Постанова № 1214037, 11.12.2007, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"11" грудня 2007 р.

Справа № 4/447

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 4/ 447

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Кіровоград

до відповідача: Державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска Кіровоградської області

про стягнення 19851,98 грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача – участі не брали. До судового засідання надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його представника.

від відповідача - участі не брали. Про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Рекомендоване поштове відправлення № 2402111 вручене відповідачу 23.11.2007 року.

Передбачені ст.ст.128, 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів справи.

Час прийняття постанови:16:20

СУТЬ СПОРУ :

Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов про стягнення з Державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска Кіровоградської області штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році у розмірі 19851,98 грн. та 11 98 грн. 40 коп. пені за несвоєчасне перерахування штрафних санкцій.

Відповідачем позовні вимоги письмово не заперечувались. Однак, господарським судом при підготовці справи до розгляду в судовому засіданні встановлено, що ухвалою господарського суду Кіровоградської області и від 08.04.2005 року порушено провадження у справі №9/70 за заявою Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції про банкрутство відповідача Державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска Кіровоградської області та справа на даний час перебуває в провадженні господарського суду Кіровоградської області.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає за необхідне до спірних правовідносин застосувати положення Закону України «Про відновлення платіжної спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Розглянувши наявні матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 4 інваліди, але було працевлаштовано лише 1 особу, що має статус інваліда.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 3 робочі місця для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 6217 грн. 86 коп., сума штрафних санкцій складає : 18653 грн. 58 коп.

Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України №223 від 15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно- господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином на думку позивача до стягнення підлягає пеня в розмірі 1198 грн. 40 коп. (18653,58Х8%Х120:100 :365 Х 214) за період з 16.04. по 15.11.2007 року включно.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні документи, які регулюють спірні правовідносини, доводи позивача та відповідача щодо обгрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до часткового задоволення з наступних підстав:

Як обгрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, до 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006 рік у розмірі 18653 грн. 58 коп. самостійно до 15.04.2007 року згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, починаючи фактично з 01.01.2007 року коли виникло зобов'язання по сплаті штрафних санкцій, а станом на 01.02.2007 року відповідач визнав наявність заборгованості та її розмір у визначеному розмірі.

Представлений відповідачем звіт працівники позивача отримали 01.02.2007 року (вхідний номер 2068 ) і фактично починаючи з цієї дати позивачу стало відомо про скоєне відповідачем правопорушення, а 15.04.2007 року закінчувався строк добровільної сплати штрафних санкцій і є початковим терміном для стягнення пені за несвоєчасну сплату штрафних санкцій.

Проаналізувавши вказані обставини, господарський суд прийшов до переконання, що зобов'язання відповідача по сплаті штрафних санкцій є поточними, що виникли після порушення провадження у справі по банкрутству відповідача враховуючи наступне.

Надавши позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік відповідач не заперечив наявність даної заборгованості, самостійно визначив її розмір 18653 грн. 58 коп., тому вказаний звіт господарським судом розцінюється як узгоджене зобов'язання відповідача.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача надрукованого в газеті “Урядовий кур'єр” № 6 від 07.04.2006 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Однак, вказані положення закону розповсюджуються лише на вимоги конкурсних кредиторів, тобто які виникли до порушення провадження у справі і не можуть стосуватись вимог поточних кредиторів, якими є вимоги позивача по даній справі.

Тобто, за визначенням ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зазначені вимоги позивача відносяться до категорії поточних (які виникли після дня порушення провадження у справі про банкрутство).

Поряд з цим, господарським судом приймається до уваги, що ухвалою господарського суду від 08.04.2005 року введено мораторій на задоволення вимог кредиторів державного підприємства «Маловисківський спиртовий завод» відповідно до ст.11, п.п.4-6 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

При цьому господарським судом враховується, що за приписами Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/307 від 19.03.2002 року

«Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідно до статті 1 ( 2343-12 ) мораторій на задоволення вимог кредиторів (далі - мораторій) - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати

податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на виконання цих зобов'язань, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У вирішенні питання про те, на які вимоги кредиторів поширюється мораторій слід виходити з такого.

2.1. Мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. За змістом Закону ( 2343-12 ) мораторій поширюється і на зобов'язання, що виникли до порушення справи про банкрутство, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство.

Мораторій поширюється виключно на виконавчі документи, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру.

Що ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення віндикаційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Що ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення віндикаційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, частини 4 статті 17, частини 1 статті 23 Закону ( 2343-12 ) мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки (пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.

Мораторій поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо, хоча ці категорії вимог не підлягають задоволенню у межах провадження у справі про банкрутство. За змістом абзацу сьомого статті 1, частини 5 статті 12, частини 4 статті 17, частини 1 статті 23 Закону ( 2343-12 ) мораторій поширюється на вимоги щодо сплати неустойки (пені, штрафу), суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями, а також на вимоги щодо сплати пені та штрафних санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства. Проте такі вимоги не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство.

Розглядаючи правову природу заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, господарський суд враховує, що з моменту вступу в силу Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 5 липня 2001 року № 2606-ІП було здійснено визначення відрахувань до Фонду соціального захисту інвалідів за нестворені робочі місця у якості штрафних санкцій.

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначено у статтях 238 - 250 Господарського кодексу України.

Згідно до ст. 250 ГК України встановлено, що адміністративні господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Господарський суд вважає, що днем виявлення порушення, у даному випадку, слід вважати день здачі відповідного звіту до органів соціального захисту інвалідів, тобто 01.02.2007 року.

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлено будь-яких строків для застосування фінансових санкцій, тому в даному випадку слід виходити з вимог ст. 250 ГК України.

Згідно ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 19 Господарського кодексу України визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни.

За приписом пункту 4 ст. 19 Господарського кодексу України органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст.239 ГК України, а саме органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Пунктом 5 розділу IX „Прикінцеві положення" Господарського кодексу України передбачено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені після набрання чинності відповідними положеннями, тому повинні застосовуватись до спірних правовідносин без будь-яких обмежень.

Проаналізувавши вказані положення нормативних документів, господарський суд приходить до переконання, що під дію мораторію в процесі провадження по справі про банкрутство не підпадають вимоги про стягнення пені за несвоєчасне перерахування штрафних санкцій нарахованої позивачем в сумі 1198 грн. 40 коп. та вимоги про стягнення 18653 грн. 58 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки як штрафні санкції так і пеня є поточними вимогами, які підлягають до повного задоволення саме в позовному провадженні. Згідно до приписів ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені) процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута. Однак, на даний час справа №9/70 про банкрутство відповідача перебуває в провадженні господарського суду Кіровоградської області і підстави для припинення стягнення пені за поточними вимогами кредиторів відсутні.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають до повного задоволення.

Керуючись ст. 94, ст. 160, ч. 1 ст. 162, ст. 163, ст. 167, ст. 186, ст. 254, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Маловисківський спиртовий завод", м. Мала Виска Кіровоградської області, вул. Промислова, 1 (р/р 26004011108003, МФО 323624, код 00374982) заборгованість по сплаті адміністративно- господарських санкцій в розмірі 18653 грн. 58 коп. за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів в 2006 році та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по перерахуванню штрафних санкцій на суму 1198 грн. 40 коп. на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7а (р/р 31215230700002 УДК в м.Кіровограді Головне Управління Державного Казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24145329).

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 11 грудня 2007 року.

Суддя

Ю. І. Хилько