Рішення № 121415305, 05.09.2024, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2024 року Справа № 480/3714/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3714/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Чернігівській обл.), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській обл.), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.04.2024 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію за віком на умовах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Звертає увагу суду на те, що звернулась до пенсійного органу з заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" виходячи із фактичної заробітної плати за посадою, яку остання обіймала до виходу на пенсію.

Разом з тим, відповідачем відмовлено в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", у зв`язку із відсутністю права на призначення пенсії, а також повідомлено, що проведення перерахунків пенсії державним службовцям чинним законодавством не передбачено.

Відтак, позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують і звужують його соціальні права.

Ухвалою суду від 08.05.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3714/22, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач-1 у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив, тому у відповідності до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області відзиву на позов кваліфікується судом як визнання позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області з позовними вимогами не погодилось, у письмових поясненнях зазначило, що підстави для переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону "України "Про державну службу" з урахуванням заробітної плати державного службовця до наданих довідках про складові заробітної плати №3 та №4 від 05.03.2024, виданих Глухівським управлінням Державної казначейської служби України Сумської області відсутні, а переведення за матеріалами пенсійної справи не доцільне, оскільки розмір пенсії з урахуванням індексації - 2361,00 грн.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 призначена з 2008 по 2017 згідно Закону України "Про державну службу" № 3723. Згодом, з 2017 року у зв`язку з доцільністю та відповідно до поданої заяви позивача, останню переведено на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивач працював в органах державної податкової служби.

05.03.2024 року позивач звернувся із заявою про переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

До заяви про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" додано: довідки від 05.03.2024 року № 66 про складові заробітної плати для призначення пенсії держаного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); №4 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією).

Рішенням від 11.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу в переході на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 2 Закону №2493-III визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно до статті 3 Закону №2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до частини 7 статті 21 Закону №2493-III (в редакції, чинній станом на 01.05.2016) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Згідно з пунктом 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон № 3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Положеннями пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII (у редакції на час набрання чинності Законом №889-VIII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на часу досягнення зазначеного віку.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом четвертим частини другої статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-ІІІ.

Аналіз наведених норм свідчать про те, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III, входить до стажу державної служби.

Суд встановив, що 05.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі довідок від 05.03.2024 №3, 4, виданих Головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тобто до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких в осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ вік (для жінок 60 років) і страховий стаж (для жінок 30 років).

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058 на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723, з урахуванням п. п. 10, 12 Прикінцевих положень Закону № 889.

Порядок призначення пенсії за віком, відповідно до Закону № 889 визначено Порядком призначення пенсії деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 (далі - Порядок № 622).

Відповідно до п. 3 Порядку № 622 право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року «№ 889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають чоловіки, які досягли 62 років.

Тобто, на час звернення до відповідача позивач досягнув визначеного віку, набув понад 35 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця понад 20 років.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

До заяви про призначення пенсії відповідно до Закону № 3723 позивач долучив довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця

Частиною 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1993 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до ст. 41 Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 105 8-ІV) до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плазу (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, має враховуватися при обчисленні розміру пенсії, оскільки як перевагу мають спеціальні норми, що визначають виплати (доходи) для обчислення пенсії, а саме, за наведених обставин - ст. 41 Закону № 1058-IV.

Таким чином, позивач відповідно до умов пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ на день набрання чинності вказаним Законом мала не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Відтак, враховуючи досягнення 60-річного віку та наявність страхового стажу понад 40 років, суд дійшов висновку, що позивач набув право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

Згідно зі ст. 37-1 вказаної редакції Закону №3723-ХІІ у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за ним Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII).

Згідно п. 11 цього Закону №76-VIII текст ст. 37-1 №3723-ХП викладений у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державних службовців визначаються Кабінетом Міністрів України».

Порядок перерахунку пенсій державних службовців, станом на дату мого виходу на пенсію державного службовця, був урегульований пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення заробітку для обчислення пенсій».

Пунктом 4 було передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України (для службовців Національного банку України відповідно до рішень його Правління) після набрання чинності Законом України від 16 січня 2002 року №432-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу», визначається в такому порядку: пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержану заробітну плату на момент перерахунку; іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

На момент призначення позивачу пенсії, постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення заробітку для обчислення пенсій» була чинна.

Зміни, які були внесені до Закону України «Про державну службу» стосуються призначення пенсії, тоді як підстави та порядок перерахунку пенсії державним службовцям регулює ст. 37-1 цього ж Закону, положення якої щодо перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям Законів №213-VIII та №1166-VII не зазнали змін.

Прикінцеві положення Закону №213-VII1 стосуються порядку призначення пенсії у разі реалізації права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом та механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії є ст. 37-1 Закону України «Про державну службу» та Постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розміру заробітку для обчислення пенсії».

Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача саме з приводу перерахунку вже призначеної пенсії, то будь-які законодавчі зміни, які звужують зміст та обсяг прав окремої категорії громадян не можуть застосовуватися до тих осіб, які до набрання чинності цих змін вже набули в законний спосіб певні, гарантовані державою права та свободи, в тому числі і право на пенсію державного службовця в передбаченому на час призначення пенсії розмірі.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що на правовідносини щодо перерахунку пенсії не поширюються зміни в чинному законодавстві, якими скасовано перерахунок пенсійних виплат державних службовців.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вказане, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.04.2024 не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Виходячи з наведеного, враховуючи звернення позивача та перебування на пенсійному обліку в Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з дня звернення з відповідною заявою.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правової допомоги №01-05/24 від 03.05.2024, акту виконаних робіт (надання послуг) №01-05/24 від 03.05.2024, квитанції до прибуткового касового ордера №04-05/24 від 03.05.2024) ОСОБА_1 сплатила адвокату Осьмакову Олександру Анатолійовичу кошти в загальній сумі 3 000,00 грн.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, а відтак, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 000,00 грн. на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, відповідач не скористався можливістю довести неспівмірність заявлених вимог та не подав до суду жодних заяв та доказів на спростування заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області судові витрати в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.04.2024 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з дня звернення з відповідною заявою.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14603, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83а, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в сумі 1 211 грн. 20 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик