Рішення № 121383887, 04.09.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року Справа № 160/15878/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/15878/24 за позовом ОСОБА_1 до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

18.06.2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України, у якому просить суд:

- визнати протиправною дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) щодо невидачі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) трудової книжки;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) видати трудову книжку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) замість дубліката трудової книжки;

- стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача по справі судові витрати по сплаті судового збору та сплаті послуг, пов`язаних з професійною правничою допомогою адвоката, відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Ухвалою суду від 20.06.2024 року позовну заяву було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 122,123,160,161 КАС України.

03.07.2024 року позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.07.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 08.07.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме копії:

- відомості/інформацію щодо видачі/невидачі ОСОБА_1 трудової книжки;

- відомості/інформацію щодо трудової книжки позивача (чи перебував в наявності у відповідача, зокрема в особистій справі, оригінал трудової книжки позивача);

- відомості/інформацію (докази), що у відповідача перебував в наявності саме дублікат трудової позивача;

- всі наявні докази щодо суті спору.

23.07.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача.

29.07.2024 року позивачем подано письмову відповідь на відзив.

29.07.2024 року позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 06.08.2024 року витребувано у Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України належним чином засвідчені копії таких документів, зокрема:

- копію листа за вих. № 2926/42-03/03 від 04.06.2019 року;

- інформацію/докази щодо видачі позивачеві трудової книжки (в врахуванням інформації викладеної у листі № 2926/42-03/03 від 04.06.2019 року);

- інформацію/докази щодо видачі позивачеві дублікату її трудової книжки;

- всі наявні докази щодо суті цього спору.

15.08.2024 року відповідачем на виконання ухвали по справі 160/15878/24 долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 04.09.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 1997 році позивач пред`явивши паспорт та диплом про освіту, вперше працевлаштувалась в органах внутрішніх справ України де фактично і пропрацювала до свого звільнення зі служби 06.11.2015, а з 07.11.2015 по 12.12.2022 р.р. в Національній поліції України, яка була створена одночасно з ліквідацією органів внутрішніх справ України, з покладенням функцій ОВС України на НПУ.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2022 № 413 о/с з 12.12.2022 року позивач була звільнена за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року з посади старшого інспектора з режиму секретності Дніпропетровського управління ДВБ НПУ в званні «майора поліції».

Вказує, шо фактично першим і єдиним місцем її роботи були органи внутрішніх справ України та Національна поліція України, створена після їх ліквідації.

Ні при звільненні з цивільної посади в органах внутрішніх справ України 21.05.1999, ні з атестованої посади в органах внутрішніх справ України 06.11.2015 року, трудова книжка їй не видавалась, розрахунок при звільненні не проводився.

Після звільнення, 15.12.2022 року, позивач зазначає, що замість трудової книжки, отримала дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , який до того ж містив в собі недостовірні відомості про її трудовий стаж.

(Протиправність дій працівників ДВБ НПУ при розрахунку її вислуги років для призначення пенсії доведена судовим рішенням у адміністративній справі № 160/3405/23).

Згідно Інструкції № 58, дублікат трудової книжки видається особі, яка загубила трудову книжку.

Проте, вказує, що вона ніколи не губила трудової книжки, в неї не було навіть теоретичної можливості її загубити, оскільки 12.12.2022 року позивач мала отримати її вперше.

До цього я хоч формально і звільнялась з органів внутрішніх справ України, але фактично не змінювала місце роботи (служби), тому трудова книжка їй не видавалась і повного розрахунку з нею не проводилось.

Враховуючи наведене, позивач не згодна із діями відповідача з приводу відмови у видачі трудової книжки замість дубліката трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки такі дії є протиправними та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, тому звернулась до суду із цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідачем подано відзив на позовну заяву позивача, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач вказує, що наказом Департаменту від 02.12.2022 №413о/с (зі змінами) позивача звільнено зі служби в поліції.

Встановлено, що дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 позивачем отримано особисто - 15.12.2022 року під розписку.

За наявними в матеріалах особової справи позивача відомостями, оригінал трудової книжки до Департаменту не надходив.

При цьому, в особовій справі зберігався згаданий вище дублікат трудової книжки, який був надісланий до Департаменту для долучення до матеріалів особової справи листом Дніпропетровського управління Департаменту, виконавцем якого були безпосередньо ОСОБА_1 .

Також, відповідач вказує, що на їх думку, рішення суду у справі №160/3405/23, на яке посилаєтеся позивач, жодним чином не стосується питання щодо порядку ведення та заповнення дублікату трудової книжки.

Разом з цим, вказаним рішенням суду підтверджується наявність в Департаменті саме дублікату трудової книжки, що позивача не заперечувалося під час розгляду цієї справи у суді.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .

Позивач проходила службу в Національній поліції України.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2022 №413о/с майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з режиму секретності Дніпропетровського управління, з 12.12.2022 звільнено зі служби відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно розписки від 15.12.2022 року, ОСОБА_1 отримала дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , довідку про очищення влади та копію наказу про звільнення, яка була написана власноручно з проставленням особистого підпису.

Отже, встановлено, що після звільнення позивачеві було видано дублікат трудової книжки НОМЕР_2 , та відповідно надано копію наказу ДВБ НПУ від 02.12.2022 року №413 о/с про її звільнення.

25.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача, в якій просила видати належну їй трудову книжку, зокрема оригінал трудової книжки, а не дублікат, після її звільнення з органів.

Втім, у відповіді ДВБ НПУ від 22.05.2024 року № 6842- 2024 вказано про те, що оригінал трудової книжки до ДВБ НПУ не надходив. При цьому, в особовій справі зберігався згаданий вище дублікат трудової книжки, який був надісланий листом, виконавцем якого була сама позивач.

Вважаючи протиправною відмову відповідача видати трудову книжку, позивач звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Слід зазначити, що нормами ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Вимогами ст. 48 Кодексу законів про працю України визначено, що облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Отже, на переконання суду, Кодексом законів про працю України не визначено обов`язку роботодавця зберігати трудові книжки працівників.

Поряд з цим, пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58) передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність.

Втім, відповідно до п. п. 4.1, 4.2 вищевказаної Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачеві після звільнення було видано дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 , який нею було отримано особисто під розписку - 15.12.2022 року.

Порядком формування та ведення особових справ поліцейських, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2016 року № 377 (у редакції станом на день звільнення позивача зі служби) було передбачено, що трудова книжка поліцейського зберігається в особовій справі і повертається йому у разі звільнення зі служби в поліції. Особам, звільненим з поліції, крім трудової книжки, видається військово-обліковий документ, а військова або скорочена військова справа (за наявності) направляється до військового комісаріату за місцем реєстрації. Під час звільнення всі записи про службу й нагороди, внесені в трудову книжку за період служби, засвідчуються керівником підрозділу кадрового забезпечення або його заступниками та скріплюються печаткою.

Втім, до вказаного наказу було внесено зміни від 18 жовтня 2022 року.

Так, у чинній редакції, трудова книжка зберігається в поліцейського та надається ним до підрозділу кадрового забезпечення для внесення записів, що стосуються проходження ним служби, крім відомостей, які віднесені до державної таємниці або містять службову інформацію. Особам, звільненим зі служби в поліції, у день звільнення видається копія наказу про звільнення. Відомості про звільнення зі служби в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення запису про звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції. Поліцейським, які були прийняті на службу в поліцію до набрання чинності Законом України від 05 лютого 2021 року № 1217-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівників в електронній формі» та які звільняються зі служби в поліції до завершення Пенсійним фондом України процедури включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність, видаються належно оформлені трудові книжки в день їх звільнення.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.

Отже, як загальними нормативно-правовими актами, так і Порядком формування та ведення особових справ поліцейських визначено, що після звільнення працівника роботодавець зобов`язаний видати належну йому трудову книжку.

Вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено можливість надіслати трудову книжку за заявою працівника.

Крім того, якщо в разі звільнення працівник не може з`явитися особисто для отримання трудової книжки, він може реалізувати свої права й обов`язки через представництво, тобто має право довірити одержання трудової книжки третій особі.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Слід вказати про те, що суд погоджується із доводами позивача, про те, що вона має право на отримання своєї трудової книжки.

Позивач не може бути позбавлена права на отримання власних документів.

Нормами КЗпП України та вимогами підзаконних нормативно-правових актів визначено обов`язок роботодавця повернути трудову книжку.

У той же час, обов`язок роботодавця видати трудову книжку пов`язаний з дотриманням Управлінням чинного законодавства.

Згідно пункту 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Так, згідно матеріалів справи, 30.05.2019 року за вх. № 3466 до Департаменту надійшов лист Дніпропетровського управління від 24.05.2019 року за вих. № 2926/42-03/03 з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , на той час старшого інспектора з режиму секретності, для долученим до її особової справи.

З копії дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 слідує, що вона заповнена 21.05.2019 року.

04.06.2019 року листом за вих. № 4886/4202/0419 Департаментом повернуто дублікат трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 для належного приведення у відповідність.

16.06.2020 року за вх. № 4226 до Департаменту надійшов лист Дніпропетровського управління від 09.06.2020 року за вих. № 2967/42-03/02-20 з дублікатом трудової книжки ОСОБА_1 .

Виконавцем цього листа була позивач - ОСОБА_1 , що також не спростовувалось нею під час розгляду справи.

06.12.2022 року за вих. № 13520/42-02/04-22 Департаментом надіслано до Дніпропетровського управління дублікат трудової книжки НОМЕР_2 для вручення під розписку ОСОБА_1

15 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримала під розписку дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Слід вказати, що згідно п.1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3. Інструкції особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає; працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Згідно долучених до справи доказів, за наявними в матеріалах особової справи позивача відомостями, оригінал трудової книжки до Департаменту не надходив.

При цьому, в особовій справі зберігався вказаний вище дублікат трудової книжки, який був надісланий до Департаменту для долучання до матеріалів особової справи листом Дніпропетровського управління Департаменту, виконавцем якого була безпосередньо ОСОБА_1 .

Вказані обставини не спростовані позивачем під час розгляду справи.

Окрім того, слід вказати про те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2023 року, яке набрало законної сили, по справі №160/3405/23 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку трудового стажу та страхового стажу для призначення пенсії та внесенні змін до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2022 №413 о/с в частині зарахування до трудового стажу і страхового стажу для призначення пенсії періоду роботи ОСОБА_1 в УМВС України в Дніпропетровській області з 01.01.1998 по 20.05.1999.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати до трудового стажу і страхового стажу для призначення пенсії період роботи ОСОБА_1 в УМВС України в Дніпропетровській області з 01.01.1998 по 20.05.1999 та внести відповідні зміни до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 02.12.2022 №413 о/с.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України направити до сектору з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області належним чином оформлені матеріали для призначення пенсії, які містять в собі розрахунок вислуги років, до якого зараховано період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1998 по 20.05.1999.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року по адміністративній справі № 160/3405/23 залишено без змін.

Згідно положень ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дослідивши зміст вказаних рішень, судом встановлено про те, що вказаним рішенням суду підтверджено наявність в Департаменті саме дублікату трудової книжки, що відповідно позивач не заперечувала та не спростовувала під час розгляду цієї справи №160/3405/23 у суді.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій, тому відстуні підстави для задоволення позовних вимог.

Отже, підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, підстави для стягнення з відповідача судових витрат, зокрема судовий збір та витрати на правничу допомогу - відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамента внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (01601, м.Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40116086).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 04.09.2024 року.

Суддя В.В. Ільков