Рішення № 121374822, 04.09.2024, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/2537/24

Провадження №: 2/332/1696/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2024 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючої судді Ретинської Ю.І., за участі секретаря судового засідання Карліної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. до районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району про визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2024 року до Заводського районного суду м. Запоріжжя звернулася позивачка ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. з позовною заявою до районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, про визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить визнати за нею право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати районну адміністрацію Запорізької міської ради по Заводському району прийняти пакет документів та провести приватизацію даної квартири за відсутності ордера на вказану квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивач ОСОБА_1 у період з 30.10.1990 по 17.07.1997, а потім з 03.07.2015 до теперішнього часу, а неповнолітня ОСОБА_2 з 25.03.2016 до теперішнього часу проживають та зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира не приватизована, є комунальною власністю територіальної громади міста Запоріжжя та знаходиться на балансі ОСББ "Історія 20". ОСОБА_1 Є відповідальним наймачем, на її ім`я в ОСББ "Історія 20" відкритий особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 .

Для реалізації свого права на приватизацію як осіб, що мають право користування квартирою, вона звернулася до органу приватизації житла районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району із заявою про приватизацію квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», але листом відповідача від 13.03.2024 р. №Х-221-3-294 їй було відмовлено у приватизації житла у зв`язку з тим, що до заяви про приватизацію житла не було додано ордер про надання жилої площі. Проте позивачка не погоджується із такою позицією, вважає рішення незаконним. У зв`язку з чим звернулася за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

02 серпня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 вересня 2024 року.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про час та місце судового засідання належним чином повідомлена. Надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та просила позовні вимоги задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечень проти позову не мала, про що є відповідна заява.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно Довідок про реєстрацію місця проживання особи та підтверджується інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру - ОСОБА_1 у період з 30.10.1990 по 17.07.1997, та з 03.07.2015 зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, за вказаною адресою з 25.03.2016 також зареєстрована неповнолітня донька позивачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду місцевих рад, оскільки є власністю територіальної громади м. Запоріжжя.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка для реалізації свого права на приватизацію як особи, що має право користування квартирою, зверталася до органу приватизації житла Районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району із заявою про приватизацію квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», але листом відповідача від 13.03.2024 р. №Х-221-3-294 їй було відмовлено у приватизації житла у зв`язку з тим, що до заяви про приватизацію житла не було додано ордер про надання жилої площі.

Ордер на жиле приміщення (обмінний) не зберігся ні в позивачки, ані у Департаменті з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міськради. Так, згідно відповіді Департаменту № Х-0371 від 14.02.2024 року вбачається, що надати інформацію про наявність корінця державного ордера, виданого в 1973 році на квартиру АДРЕСА_1 , не уявляється можливим у зв`язку із тим, що у відділі на обліку зберігаються корінці ордерів лише з 1984 року.

ОСОБА_1 є відповідальним наймачем, на її ім`я в ОСББ "Історія 20" відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Відмова у здійсненні приватизації займаної позивачкою квартири за адресою: АДРЕСА_1 , чинить останній перешкоди у реалізації її прав на приватизацію вказаного житлового приміщення.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків- пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і вбачається, що на спірну квартиру позивача не розповсюджується.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістом статті 58 ЖК, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 розділу IV Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Суд встановив, що позивачка вселена у квартиру на законних підставах, незаконність її проживання ніким не спростована та не заперечувалась, а відсутність ордеру позбавляє її можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири та враховуючи, що у неї є всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, крім ордеру, який надати не має можливості по незалежним від неї обставинам.

Відповідно до статті 59 ЖК України, ордер на спірну квартиру не був визнаний в судовому порядку недійсним, відповідач не спростував факту, що ордер дійсно видавався, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо зобов`язання здійснити приватизацію спірної квартири є доведеними законними, обґрунтованими, а відтак підлягає задоволенню.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду висловлені в постанові від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження № 61-836св21) Верховний Суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання державного департаменту житлового господарства міської ради як органу приватизації державного житлового фонду провести приватизацію квартири. Тобто, був обраний спосіб захисту - зобов`язати провести приватизацію квартири.

Тобто, судова практика передбачає такі способи захисту, які зводяться до визнання безпідставною відмови органу приватизації і зобов`язання органу приватизації здійснити приватизацію житла.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених норм права щодо можливості суду обрати спосіб захисту, який не суперечить закону відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з метою ефективного захисту прав позивача, враховуючи способи захисту цивільних прав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у спосіб зобов`язання відповідача прийняти пакет документів та провести приватизацію квартири на ім`я позивача.

Що стосується позовних вимог про визнання права на приватизацію квартири, то суд виходить з наступного.

З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 200/18858/16-ц (провадження N 14-165цс18).

Позовні вимоги про визнання права на приватизацію квартири не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», відповідно до ст.ст. 15,16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки листом від 13.03.2024 року відповідачем було відмовлено позивачці у реалізації її права на приватизацію, даний спір вирішується в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, зареєстрованим у МЮ України 29.01.2010 року за № 109/17404, ст. 2, 4, 7, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , 2015 р.н. до районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, про визнання права на приватизацію та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати районну адміністрацію Запорізької міської ради по Заводському району прийняти пакет документів та провести дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 за відсутності ордера на житлове приміщення, на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Заводському району, код ЄДРПОУ 37573534, місцезнаходження: 69067, м. Запоріжжя, вул. Лізи Чайкіної, 56.

Суддя Ю.І. Ретинська