Ухвала суду № 121426327, 06.09.2024, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/4503/24

2-з/0203/76/2024

УХВАЛА

06 вересня 2024 року суддя Кіровського районного суду м.Дніпропетровська Казак С.Ю., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Біленького Дениса Владиславовича про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання електронних торгів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Одночасно з позовом, представником позивача було подано заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, ч.1 ст.152 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно ч.ч.1,6 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Види забезпечення позову визначені ст.150 ЦПК України.

Зокрема п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову судом шляхом накладення арешту на майно відповідача, що знаходиться у нього або інших осіб.

В постанові від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 Великої Палати Верховного Суду зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

За змістом ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі №754/5683/22, провадження №14-28цс23, зазначено, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У ч.1 ст.150 ЦПК Українинаведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається з пред`явленого позову, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними електронних торгів з реалізації в рамках виконавчого провадження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 та її витребування із чужого незаконного володіння.

Тобто позивач звернувся до суду з метою захистити своє право власності на нерухоме майно, яке внаслідок незаконного проведення на його думку електронних торгів, перейшло у власність іншої особи відповідача ОСОБА_3 та зареєстровано за останнім в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки можливе задоволення позову про визнання недійсними електронних торгів та витребування майна, вплине на подальший правовий режим спірного нерухомого майна, суд вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленим в цій справі позовними вимогами.

В свою чергу невжиття таких заходів забезпечення та подальше відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб, негативно вплинена можливістьпозивача ефективнозахистити (поновити)свої порушеніправа,а такожутруднити абозробити неможливимвиконання рішеннящодо витребуванняу останньоготакого майна, спонукатиме позивача до ініціювання нових судових спорів.

Таким чином, враховуючи підстави та предмет пред`явленого позову, адекватність та співмірність заходів забезпечення позову з заявленими позовними вимогами, суд приходить до висновку про обгрунтованість та необхідність задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

Також суд враховує, що запропонований стороною позивача вид забезпечення позову узгоджується з положеннями п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, має тимчасовий характер, не позбавляє відповідача право фактичного користування майном до вирішення спору по суті.

В зв`язку з цим, суд також не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149,150,152,153,258-260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 адвоката Біленького Дениса Владиславовича про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер обєкту нерухомого майна 2015383212101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зустрічне забезпечення не застосовувати.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Строк пред`явлення ухвали для виконання три роки до 07 вересня 2027 року включно.

Суддя С.Ю.Казак