Рішення № 121382751, 28.08.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2298/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши матеріали справи №916/2298/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 40121452)

До відповідача: Акціонерного товариства Херсонгаз (73036, м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3; код ЄДРПОУ 03355353)

про стягнення 10914945,15 грн.

Представники:

Від позивача: Піун С. П., за довіреністю

Від відповідача: Лук`янов О. В., самопредставництво

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Херсонгаз про стягнення 10914945,15 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2024р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2298/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "24" червня 2024 р. о 10:30. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачу відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 24.06.2024р. о 10:30.

10.06.2024р. до суду відповідачем було надано відзив.

17.06.2024р. до суду позивачем було надано відповідь на відзив.

24.06.2024р. судове засідання не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.06.2024р. підготовче засідання у справі №916/2298/24 призначено (у зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 26.06.2024р. по 26.07.2024р.) на "31" липня 2024 р. о 12:00. Викликано учасників справи у засідання, призначене на 31.07.2024р. о 12:00.

04.07.2024р. до суду відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/2298/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "12" серпня 2024 р. о 12:40. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 12.08.2024р. о 12:40.

12.08.2024р. судом було оголошено перерву по розгляду справи по суті до 28.08.2024р. о 12:50.

14.08.2024р. відповідачем були надані додаткові пояснення по справі.

Позивач підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позову.

У судовому засіданні 28.08.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 04.09.2024р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Позивачем було зазначено суду, що між сторонами укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» який затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501 (далі Договір).

Позивачем, зобов`язання взяті на себе за Договором, виконано в повному обсязі та забезпечено з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи та за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті, безперервне постачання природного газу відповідачу в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідач, в порушення умов Договору, не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем природного газу згідно з умовами Договору та не здійснив оплати вартості спожитого за Договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спожитий природний газ за Договором.

Позивач відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015р. №329-VIII, постачальник «останньої надії» це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Позивачем було зазначено суду, що постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Як зазначав позивач, 24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490). При цьому, правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823.

Отже, як було зазначено позивачем, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС та позивач та відповідач, як суб`єкти ринку природного газу мають право на доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Позивачем було зазначено суду, що враховуючи викладене, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X3500000000017 (відповідач) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач) у т.ч. у період з 01.05.2022р. по 31.05.2022р. Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 01.05.2022 по 31.05.2022 585083,61 м3.

За посиланням позивача, факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: - листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X3500000000017; - інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останьої надії» (Форма №10); довідкою про об`єми поставленого позивачем природного газу; - відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56X3500000000017.

Щодо визначення вартості природного газу, позивачем було зазначено суду, що позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/ спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу. З 1 жовтня 2021 р. ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

У відповідності до п. 4.1 Договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті, тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price (Архів ціни ПОН для непобутових споживачів додається у вигляді роздруківки на паперовому носії).

Разом із цим, відповідно до пункту 4.3 Договору, Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено). На виконання вказаного пункту Позивачем направлялись на адресу Відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані.

Крім цього, порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Договору, яким передбачено, що Споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Позивачем було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до Договору, у строк та порядок передбачений Договором, належним чином та в повному обсязі. Сума простроченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором остаточно сплачена 30.11.2023р.

Відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Вказаний пункт Типового договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов договору складає 6642331,00 грн.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 1119810,36 грн. та сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 3152803,79 грн.

Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» у травні 2022 року не укладався і не міг бути укладений з Акціонерним товариством «Херсонгаз».

За поясненнями відповідача, договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.

За поясненнями відповідача, оскільки договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» між сторонами було укладено у період листопада-грудня 2021р., за наслідком чого сформувалась непогашена заборгованість, шо підтверджується рахунком, доданим до матеріалів справи позивачем (№ 17846 від 13 червня 2022 р) борг станом на 01.05.2022 у розмірі 580027464,02 грн. та провадженням № 916/2273/24 (справа про стягнення заборгованості з АТ «Херсонгаз» за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» саме за період листопада-грудня 2021), то договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» у травні 2022 року не укладався і не міг бути укладений з АТ «Херсонгаз» в силу прямої заборони закону, як з підстав наявності заборгованості та і з підстав перевищення строку у 60 діб. Водночас, позивач не мав прав здійснювати постачання природного газу після 01.01.2022р. як постачальник "останньої надії" та був зобов`язаний припинити постачання природного газу.

Крім цього, відповідачем було звернуто увагу та зазначено, що позивач не визнає та вважає неправомірним сам факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії» починаючи з 01.01.2022р., про що свідчить позов про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" виключити з 01.01.2022р. з реєстру споживачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальника "останньої надії" в тому числі Акціонерного товариства «Херсонгаз» та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" виключити на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи з обсягів природного газу, що поставляються Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", як постачальником "останньої надії", обсяги природного газу, які вказані як поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" в тому числі Акціонерному товариству «Херсонгаз» за період з 01.01.2022 по дату набрання рішенням суду законної сили (Справа № 910/1007/22).

Відповідно до наданої відповіді на відзив, позивачем було зазначено суду наступне.

Щодо застосування заборони, передбаченої абз.3 ч.2 ст.15 Закону України «Про ринок природного газу», позивачем було зазначено суду, що поняття «не може бути укладений» не є тотожним «заборонений до укладання», отже твердження відповідача про існування заборони на укладання договору є помилковим та не ґрунтується на нормах законодавства, а також спростовується діями самого відповідача споживанням газу з ресурсу постачальника «останньої надії».

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.

За поясненнями позивача, відповідач посилається у своєму відзиві на поточну редакцію вищезазначеного положення, а не на редакцію станом на момент дії спірних відносин, яка не містила положення: «(за умови відсутності заборгованості перед постачальником «останньої надії»)». Умова про відсутність заборгованості у Оператора ГРМ перед постачальником внесена до Правил постановою НКРЕКП № 1355 від 28.10.2022 після виникнення та припинення правовідносин між сторонами, та не може бути застосована до правовідносин сторін у даній справі.

Позивачем було зазначено суду, що не передбачено вчинення постачальником "останньої надії" (відповідачем) дій, спрямованих, у тому числі, на включення/виключення до/з реєстрів постачальників природного газу відповідних споживачів такого газу, оскільки вказане здійснюється автоматично інформаційною платформою оператора газотранспортної системи.

Таким чином, позивач а ні у відповідності до вимог Закону України «Про ринок природного газу», а ні згідно з положеннями Кодексу ГТС та Правил постачання природного газу не наділений повноваженнями та функціональними можливостями щодо внесення/корегування в інформаційній платформі відповідних даних, в тому числі включення/ виключення споживачів до/з Реєстру споживачів постачальника «останньої надії», оскільки такий функціонал не передбачений положеннями вищевказаних нормативно-правових актів та алгоритмами самої інформаційної платформи.

Отже, оскільки у відповідача був відсутній в реєстрі на Інформаційній платформі інший постачальник, як наслідок були відсутні підтверджені номінації/реномінації з обсягами природного газу на виробничо-технологічні витрати для нього, тому у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та п. 3 розділу VI Правил постачання природного газу такого споживача (Оператор ГРМ) було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто відповідача, відносно покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі. Таким чином, в силу норм Закону та нормативно-правових актів, Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" між сторонами був укладений автоматично з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу, тобто з 01.05.2022р.

За посиланням позивача, фактично, між позивачем та відповідачем виникли спірні правовідносини з поставки природнього газу з 01.05.2022р. та тривали по 31.05.2022р. (спірний період), що в тому числі підтверджується даними Інформаційної платформи.

Таким чином, як вказує позивач, відповідач, починаючи з 01.05.2022р. по 31.05.2022р., тобто кожен день, споживав природний газ з ресурсу позивача, як постачальника "останньої надії", що підтверджується фактичними обставинами та доказами у справі та в силу норм законодавства має наслідком факт укладання Типового договору між сторонами, та спростовує твердження відповідача, що Типовий договір не міг бути укладений.

На спростування доводів відповідача, позивачем було пояснено суду, що період безперервного постачання природного газу та включення в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» обмежений строком в шістдесят діб та може тривати до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу, однак кількість таких періодів не обмежена.

Фактично, відповідно до додатка 6 до листа ТОВ «Оператор ГТС» від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812, Позивач здійснював постачання природного газу відповідачу з 01.05.2022 по 31.05.2022. Саме 01.05.2022 між позивачем та відповідачем було укладено новий Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

Таким чином, твердження відповідача, що позивач не мав прав здійснювати постачання газу після 01.01.2022, як постачальник "останньої надії" та був зобов`язаний припинити постачання газу відповідачу після закінчення граничного строку, спростовуються фактичними обставинами справи та доказами, наявними в неї.

Надаючи заперечення на відповідь на відзив, відповідачем було наведено правову позицію, яку він просив врахувати суд при розгляді даної справи.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін за час розгляду справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Надаючи оцінку доводам Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, суд зазначає таке.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як з`ясовано судом, відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 04.07.2017р. № 880, Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначено, що споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Відповідно до п. 1. Розділу VI Правил, постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Згідно до п. 2 Розділу VI Правил, за договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України та Акціонерним товариством Херсонгаз, як постачальником «останньої надії», виникли договірні правовідносини.

У Кодексі газотранспортної системи визначено, що інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Судом враховано пояснення позивача, що оскільки у Оператора ГРМ, як споживача природного газу, були відсутні постачальники природного газу, він не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників, то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача (Оператора ГРМ) було автоматично включено в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», тобто Позивача.

Суд зазначає, що зазначені доводи та твердження позивача не були спростовані відповідачем за час розгляду справи жодними доказами.

Судом з`ясовано, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X3500000000017 був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В) (Позивач) у т.ч. у період з 01.05.2022р. по 31.05.2022р.

Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 01.05.2022 по 31.05.2022 585083,61 м3.

За наявними в матеріалах справи доказами, судом з`ясовано, що факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля Позивача як постачальника «останньої надії», що підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом56X3500000000017; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (Форма №10); довідкою про об`єми поставленого позивачем природного газу; відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56X3500000000017з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Cуд зазначає, що відповідачем, встановлені судом обставини на підставі наданих позивачем доказів, саме щодо включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії», не були спростовані, відповідачем не було надано інших доказів на спростування доводів позивача, які б віднайшли свого підтвердження за доказами наявними у даній справі.

За матеріалами справи судом з`ясовано, що на виконання п. 4.3. Договору, позивачем на адресу відповідача було скеровано відповідні рахунки.

Як з`ясовано судом, та не спростовано з боку відповідача, останнім було спожито природний газ та сплачено вартість такого газу в повному обсязі лише 30.11.2023р., у зв`язку з чим відповідачем допущено прострочення вчасного виконання зобов`язання з оплати вартості спожитого газу.

З урахуванням викладеного та зазначеного, судом встановлено, що спірні правовідносини сторін регулюються Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом ГТС, Правилами, а також положеннями Цивільного та Господарського кодексу України, та виникли, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати вартості спожитого природного газу за типовим договором поставки щодо оплати отриманого газу від постачальника "останньої надії" у період з 01.05.2022р. по 31.05.2022р.

На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що ним не спростовано твердження та доводи позивача, що відповідач у спірний період, не був включений до реєстру споживачів, суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що у визначений позивачем період відповідачем отримував природний газ від інших постачальників.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що за спірний період, тобто з 01.05.2022р. по 31.05.2022р. відповідачем було спожито природний газ від споживача, як постачальника «останньої надії», що встановлено судом та не спростовано відповідачем жодними доказами, отже, є місце укладання та погодження з боку відповідача Типового договору, тобто такого правочину, за яким споживачем від позивача, як постачальника «останньої надії», було спожито природний газ.

З урахуванням всього наведеного, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості спожитого природного газу від позивача, як постачальника «останньої надії» за період з 01.05.2022р. по 31.05.2022р., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 1119810,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3152803,79 грн.

Суд здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат позивача, вважає їх не вірними, а вимоги про стягнення правомірними.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем, відповідно до п. 4.5. Договору було здійснено нарахування пені та відповідно до такого розрахунку пеня становить 6642331,00 грн.

Однак, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Згідно із частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

За своєю правовою природою пеня (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України) є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 902/417/18).

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

За встановлених у цій справі обставин - відповідно до умов договору відповідач отримував природний газ від позивача; ступінь виконання зобов`язання відповідачем та поведінка винної сторони: відповідачем погашено основний борг, хоча із простроченням; позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що передбачено нормами чинного законодавства; відсутність понесення позивачем збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять.

Суд зазначає, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі з урахуванням стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тому суд приходить до висновку щодо зменшення заявленої позивачем пені до 3321165,50грн.

На думку суду, такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості за поставлений природний газ.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 1119810,36 грн., інфляційних втрат в розмірі 3152803,79 грн. та пені в розмірі 3321165,50 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 130979,34 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України задовольнити частково.

2.Стягнути з Акціонерного товариства Херсонгаз (73036, м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3; код ЄДРПОУ 03355353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 40121452) пеню у розмірі 3321165 (три мільйони триста двадцять одну тисячу сто шістдесят п`ять) грн. 50 коп., 3% річних у розмірі 1119810 (один мільйон сто дев`ятнадцять тисяч вісімсот десять) грн. 36 коп., інфляційні втрати у розмірі 3152803 (три мільйони сто п`ятдесят дві тисячі вісімсот три) грн. 79 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 130979 (сто тридцять тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 34 коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено 04 вересня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко