Рішення № 121381645, 04.09.2024, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 вересня 2024 року Справа № 903/652/24

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/652/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" до Фізичної особи-підприємця Кулай Олега Богдановича про стягнення 125143,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

10.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" подало до суду позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Кулай Олега Богдановича про стягнення 125143,72 грн, в т.ч.: 114393,28 грн основний борг та 10750,44 грн штраф.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів оренди торгового місця №11 від 27.04.2009 та №195 від 29.12.2011.

Позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

24.07.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, оскільки фізична особа-підприємець Кулай Олег Богданович не здійснює оренду торгових місць на території Торгового комплексу Новий ринок та як самого Торгового комплексу Новий ринок не існує. Вказує, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська область відсутній зареєстрований торговий комплекс Новий Ринок, який би належав ТОВ Дельта-7. Вважає, що відсутність такого Торгового комплексу порушує умови Договорів оренди торгового місця та зумовлює відсутність підстав для стягнення будь-якої орендної плати. Вказує, що у позовній заяві відсутній будь-який розрахунок штрафних санкції, відсутня вказівка на період за який розраховано штрафні санкції, а також обґрунтування суми штрафу у розмірі 10 750,44 грн.

26.07.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що заборгованість відповідача зі сплати орендної плати не погашена, а тому підлягає до стягнення. Доводи представника відповідача є безпідставними та такими, що не мають відношення до предмету спору, оскільки у даній справі предметом спору є стягнення заборгованості по чинному договору оренди, а не правомірність існування ТК Новий ринок. Що стосується розрахунку штрафу, зазначив, що до позовної заяви було долучено розрахунки суми боргу по кожному договору із зазначенням суми штрафу по кожному місяць за останні півроку.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Дельта-7» (надалі за текстом - Позивач, Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Кулай Олегом Богдановичем (надалі -Відповідач, Орендар) укладено:

- договір №11 оренди торгового місця від 27.04.2009;

- договір №195 оренди торгового місця від 29.12.2011.

Згідно п.1.1 даних Договорів Відповідачу було передано торгові місця площею 17,5 кв. м. кожне на території Торгового комплексу «Новий ринок», що знаходиться за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області - ряд №12 місце №7 та ряд №11 місце №7.

Торговим місцем за договором являється площа з твердим покриттям, облаштована для встановлення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажу товарів (надання послуг). На наданих торгових місцях Відповідач встановив металеві конструкції., які являються його власністю (п.1.2, 1.4. договорів).

Відповідно до п 2.1. Договору, за користування Торговим місцем Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 кв. м. торгового місця що становить 350,00 грн. за місяць оренди. Орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 5 числа поточного місяця (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригуванню розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.

Одним із обов`язків Орендаря (п. 3.1.2) є своєчасне, на умовах, передбачений розлілом 2 договорів внесення орендної плати та інших платежів.

Відповідно до п.4.1 договорів, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з умовами Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України, зокрема, але не виключно:

4.1.1.3а порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2. Договору, Орендар сплачує: за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф в розмірі 10% від розміру орендної плати визначеного п.2.1. цього Договору, за несплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати визначеного п.2.1. цього Договору.

4.1.3.Відповідальність за порушення інших зобов`язань визначається у встановленому законодавством України порядку.

Згідно п.5.1. договору №11 оренди торгового місця від 27.04.2009 року, даний договір діє до 01.05.2058 року.

Згідно п.5.1. договору №195 оренди торгового місця від 29.12.2011 року, даний договір діє до 31.12.2061 року.

Відповідно до п.5.2 договору, зміни та доповнення до договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід`ємною частиною даного договору.

Дія договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії; дострокового розірвання.

Цей договір може бути достроково розірваний за згодою Сторін. Сторона, що вирішила достроково розірвати договір, повідомляє іншу сторону не менше як за 30 календарних днів до дати розірвання (п.5.4, 5.5 договорів).

Сторони домовилися, що до положень цього договору не застосовуються норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна від 10 квітні 1992 року та Постанова КМУ від 04 жовтня 1995 № 786 "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" (п.5.10 договорів).

Договори підписані повноважними представниками сторін без будь-яких зауважень.

На виконання умов договорів оренди відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування торгове місце на території торгового комплексу "Новий ринок", що підтверджується п.1.3 договору, підписаного сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, ФОП Кулай О.Б. звертався до Господарського суду Волинської області з позовом про визнання договорів оренди торгового місця недійсними, однак у позові було відмовлено. Так, Північно-західний апеляційний господарський суд у своїй постанові від 21.05.2024 року у справі №903/1084/23 зазначив наступне: «Як зазначалося вище, недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а по своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Матеріалами справи підтверджено, що позивач як орендар фактично досягнув мети укладеного ним правочину, мав можливість здійснювати господарську діяльність (протилежного не доведено) та сплачував кошти за користування майном.

Позивач очевидно намагається використати приватно-правову конструкцію позову про визнання правочину недійсним не з метою захисту своїх приватних (цивільних) прав та інтересів, а з іншою метою (припинення оренди без розірвання договору, уникнення сплати коштів за фактичне користування орендованим майном тощо), яка у позові не визначена, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України)».

Таким чином, договір №11 оренди торгового місця від 27.04.2009 та договір №195 оренди торгового місця від 29.12.2011 є чинними, недійсними у судовому порядку не визнавалися, а тому підлягають виконанню зі сторони відповідача.

Однак, Орендар ухиляється від виконання своїх обов`язків по договорах, а саме не здійснює своєчасної та повної оплати коштів за користування об`єктом оренди, а тому станом на 30.06.2024 борг по орендній платі становить:

- згідно договору №11 оренди торгового місця від 27.04.2009 року 57469.27 грн.

- згідно договору №195 оренди торгового місця від 29.12.2011 року 56924.01 грн.

Разом по двох договорах заборгованість по орендній платі 114393,28 грн (розрахунок суми боргу здійснено з урахуванням вимог ст.257 ЦК України, зокрема за останні три роки).

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).

Згідно ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 1 та ч. 4 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до 1 ч. ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Наявність заборгованості позивач підтверджує підписаним сторонами договором оренди торгового місця та розрахунками суми боргу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Суд зазначає, що презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі № 924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.

Згідно п. 23 даної постанови якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням п. 2.3 договорів оренди торгового місця, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 114393,28 грн є підставною.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду № 903/856/23 від 20.12.2023.

За прострочення виконання зобов`язань відповідачу нараховано згідно п.4.1.1 Договорів штраф на суму 10750,44 грн за період з 31.01.2024 по 30.06.2024.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 10750,44 грн штрафу є підставними та підлягають до задоволення.

Щодо твердження відповідача, що фізична особа-підприємець Кулай Олег Богданович не здійснює оренду торгових місць на території Торгового комплексу Новий ринок так як самого Торгового комплексу Новий ринок не існує, судом враховано наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення 125143,72 грн, в т.ч.: 114393,28 грн основний борг та 10750,44 грн штраф. на підставі невиконання відповідачем умов договорів оренди торгового місця №11 від 27.04.2009 та №195 від 29.12.2011 щодо оплати орендної плати.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У свою чергу, суд зазначає, що презумпція договору означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20, постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/856/23 від 20.12.2023.

Враховуючи зазначене та те, що договори оренди торгового місця №№11 від 27.04.2009 та №195 від 29.12.2011 недійсними у судовому порядку не визнавалися, у силу ст. 629 ЦК України, вони є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи не надано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 125143,72 грн, в т.ч.: 114393,28 грн основний борг та 10750,44 грн штраф.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кулай Олега Богдановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (вулиця Європейська,3, село Рованці, Луцький район, Волинська область, 45606, код ЄДРПОУ 34826969) 125143,72 грн (сто двадцять п`ять тисяч сто сорок три гривні 72 коп) заборгованості, в т.ч.: 114393,28 грн основний борг, 10750,44 грн штраф, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяІ. О. Гарбар