповідним актом приймання - передавання орендованого майна від 30.11.2012.

У подальшому 26.01.2016, 16.03.2017 та 27.11.2018 між сторонами укладалися договори № 6312/01, № 6312/02 та № 6312/03 про внесення змін до договору оренди, зокрема, щодо вартості майна, переданого в оренду, розміру орендної плати за базовий місяць оренди, а також продовження дії договору оренди до 30.08.2021 включно.

Як слідує зі змісту позовної заяви, 07.06.2021 до поштової скриньки, розташованої за місцезнаходженням РВ ФДМУ по місту Києву, надійшов лист від ПрАТ «Київстар» за вих. № 12142/05 від 12.05.2021 щодо продовження строку дії договору оренди № 6312.

Між тим, 01.02.2020 було введено в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, прийнятий 03.10.2019, а також 17.06.2020 набрав чинності Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, які передбачали відмінний порядок продовження договорів оренди державного майна.

Так, відповідно до вимог абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень названого Закону до договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчився після 01.07.2020, має застосовуватися порядок продовження, визначений вказаним Законом.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди можуть бути продовжені на той самий строку, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Аналогічний приписи містяться і в п. 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, згідно з яким орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Враховуючи, що із заявою про продовження договору оренди № 6312 ПрАТ «Київстар» звернулося до орендодавця вже після спливу встановленого чинним законодавством на те строку, РВ ФДМУ по місту Києву листом від 30.08.2021 № 30-06/6861 було відмовлено відповідачеві у продовженні договору оренди № 6312 та повідомлено про необхідність повернення орендованого приміщення орендодавцеві за актом приймання - передачі.

Отже, договір оренди № 6312 від 30.11.2012, укладений між позивачем та відповідачем у справі, припинив свою дію 30.08.2021.

Однак, орендоване відповідачем державне нерухоме майно - частина приміщення на технічному поверсі будівлі - 7 кв.м та частина даху - 3 кв.м, розташовані за адресою: вул. Інститутська, 4, м. Київ, згідно наявного у матеріалах справи акта приймання - передачі було повернуте орендодавцеві лише 08.02.2024.

Зауважуючи про те, що протягом двох з половиною років після припинення договору оренди відповідач неправомірно користувався майном, прокурор стверджує про наявність правових підстав, передбачених ст. 785 ЦК України та п. 10.11 договору, для стягнення з ПрАТ «Київстар» 589 820,25 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням майном за увесь час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю.

У свою чергу, ПрАТ «Київстар» проти позову заперечує повністю, зазначаючи про помилковість доданого до матеріалів позовної заяви розрахунку неустойки, оскільки він виконаний без урахування усіх тих оплат, котрі продовжував вносити відповідач на користь позивача, як орендодавця, у якості орендної плати (70%) за договором оренди уже після дати припинення останнього. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.04.2021 року у справі №910/11131/19, від 13.12.2019 року у справі №910/20370/17, від 13.02.2018 року у справі №910/12949/16, від 14.11.2018 року у справі №924/195/16, від 11.05.2018 року у справі №926/2119/17, відповідач акцентує увагу на відсутності підстав для одночасної сплати ним, як орендарем, орендної плати та неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, у зв`язку з чим наполягає, що оплати, проведені ПрАТ «Київстар» на користь позивача після 30.08.2021 з посиланням на договір оренди у загальному розмірі 584 611,44 грн, слід зарахувати у суму неустойки, яка наразі заявлена до стягнення з відповідача. До того ж, згідно платіжного доручення від 27.12.2012 року №73331 ПрАТ «Київстар» було внесено забезпечувальний платіж по договору оренди у сумі 7 190,96 грн, на яку також слід зменшивши заявлену до стягнення неустойку.

Крім цього, ПрАТ «Київстар» посилається на розпочату рф 24.02.2022 повномасштабну збройну агресію та введення у зв`язку з цим на всій території України правового режиму воєнного стану, в умовах якого відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості повернути орендоване майно. Так, будучи зобов`язаним забезпечувати сталість та безперебійність мережі зв`язку, ПрАТ «Київстар» об`єктивно не могло здійснити демонтаж розміщеного в орендованому майні об`єкта електронної комунікаційної мережі (базової станції).

Встановивши вказані обставини справи, суд дійшов таких висновків.

Щодо звернення прокурора з позовом

У силу п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушення останніх у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Отже, ключовим для застосування наведених норм є поняття «інтерес держави».

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (див. постанову Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Так, у справі, що розглядається, прокурор цілком правомірно зазначив, що своєчасне неповернення орендарем після припинення договору оренди майна державної власності порушує економічні інтереси держави, адже укладення договору оренди та передання у строкове користування юридичній особі державного майна має на меті отримання від останньої, як орендаря, релевантної плати за користування цим майном, а не забезпечення їй можливості безстрокового та/або безоплатного користування державним майном для проведення власної господарської діяльності.

Підставою для представництва прокурор визначив бездіяльність компетентного органу - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України унормовано, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Аналогічні положення містяться в Законі України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно з п. 1 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом ФДМУ від 15.05.2012 № 678, Регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - регіональне відділення) утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Основними завданнями регіонального відділення у сфері оренди державного майна, зокрема, є здійснення контролю за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням (п. 5.3 Положення).

Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву, яке саме і є стороною укладеного з відповідачем договору оренди.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Вирішуючи питання можливості здійснення прокурором захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також надаючи оцінку доводам щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення із цим позовом та визначення ним у якості позивача саме РВ ФДМУ по м. Києву, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Так, Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як підтверджується наявним у матеріалах справи листуванням, РВ ФДМУ по м. Києву було обізнане про факт використання ПрАТ «Київстар» державного майна після припинення договору оренди.

Також з листів РВ ФДМУ по м. Києву до Печерської окружної прокуратури м. Києва від 22.06.2023, 15.12.2023, 18.01.2024, 06.02.2024 вбачається, що позивач знав й про існування підстав для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки у порядку ст. 785 ЦК України, однак, протягом тривалого часу відповідних дій з метою захисту інтересів держави не вчиняв.

Більше того, Печерською окружною прокуратурою м. Києва листами від 12.07.2023 та від 21.11.2023 детально інформувалося РВ ФДМУ по м. Києву про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку.

Натомість, листом від 15.12.2023 РВ ФДМУ по м. Києву лише повідомило, що до суду не зверталось у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору і звертатися не планує, водночас висловлюючи прохання щодо пред`явлення позову прокурором.

За наведеного твердження прокурора про бездіяльність РВ ФДМУ по м. Києву є цілком обґрунтованим, адже останнє, будучи протягом тривалого строку обізнаним про існуюче порушення інтересів держави та маючи повноваження для їх захисту, до суду з відповідним позовом не зверталося.

З огляду на те, що РВ ФДМУ по м. Києву і в подальшому не було вчинено належних дій щодо захисту порушених інтересів держави, прокурор в порядку ст. 23 Закону "Про прокуратуру" листом від 21.02.2024 повідомив останнє про ініціювання прокуратурою в інтересах РВ ФДМУ по м. Києву судового розгляду справи щодо стягнення спірної неустойки.

За встановленого суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді в особі РВ ФМУ по м. Києву.

Щодо заявленої позовної вимоги

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами у справі договір є договором оренди державного майна, а тому підпадає під правове регулювання пар. 5 глави 30 ГК України, пар. 1 глави 58 ЦК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з ч. 3 ст. 283 ГК України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

У силу ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що укладений між ними договір оренди № 6312 від 30.11.2012 припинив свою дію 30.08.2021.

Отже, відповідач у силу приписі вищенаведених норм та положень п. п. 5.10, 10.9, 10.10 договору повинен був протягом трьох робочих днів повернути позивачеві орендоване державне нерухоме майно.

Разом з тим, наявний у матеріалах справи акт приймання - передачі свідчить, що вказаний обов`язок з повернення позивачеві частини приміщення на технічному поверсі будівлі - 7 кв.м та частини даху - 3 кв.м, розташованих за адресою: вул. Інститутська, 4, м. Київ, був виконаний відповідачем лише 08.02.2024, тобто з простроченням.

Доказів вжиття заходів щодо своєчасного повернення об`єкта оренди орендодавцю після припинення договору чи вчинення орендодавцем перешкод у його поверненні орендарем (зволіканні із прийняттям майна з оренди) відповідачем суду не надано.

Отже, несвоєчасне повернення об`єкта оренди після припинення договору мало місце виключно з вини самого орендаря (відповідача), а тому існують усі правові підстави для застосування до нього відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. п. 5.9, 10.9, 10.11 договору неустойки, розрахованої за період з 31.08.2021 по 08.02.2024.

При цьому посилання ПрАТ «Київстар» на розпочату рф повномасштабну збройну агресію та введення у зв`язку з цим на території України правового режиму воєнного стану, як на обставини, у силу котрих відповідач був зобов`язаний забезпечувати стабільність та безперебійність мережі зв`язку та об`єктивно не міг здійснити демонтаж базової станції і, відповідно, повернути державне орендоване майно, судом відхиляються, враховуючи, що обов`язок з повернення останнього орендодавцю виник у ПрАТ «Київстар» та мав бути виконаний ним ще задовго до 24.02.2022.

Перевіривши наданий прокурором до матеріалів справи розрахунок заявленої до стягнення суми неустойки, суд відзначає, що останній виконаний з зарахуванням усіх тих оплат, котрі перелічені відповідачем у відзиві на позовну заяву та здійснювалися ним на користь позивача, як орендодавця, у якості орендної плати (70%) за договором оренди уже після дати припинення останнього, а також з зарахуванням внесеного ПрАТ «Київстар» забезпечувального платежу по договору оренди у сумі 7 190,96 грн.

З огляду на викладене доводи відповідача стосовно одночасної сплати ним і орендної плати, і неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України, тобто фактично потрійної орендної плати за спірний період, є безпідставним.

Наведений відповідачем аргумент щодо необґрунтованості індексації прокурором орендної плати, закладеної в основу виконаного розрахунку, як бази для нарахування неустойки, зважаючи на припинення договору оренди, судом відхиляється з огляду на положення п. 10.11 договору, яким саме сторони і погодили нарахування спірної неустойки, виходячи з розміру подвійної місячної плати у періоді від дати припинення договору до дати підписання акта приймання - передачі (повернення) орендованого майна, тоді як у силу п. 3.3 договору така місячна плата не є сталою, а передбачає це інфляційне корегування.

Посилання відповідача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі № 904/4484/23 судом відхиляється, оскільки вона є правозастосовним актом органу судової влади, спрямованим на регулювання індивідуальних правовідносин, тобто тих, що виникли саме між сторонами розглядуваного у названій справі спору. Тому викладена в ній правова позиція не може бути універсальною чи визначальною для вирішення судом даного спору.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з ПрАТ «Київстар» неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю за період з 31.08.2021 року по 08.02.2024 року у загальній сумі 589 820,25 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 231, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53, код ЄДРПОУ 21673832) на користь Державного бюджету України (одержувач: ГУК у Шевченківському районі м. Києва, код 37993783, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р: UA778999980313020094000026011, КЕКД: 22080300, призначення платежу - надходження від орендної плати за користування іншим державним майном) неустойку у сумі 589 820 (п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять) грн 25 коп.

3. Стягнути Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 53, код ЄДРПОУ 21673832) на користь Київської міської прокуратури (м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910079) витрати по сплаті судового збору у сумі 8 847 (вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн 30 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.09.2024.

Суддя М.Є. Літвінова