Рішення № 121452653, 09.09.2024, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/454/24 Справа №447/1330/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

09.09.2024 Миколаївський районний суд Львівської області у складі судді Павліва В.Р., розглянув у м. Миколаєві Львівської області за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Процесуальні дії у справі.

13.05.2024 ОСОБА_1 звернувся в Миколаївський районний суд Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. В обгрунтування позовної заяви покликається на таке. З 06.11.2020 по 23.08.2024 він працював у ТзОВ «ДІЄСА» на посаді «Фахівець з безпеки». Згідно Наказу №Z00/23/08/010 від 24.08.2023, виданого відповідачем, з 24.08.2023 звільнений з посади «Фахівець з безпеки» Департаменту з роздрібної торгівлі, філія №1, за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. У день звільнення позивачу не було виплачено заробітну плату за 2 місяці 2023, а саме за липень-серпень 2023, компенсацію за 41 календарний день невикористаної відпустки, чим було порушено гарантоване Конституцією України право на заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку. Зазначає, що намагався в телефонному режимі зв`язатися із керівництвом ТзОВ «ДІЄСА» щодо виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, проте не отримав відповіді на телефонні дзвінки. 20.03.2024 його представник адвокат Джуфер Б.М. звернувся із адвокатським запитом до відповідача щодо виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, однак отримав відмову, у якій вказано, що інформація про заробітну плату є розголошенням матеріального стану, майнових відносин із товариством. 10.04.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій також просив здійснити виплату заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористаний 41 день відпустки, однак отримав лише довідку №20000000346 від 29.04.2024 про заробітну плату за період з січня по серпень місяць 2023 року та розрахунковий листок за серпень 2023 року. Відповідно до вказаних документів заробітна плата за місяці червень-липень місяці 2023 року перед звільненням становила: у червні - 26976,39 грн, у липні - 14490 грн, компенсація за 41 невикористаний календарний день відпустки становить 24912,42 грн., заборгованість заробітної плати на день звільнення становить 38808,97грн. Позивач вважає, що відповідач в порушення вимог ст. ст. 47,116 КЗпП України в день його звільнення не провів з ним розрахунок по виплаті заробітної плати та компенсацію за невикористані дні відпустки, чим порушив вимоги ст. 117 КЗпП України, тому з нього слід також стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні відповідно до цих вимог. Позивачем надано розрахунок суми, яку він просить стягнути із відповідача: нараховану, але не виплачену заробітну плату - 38808,97 грн.; компенсацію за 41 календарний день невикористаної відпустки - 24912,42 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 25.08.2023 по 18.02.2024 (шість місяців): 14490 грн. (за червень) + 24318, 97 грн. (за липень) = 41466,39 грн : 43 (робочі дні) = 964,33 грн x 127 робочих дні = 122469,91 грн. Разом на суму 186191,30 грн. Крім цього позивач просить стягнути з відповідача орієнтовану суму судових витрат: судовий збір сплачений у розмірі 1211,20 грн та втрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

14.05.2024 ухвалою судді Миколаївського районного суду Львівської області відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала про відкриття провадження, позовна заява та додатки до неї надсилались судом відповідачу за та були вручені, що підтверджується рекомендованим підтвердженням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Відповідно до копії наказу № Z00/23/08/010 від 24.08.2023 про припинення трудового договору, ОСОБА_1 «фахівця з безпеки» Департаменту роздрібної торгівлі, філія 1 звільнено 24.08.2023 за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви працівника. У наказі вказано про виплату компенсації за 41 календарний день невикористаної відпустки.

Відповідно до копії адвокатського запиту від 20.03.2024, який поданий адвокатом Джуфером Б.М. в інтересах ОСОБА_1 до ТзОВ «ДІЄСА», такий поданий із проханням видати: довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 23.08.2023, довідку про розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати на день його звільнення, довідку про розмір заборгованості за 41 календарний день невикористаної відпустки, станом на день його звільнення та просив здійснити виплату заборгованості ОСОБА_1 по заробітній платі та компенсацію за 41 календарний день невикористаної відпустки.

Відповідно до копії відповіді начальника відділу кадрів ТОВ «ДІЄСА» О. Ліберта від 01.04.2024 на адвокатський запит адвоката Джуфера Б.М., повідомлено, що ОСОБА_1 не надав товариству письмового дозволу на розголошення його матеріального стану та майнових відносин з товариством. Зважаючи на це відповідь на запитувану інформацію не було надано.

Відповідно до копії заяви від 10.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ДІЄСА» із заявою про надання публічної інформації щодо нього, а саме просив надати довідку про його заробітну плату за період з 01.01.2023 по 23.08.2023, довідку про розмір заборгованості нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати на день його звільнення, довідку про розмір заборгованості за 41 календарний день невикористаної відпустки, станом на день його звільнення та просив здійснити виплату заборгованості по заробітній платі та компенсацію за 41 календарний день невикористаної відпустки.

Відповідно до копії довідки від 29.04.2023 виданої ТОВ «ДІЄСА» ОСОБА_1 він працював у ТзОВ «Дієса» з 06.01.2020 по 23.08.2023 на посаді «фахівець з безпеки». Дохід за період з 01.01.2023 по 24.08.2023 склав 159720,95 грн. Виплачена сума у липні 2023 становить 14490 грн, у червні 26976,39 грн.

Відповідно до копії розрахункового листка за серпень 2023 року виданого ТОВ «ДІЄСА» ОСОБА_1 , у місяці серпень 2023 року йому нарахована заробітна плата у розмірі 30209,90 грн, виплачено 16786,88 грн. Борг за підприємством на початок місяця становив 31276,88 грн., борг за підприємством на кінець місяця становить 38808,97 грн.

Спір між сторонами виник з приводу права позивача на отримання не виплаченої заробітної плати, компенсації за не використану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому до правовідносин, котрі склалися між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (КЗпП України), Закону України «Про оплату праці», Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але небільш як за шістьмісяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. 2 Порядку обчисленнясередньої заробітноїплати,затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного(годинного) заробітку начисло робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 працював у ТзОВ «ДіЄСА» на посаді «фахівець з безпеки» та 24.08.2023 був звільнений.

Позивач, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що при звільнені його з роботи відповідачем не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено заробітну плату у розмірі 38303,97 грн та компенсацію за 41 день невикористаної відпустки. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, що становить 122469,91 грн.

Сторона відповідача не подала відзиву на позовну заяву, жодних заяв, клопотань на адресу суду не подавала, натомість позивач намагався врегулювати спір шляхом досудового звернення до відповідача із відповідними заявами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає аргументи сторони позивача належним чином обґрунтованими та мотивованими та доведеними наданими суду доказами.

Суд вважає доведеним факт несвоєчасної виплати позивачу при звільнені 24.08.2023 заробітної плати та компенсації за 41 день невикористаної відпустки, що доведено матеріалами справи, спростувань та заперечень відповідачем не надано.

Розрахунок з позивачем мав бути здійснений відповідачем 24.08.2023, а тому розрахунок відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України слід проводити за період з 25.08.2023 в межах 6 місяців з часу звільнення позивача по 18.02.2024 ( дата яка вказана позивачем та в межах 6 місяців з часу звільнення).

При цьому, при розрахунку оплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з положень, наведених у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 08.02.1995 за № 100.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача слід розраховувати з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (тобто, якщо подія відбулась у травні, то за основу слід взяти попередні два місяці червень та липень), а, відтак, складає: (14490,00 грн + 26976,39 грн.) : 43 = 973 грн. 34 коп., де 14490 нарахована заробітна плата за липень 2023 року, 26976,39 грн.- нарахована заробітна плата за червень 2023 року; 43 дні - це сума робочих днів у червні та липні (розрахунок зроблений за допомогою калькулятора робочих днів).

Розраховуючи розмір середньої заробітної плати, суд враховує, що згідно із ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин у тиждень. Так, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не перевищує 8 годин. Кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 25.08.2023 до 18.02.2024 складає 126 робочих днів. Відтак, розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 25.082023 до 18.02.2024 становить 121506,16 грн. (із розрахунку 964,33 (середньоденний заробіток позивачки) х 126 робочих днів, часу затримки розрахунку при звільненні).

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

На підставі вищенаведеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, а саме про стягнення з ТзОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 38808,97 грн (нарахована, але не виплачена заробітна плата), 24912,42 грн. (компенсацію за 41 день невикористаної відпустки) та 121506,16 грн. (середній заробіток при затриманні розрахунку), що у загальному становить 185227,55 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги позивача задоволені частково, а саме стягнуто 185227,55 грн з 186191,30 грн.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи той факт, що рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково, що у відсотковому співвідношенні складає 100% до 99,5%, приймаючи до уваги норму ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд приходить до переконливого висновку, що з відповідача на користь на користь позивача підлягає стягненню судовий збір розміром 1205,10 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до котрої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.(ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд звертає увагу, що розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Наведена правова позиція викладена в додатковій Постанові Верховного суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

Позивач заявляє про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., проте на підтвердження заявлених витрат до позовної заяви не долучено жодних доказів про наявність таких ( копію договору про надання правової допомоги, квитанцію до прибутково касового ордеру про сплату заявлених витрат; в матеріалах справи є лише копія адвокатського запиту адвоката Джуфера Б.М. в інтересах ОСОБА_1 ), а тому у задоволенні таких слід відмовити.

Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 47, 75, 94, 97 115, 116 КзПП, суд,

ухвалив:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітньої плати в розмірі 38808,97 грн., компенсацію за 41 день невикористаної відпустки в розмірі 24912,42 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 121506,16 грн, а разом на суму 185227,55 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у сумі 1205,10 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його постановлення до Львівського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», юридична адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 45 м. Київ, фактичне місце знаходження: пл. Спортивна, 1а м. Київ, ЄДРПОУ 36483471.

Повний текст рішення складено 09.09.2024.

Суддя Павлів В. Р.