Рішення № 121414907, 05.09.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/9110/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /надалі позивач, ОСОБА_1 / звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області /надалі відповідач-1, ТУ ДСА України в Полтавській області/ та Державної судової адміністрації України /надалі відповідач-2, ДСА України/ про:

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн;

- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати судді Гребінківського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

- зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Гребінківського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, починаючи з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з урахуванням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області утриматися від вчинення дій стосовно нарахування виплат судді Гребінківського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, та здійснювати нарахування виплат, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01січня 2024 року, а саме в розмірі 3028 гривень /а.с. 1-8/.

Позов обґрунтований тим, що позивача з 2016 року призначено на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області. За період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року ТУ ДСА України в Полтавській області при нарахуванні суддівської винагороди застосовано розмір «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» - 2102,00 грн, що встановлений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», тоді як відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року», що станом на 01 січня 2024 року становить 3028,00 грн. Запровадження в статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» нової величини в розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідає нормам Конституції України та положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому не може бути застосовано під час визначення позивачу розміру суддівської винагороди за спірний період.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.

Відповідач-1 позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 22-24/ зазначив, що Державною судовою адміністрацією України як головним розпорядником бюджетних коштів був затверджений кошторис ТУ ДСА України в Полтавській області на 2024 рік - у частині фонду суддівської винагороди (КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода») із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн (у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»). Отже, суддівська винагорода суддям місцевих загальних судів Полтавської області управлінням нараховується та виплачується у межах затвердженого Кошторисом розміру річного фонду суддівської винагороди, який був розрахований, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 грн, тобто відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Враховуючи викладене вище, територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня у спірні періоди згідно позовних вимог нараховувало та виплачувало суддівську винагороду відповідно до діючих положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в межах затверджених та наданих бюджетних призначень. Правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди без застосування статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в розмірі, що перевищував би кошторисні призначення на вказаний період для виплати суддівської винагороди, управління не мало. Тобто дії управління при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу в частині застосування до обрахунку розміру суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», вчинені з дотриманням частини другої статті 4, частини першої статті 7, частин першої та другої статті 23, частини четвертої статті 48, частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, а тому є правомірними.

Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Указом Президента України "Про призначення суддів" № 410/2016 від 24 вересня 2016 року призначено строком на п`ять років на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 .

Наказом голови Гребінківського районного суду Полтавської області №11/ос.с від 27 грудня 2016 року /а.с. 30-зворот/ зараховано ОСОБА_1 на посаду судді Гребінківського районного суду Полтавської області з 27 грудня 2016 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Наказом голови Гребінківського районного суду Полтавської області №12/ос від 22 грудня 2023 року /а.с. 12/ встановлено ОСОБА_1 , судді Гребінківського районного суду Полтавської області, щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з 27 грудня 2023 року в зв`язку з наявністю стажу роботи понад 10 років.

Згідно із розрахунком річного фонду суддівської винагороди на 2024 рік станом на 01 квітня 2024 року /а.с 28-29/ для обчислення розміру суддівської винагороди на 2024 рік враховано прожитковий мінімум у сумі 2102,00 грн.

Відповідно до розрахункових листів за квітень - червень 2024 року /а.с. 30/ ОСОБА_1 , судді Гребінківського районного суду Полтавської області, нараховано:

за квітень 2024 року за 19 днів роботи: оклад в сумі 54460,91 грн, доплата за вислугу років 16338,27 грн, доплата за науковий ступінь 8169,14 грн; а за 3 дні відрядження 12468,69 грн;

за травень 2024 року за 22 дні роботи: оклад в сумі 60318,26 грн (63060,00 грн 2741,74 грн), доплата за вислугу років 18095,48 грн (18918,00 грн 822,52 грн), доплата за науковий ступінь 9047,74 грн (9459,00 грн 411,26 грн); а за 1 день відпустки 3975,52 грн;

за червень 2024 року за 20 днів роботи: оклад в сумі 63060,00 грн, доплата за вислугу років 18918,00 грн, доплата за науковий ступінь 9459,00 грн.

Не погодившись з бездіяльністю та діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2024 року, в розмірі 2102,00 грн, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, аргументам учасників справи, викладеним у заявах по суті та які мають значення для вирішення спору, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII /надалі Закон № 1402-VIII/.

Згідно зі статтею 4 Закону 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до положень частин першої та другої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої вказаної статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Відповідно до матеріалів справи суддівську винагороду за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

В постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 Верховний Суд виклав наступні правові висновки, які відповідно до положень частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом:

"...однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

...Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII...

Колегія суддів уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік.

Водночас Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Верховний Суд зауважує, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік було неправомірним".

Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, що регулюють визначення розміру суддівської винагороди, є підстави стверджувати, що дії відповідача-1 при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, що встановлений статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є протиправними, оскільки при визначенні розміру суддівської винагороди позивача відповідач-1 зобов`язаний був діяти відповідно до норм Закону №1402-VIII, а не норм Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік".

Також слід зазначити, що у відповідності до вимог частити четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Положеннями частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів; розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема Державна судова адміністрація України.

Згідно із частиною п`ятою статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).

Із розрахунків річного фонду суддівської винагороди на 2024 рік /а.с. 26-29/ слідує, що розраховуючи суддівську винагороду позивача та запитуючи в ДСА України відповідні кошти на її виплату, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області керувалося застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, визначаючи таким чином посадовий оклад позивача у сумі 63060 грн (30 х 2102).

Відповідно Кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на 2024 рік затверджений ДСА України з урахуванням відповідних розрахунків.

Доказів подання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на затвердження ДСА України кошторисів на 2024 рік з урахуванням визначення посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та затвердження ДСА України бюджетних асигнувань з цієї підстави у меншому розмірі до суду не надано.

Таким чином, суд доходить висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у належному розмірі не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а не виключно через відсутність відповідних бюджетних призначень та бюджетних асигнувань.

Враховуючи те, що саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня розрахував суддівську винагороду із застосуванням непередбаченої Законом №1402-VIII величини, з урахуванням чого було затверджено кошторис на 2024 рік, та здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві не у повному розмірі, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні, та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Висновки суду узгоджуються із правовим підходом до застосування норм права, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а.

Разом з тим, враховуючи те, що в ході розгляду справи не підтверджено, що нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди була зумовлена саме тим, що Державною судовою адміністрацією України не забезпечено територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року включно, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028 грн.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 17, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 26304855) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код 26255795) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 квітня 2024 року по 30 червня 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк